2.1. Особливості східного рабства

Історія стародавніх цивілізацій охоплювала пе­ріод з IV тисячоліття до нашої ери до падіння За­хідної Римської імперії у V ст. н.е. Склалися два типи господарської організації: східне й античне рабство. Але їм були властиві спільні риси: техно­логія ручної праці з індивідуальними та спільними знаряддями праці, провідна роль землеробства і на­турального господарства, позаекономічний примус як засіб організації та привласнення суспільної праці.

В IV тисячолітті до н.е. рабство виникає в старо­давньому Єгипті. Це було пов'язано з вигідним стра­тегічним та географічним положенням цих земель. Зокрема, на поливних долинах ріки Ніл розвивало­ся землеробство. Іншою важливою галуззю госпо-' дарства стало тваринництво. Єгиптяни навчилися виготовляти з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Та найбільшим господарським досягненням Стародавнього Єгипту стала зрошувальна система землеробства. Побудувати цей складний гідротех­нічний комплекс, підтримувати його, давати надлиш­ки сільськогосподарської продукції могли лише ве­ликі вільні сільськогосподарські общини.

Оскільки на півночі розвивалося в основному тваринництво, а на півдні - землеробство, то між цими областями виникає жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Синайський півострів, Нубія, та Лівія, які були завойовані Єгиптом. Купці торгували золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоновою кісткою, дере­вом, рабами. В країні існували ринки, де вільно купували і прода­вали невільників. Найбільшими рабовласниками були фараони, які привозили полонених із завойованих країн. Існувало й бор­гове рабство. Та все ж основною продуктивною силою в Єгипті були селяни-общинники, рабів же їх власники використовували як слуг. У 525 році до н.е. Єгипет завоювали перси.

До району східного рабства відноситься і територія Межи­річчя (Месопотамія). Як Ніл в Єгипті, тут Тигр і Євфрат, розли­ваючись, щедро удобрювали поля. При цьому, щоб уберегти угід­дя від розливу рік, необхідно було звести потужні протиповіневі греблі та інші іригаційні споруди. Найпоширенішими сільсько­господарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, фігові, фінікові дерева, яблуні. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел та торгівлі. Однією з найрозвиненіших дер­жав Межиріччя в ІУ-ІП тис. до н.е. був Шумер.

У III тисячолітті до нашої ери рабів у Шумері було небагато, рабство мало статус патріархального, тобто раби мали право за­водити сім'ї і навіть викупати себе з неволі. Наприкінці III тис. до н.е. в Месопотамії утворилося могутнє централізоване Вавілонське царство. Найбільшого розвитку воно досягло за царя Хаммурапі (1792-1750 до н.е.). Основною галуззю господарства вавілонян було землеробство. За Хаммурапі здійснювалося будів­ництво грандіозних каналів. Значного розвитку набула зовніш­ня та внутрішня торгівля. Вавілонські купці вивозили фініки, фіги (інжир), зерно, вовну, ремісничі вироби, а ввозили рабів, пред­мети розкоші, ліс, метали, камінь. Існувало лихварство.

Економіка східного рабства характерна і для Стародавньої Індії та Китаю. Вже в IV тис. до н.е. в долині Інду зароджуєть­ся зрошуване землеробство, розвивається тваринництво. Вини­кають ремісничі міста, торгівля. Знаряддя праці виготовля­лись як з металу (міді, бронзи), так і з каменю. Гончарі слави­лися своїми глиняними виробами, ткачі — бавовняними ткани­нами. Вторгнення завойовників на деякий час загальмувало господарську діяльність місцевих жителів. В II -І тис. до н.е. спостерігається швидке піднесення економіки Індо-Гангскої рівнини. Переважно використовуються залізні знаряддя праці.

На зрошених полях збирали два врожаї на рік, культивуючи цукрову тростину, пшеницю, просо, льон, бавовну, рис. Розвива­ли ремесла. З'являлися ковалі, металурги, ткачі, ювеліри, гон­чарі, різьбярі та ін. Цілі райони Індії включилися в обмінну торгівлю — Кашмір торгував вовною, Гімалаї — золотом, Пен­джаб - кіньми, Південь - дорогоцінними каменями, Схід - сло­нами і т. д. З'явилися купці-професіонали, в тому числі лих­варі. Грошовий обіг був слабкий, та й справжні монети з'яви­лися у формі злитків з печаткою лише у V ст. до н.е. Рабство мало патріархальний характер, сільська община й далі зберіга­ла панівне становище в економіці країни.

Підсумовуючи, слід відзначити, що для країн Стародавньо­го Сходу характерними були сталість сільської общини і дер­жавна власність на землю. Община прагнула не допускати розвитку приватної власності на землю. Основна сфера еконо­мічного життя - сільське господарство - залишалось поза ра­бовласницьким виробництвом. Тільки частково праця рабів використовувалась для обробітку ґрунту, особливо в системі царського і храмового господарства. Головним джерелом раб­ства були війни, піратство, боргове рабство. Праця рабів вико­ристовувалась однобоке і була непродуктивною, її застосову­вали для обслуговування рабовласників, на будівництві пірамід, каналів і т п. Східне рабство не було класичним. Тут пере­пліталися общинні та рабовласницькі елементи.