2.2. Англія ХІ—ХVІІ ст.
Англія ХІ—ХVІІ ст.
Англія у своїй історії пережила чимало подій, далеких від уявлення про неї як про велику міжнародну економічну та промислову державу. В ХІ—ХІV ст. вона — постачальниця сировини і перш за все вовни, питома вага якої у вивезенні становила майже 80 %.
Вовна продавалась у північні райони Франції, Нідерландів та північні міста Німеччини (Кельн), і тільки в ХІV ст. (1337 р.) Англія забороняє вивезення вовни і починається її переробка всередині країни.
Експорт вовни мав визначальне значення для аграрної технологічної революції та для соціального розвитку. У сільському господарстві це призвело до використання землі скотарством замість землеробства, що відбилось у так званому огороджуванні земель (пасовищ). Соціальним результатом стало вигнання вчорашніх землеробів, позбавлення їх джерел існування, перетворення їх на бездомних, бродяг, нарешті, на майбутніх найманих робітників — нового фактора виробництва. Нове покоління фермерів перейшло до «змінного господарювання»: вони почали через кілька років зорювати пасовища і збирати одну-дві жниви, а відтак на новому етапі сільське господарство перейшло до плодозмінного землеробства, економічна ефективність якого була значно вищою.
Томас Мор в «Утопії» (приблизно 1512 р.) писав: «У тих частинах королівства, де виробляється більш тонка вовна, знатні й благородні пани, навіть деякі святі мужі абатства, незадоволені щорічними доходами і прибутком, які зазвичай одержували від володінь їхні попередники. Для рілля вони нічого не залишають, усе забирає пасовище, ламають будинки, руйнують міста, залишаючи лише «храм» під овечий хлів.
Слідчий викидає людей через те, що один «ненаситний ненажера», жорстока чума у вітчизні, розширюючи своє володіння, обносить кілька тисяч югерів єдиною огорожею.
Ваші вівці, зазвичай такі тихі, котрі їдять так скудно, нині, як кажуть, стали такими ненаситними й неприборканими, що пожирають навіть людей. Їм залишається або красти й опинитися на шибениці, або просити милостиню. Бо ж селянській роботі, до якої вони звикли, немає місця там, де не сіють. Адже досить одного вівчаря, аби пасти худобу на тій землі, для обробітку якої потрібно багато рук.
Англійський новий барон — землероб-фермер для збільшення прибутків застосував природні та мінеральні добрива. Він жив у селі, він був менеджером, тоді як, скажімо, у Франції він жив у місті, а в Росії село було місцем заслання. Ніщо, як пише Рошер, не сприяє так процвітанню англійського сільського господарства, як звичай більшості великих власників поблизу своїх садиб заводити за власний кошт значні ферми, на яких вони вважають справою своєї честі вести господарство зразковим чином.
Розквіту сільського господарства сприяла й оренда великих маєтків, яка потребувала знань, капіталу, що відкривало шлях підприємцеві із середнього класу до вищих щаблів суспільства.
У ХІV ст. до Англії виїздять із Франції і Нідерландів емігранти — спеціалісти-суконники. З країни тепер не вивозять вовну, вона стає предметом великого експорту вовняних виробів (тонкі сукна різноманітного забарвлення) і захоплює ринки країн Західної Європи.
Розвиток промисловості в Англії проходив за схемою, типовою для Європи: родина, домашнє господарство, гільдії, фабрики. Основну роль у становленні й русі індустріальної технологічної революції відіграли купецькі гільдії. Відокремлення ремесла як самостійної галузі виробництва — продукт тривалого історичного процесу. На першому етапі в родині вироблялося практично всі предмети як виробничого, так і побутового характеру для задоволення будь-якої людської потреби. Найголовнішою є потреба в хлібі, одязі — вони необхідні всім. Та становість диктує свої вимоги: що призначено вищому, на те не має права представник третього стану, і це регламентується королівськими ордонансами. Ремесло в домашньому господарстві вже частково працює на ринок — ринок внутрішній, передусім місто й абатство. Купець, що виходить на арену, знає ринок не вузький, а регіональний, а згодом зовнішній. Купець того часу ще слабкий і в економічному, і в правовому плані. Він прагне монополізувати ринок, тим самим позбавляючи свободи підприємницької діяльності ремісника.
Виникає купецька гільдія, а вже потім реміснича гільдія, гільдія, яка згуртовує купців, що монополізують ринок свого міста. Відтак виникають національні союзи — гільдії міст у формі лондонської ганзи, ганзи північно-німецьких міст.
Незважаючи на регулювання виробництва і торгівлі, у гільдії неминуча диференціація. Мануфактурна технологія і технічне забезпечення створювали умови для нових рішень, які підвищували ефективність праці. Особливе значення мав поділ праці в сукупному виробництві. Поділ праці всередині мануфактури підготував умови для заміни ручної праці машинами.
Для збільшення експорту варто вивозити не сировину, а промислові вироби, а імпортувати треба сировину та напівфабрикати. Для збільшення експорту необхідне збільшення кількості працівників, тобто вирішується проблема зайнятості. Адже відомо, як перші кроки аграрної технологічної революції, особливо в Англії, призводили до створення армії знедолених учорашніх землеробів, що пройшли школу домашнього ремесла.
Іспанія і Португалія в період Великих географічних відкриттів виступали в ролі завойовників, грабуючи перш за все золото і срібло ацтеків та інків, які використовували його не як грошовий матеріал, а для оздоблювання храмів. Цей факт свідчить про те, що ринкові відносини були там ще на ембріональний стадії. Англія й Нідерланди прийшли у ці нові відкриті країни пізніше. Нідерланди витіснити Португалію з країн Індійського океану, а Англія — з Індії, створивши там адміністрацію торговельної компанії. Це інституційне утворення сприяло розвитку міжнародних відносин, і Індія стає монопольно контрольованим ринком англійських товарів. З іншого боку, індійські прянощі, коштовності та дорогі тканини служать джерелом небачених прибутків.
Цей історичний факт не могли не помітити економісти. Тому меркантилізм тільки відобразив у своїй концепції реальний процес: джерело багатства нації — зовнішня торгівля.
Це положення, безумовно, для ХІХ і ХХ ст. є вузьким, проте для XVII ст. зовнішня торгівля створює робочі місця та сприяє активному платіжному балансу, добробуту нації, що торгує.
У XVII ст. складається концепція меркантилізму. В її арсеналі — обмежений розвиток внутрішньої торгівлі з перевагою експорту. Це саме завдання вирішує й імпорт сировини, напівфабрикатів.
У мануфактурі праця розпадається на окремі операції, замінити які змогла машина. Замість ткача з’являється ткацький верстат. Індустріальна технологічна революція в Англії почалася з ткацького верстата Арккрайта. Потім верстат стрімко захоплює інші галузі виробництва.
Проте фабрика виростає з історичної форми організації промисловості в гільдії. Гільдія створювала сприятливі умови для ще не зміцнілого ремісничого виробництва, створювала умови для нагромадження капіталу, наявна система учнівства (семирічний строк навчання) готувала професіоналів-майстрів, котрі досконало володіли всіма видами трудових операцій. Моральна атмосфера всередині майстерні, а також відносини з колегами по гільдії будувалися на підставі християнських догматів, заповідей.
І якщо конкурентна боротьба між національними гільдіями — ганзами мала жорсткі форми, то всередині гільдій їм протидіяла християнська мораль, яку сповідувала переважна маса ремісництва.
«Усередині гільдійського устрою виріс великий середній клас багатих торгівців і заможних ремісників, а поява саме цього класу поряд і до деякої міри між лордами-землевласниками, з одного боку, і землеробами — з другого, привела до перетворення феодального суспільства на суспільство сучасне. Фактично «буржуазія» виникла під впливом гільдійського устрою…
…Гільдії, видаючи свої закони, постійно мали на увазі ідеал: поєднання доброї якості продукту і справедливої ціни в інтересах споживача з достатньою винагородою робітника. Економічні умови того часу, утруднене сполучення і, відповідно, незначний ринок, відсутність механічних двигунів — усе це робило можливим існування лише дрібних промислових підприємств»[1].
За існування дрібних промислових підприємств з їхніми моральними і релігійними принципами система гільдій була неминучою.
Гільдії були серйозною політичною силою, з якою слабка держава мала рахуватися, а отже, захищати їхні інтереси. «Інші нації жертвують торговими інтересами, — пише Монтеск’є, — заради політичних інтересів. Англія завжди жертвувала своїми інтересами заради своєї торгівлі. Цей народ краще за всі народи світу зумів скористатися трьома елементами: релігією, торгівлею, свободою»[2].
Життя ставило питання, на які потрібні були відповіді. Вони мали лежати в площині раціонального рішення в умовах панування абсолютних монархій, поки що незміцнілих мануфактур, світогляду, сформованого під тиском християнства. Незміцнілі ринкові відносини потребували захисту такого інституту, як держава.
Своєю чергою, слабкі держави в поводженні з великими феодалами потребували підтримки третього стану, в якому помітне місце посідав купець. Купець — головна постать ринкових відносин; він знає зовнішні ринки, він — грошовий власник. Вирізняють два періоди цієї концепції: меркантилізм епохи грошового балансу і меркантилізм торгового балансу. Як видно з історичної періодизації, меркантилізм має практичну функцію. Це більше економічна політика, що слугує інтересам розвитку ринкових відносин, оскільки феодальні вичерпали свій потенціал. Ранній меркантилізм, або монетарна система, наполягає на забороні вивезення золота і срібла, обмеженні ввезення товарів, установленні високих мит, нагляду за іноземними купцями, зниженні процента за кредит. Меркантилізм розпочинає своє входження в історію за умов панування абсолютизму. А через це він не може не сповідувати думку про те, що держава має бути сильною. Сеньйори не могли допомогти державі, бо вони — носії суверенності окремих графств, князівств. До часу, поки необхідні були збройні сили на засадах сеньорської залежності, монархія з цим мирилася. У період регулярної найманої армії монарх вимагав грошей, грошей вимагали дворяни. Гроші були в купців, лихварів, їх приносили мануфактури, торговельні та фінансові компанії. Тут зіткнулися інтереси буржуазії, що народжувалася, — підприємців — та абсолютної монархії. Ось цікаві приклади: англійська королева Єлизавета 1563 року підтримала національне рибальство, заборонила споживати м’ясо 2 дні в тиждень. 1666 року в інтересах заохочення вовняної промисловості був припис ховати померлих у вовняному вбранні, а якщо ні, то стягувався штраф.
Меркантилізм народжується не як економічна концепція, він віддзеркалює погляди та інтереси купців, мануфактур, керівників великих компаній, відроджувані ринкові відносини в країнах Західної Європи, проте ринкові відносини вже на нових технічних, економічних та міжнаціональних засадах, коли ще слабке в економічному плані підприємництво потребує особливо сприятливих, тепличних, умов — монополій на виробництво, збут, технологію, коли ще сильні позиції адептів «справедливої ціни». Підвалини концепції меркантилістів становить багатство держави. Його вимірювачем є гроші у формі золота і срібла. Підприємець-купець потребує сильної держави, в якій не сидять на скрині із золотом і сріблом, а активно спрямовують їх в обіг. Меркантилісти звинувачують людей у корисній любові до грошей. Якщо люди збирають гроші в скарбничці, а не пускають їх в обіг, корисні інтереси вступають в конфлікт із суспільним благом. Люди прагнуть до ліквідності, що виправдано обставинами. Це особливо характерно для розвиненого меркантилізму, або меркантилізму торгового балансу. Якщо на ранньому етапі сальдо, тобто різниця між вивезенням і ввезенням золота і срібла, фіксувалося в їхньому збільшенні, то в більш пізньому торговому балансі — це сальдо експорту та імпорту товарів, проте сальдо у грошовій формі знімає заборону на вивіз грошей.
Визначальним є активне сальдо торговельного балансу. Необхідно заохочувати розвиток мануфактур і перш за все експортних. Основний принцип цієї політики — побільше продати, поменше купувати. Безперечно, що ці принципи не заперечували, а навпаки, передбачали втручання держави в економічне життя. Як порівняти з феодальною структурою це був очевидний прогрес. Розвалювались підвалини середньовіччя — натуральне господарство. На сцену виходять нові відносини. Меркантилізм уважає торгову експансію найважливішим фактором, саме вона реалізує прибуток. Так переборюються заборони минулого періоду. Але, як і сьогодні, економічна концепція в її впливі на економічну політику може дати протилежні результати. Тож основний тезис меркантилізму — ототожнення багатства з грошима, з золотом і сріблом — дає не однакові результати свого практичного застосування. «Так, в Іспанії та Португалії економісти цих країн радили заборонити вивезення коштовних металів і ввезення іноземних товарів, результатом їхньої діяльності стало економічне придушення країн», зазначає Р. Бар у своїй праці «Політекономія». До цього слід додати, що придушення економіки обумовлено й тим, що ці країни — «улюблені діти» Папи Римського — жорстоко боролися з лютеранством і протестантизмом, використовуючи для цього найпідступніші засоби. А от світоглядна політика Англії дала потужний поштовх розвиткові її економічного, технічного, політичного і геополітичного потенціалів.
Пізній, або розвинений, меркантилізм відображає ті зміни, які відбулися у ХVІ—ХVІІ ст. Англія розчавила своїх конкурентів у Європі, закріпилась на світових торговельних шляхах, створила мережу монополій, що контролювали та грабували величезну колоніальну систему. Не менш важливу роль відіграла революція 1642—1649 рр. Однією з особливостей Англійської буржуазної революції було релігійне забарвлення її ідеологічної надбудови, ентузіазм релігійної боротьби часто набирав форм релігійного екстазу. У країні утверджується парламентська республіка. Вона відмовилася від догм грошового балансу і прийшла до торговельного балансу.
Можна взяти за приклад цитати з творів представника раннього меркантилізму У. Стаффорда і представника розвиненого — Т. Мена, книга якого «Міркування про торгівлю Англії з Ост-Індією», що з’явилася 1609 року, згодом стає «Євангелієм» меркантилістської системи протягом ста років. Стаффорд: «Англія біднішає, тому що іноземці вивозять з неї гроші». Мен: «Споживання іноземних продуктів повинно бути менше за ту частину народного виробництва, яка відправляється за кордон. Гроші створюють торгівлю, а торгівля примножує гроші. Землероб розкидає зерна, це — божевілля. Та кінцева мета — жнива, що приносять набагато більше. Так і з грошима». Як бачимо, різниця в позиціях кардинальна. Карл Маркс: «Перші тлумачі сучасного світу, творці монетарної системи, проголосили золото і срібло, тобто гроші — єдиним багатством. Вони справедливо оголосили призначенням буржуазного суспільства «робити гроші», отже, з погляду простої товарної оборотності збирати скарби, яких не їсть ані попелиця, ані іржа… Якщо монетарна і меркантилістська системи виділяли світову торгівлю й окремі галузі національної праці, безпосередньо пов’язані з світовою торгівлею, як єдине істинне джерело багатства або грошей, то необхідно взяти до уваги, що в ту епоху більша частина національного виробництва перебувала ще у феодальних формах і служила безпосереднім джерелом існування для самих виробників».
Меркантилізм є агресивним, він за втручання держави. Сміт — ліберал, він проти втручання держави, в якому він бачить зло. Якщо Сміт знущався з меркантилізму, вважаючи його ідеї безглуздими, то Мілль стверджував: «Небезпеки, що загрожують будь-якому майну в такому суспільстві, спонукають навіть найбагатших покупців віддавати перевагу предметам, що не піддаються псуванню, мають велику цінність за малого обсягу, які можна легко продати або унести із собою. Ось чому золото і коштовності становлять більшу частину багатства… У меркантилістській системі вся політика держави ґрунтувалася на положенні, що багатство становлять тільки гроші або коштовні метали. Усе, що сприяє нагромадженню в країні грошей та дорогоцінних металів, збагачує її… Та нехай ніхто не думає, що уникнув би цієї помилки, живи він у ті часи. Не за кількістю корисних і приємних речей, а “за його здібності задовольняти будь-яку свою потребу, придбавати все, чого побажає, — така сила міститься у грошах”».
До початку ХVІ століття Московська держава являла собою велику країну, що за своїми розмірами значно перевищувала будь-яку з найбільших держав того періоду. Міцна Московська держава, що утворилася до початку XVI століття, не була простою сукупністю колишніх уділів, що були здатні за найменшого тиску розпастися на складники. Приклад цього — смутні часи. Велику роль в об’єднанні Росії відіграла постійна загроза вторгнення і з боку північних і східних держав. Усі ці обставини враховувались московськими князями, які наполегливо обстоювали думку про те, що «треба всім християнам бути разом». У цьому вони мали підтримку не тільки купецтва й духовенства, а певною мірою й простого трудового люду. Росія в той період являла собою феодальну державу на досить невисокому ступені розвитку. Основним було землеробство, що велось селянами, які перебували у цілковитій залежності від бояр і дворян. До початку ХVІ ст. дві третини всієї землі, причому обробленої, було у руках світських і духовних феодалів, земельних власників. Величезними були володіння монастирів. Так, наприклад, Троїцько-Сергієв монастир до кінця XVI ст. володів 214 тис. десятин. Кирилів-Білозерський монастир 1595 р. володів землями у 13 повітах і до 1595 р. мав 683 поселення. Утім до початку XVI ст. була ще значна кількість общинних земель, але протягом всього ХVІ ст. дворянство — опора монархів — посилено експропріювало ці землі. Одним з найпомітніших руських представників меркантилізму був Ордин-Нащокін — видатний державний діяч, одна з визначніших і найосвіченіших постатей Росії ХVІІ ст., автор таких історичних документів, як «Псковське положення» 1665 р. та «Новоторговельний статут» 1667 р. Виходячи з економічних інтересів зростання Росії А. Л. Ордин-Нащокін першочерговою потребою вважав вихід Росії до моря (перш за все або Південь, або Балтика).
Економічна політика Петра І у своєму підґрунті мала меркантилістську доктрину, але була доповнена особливими положеннями, що їх обумовлювала ситуація Росії в цьому історичному періоді. Росія має особливе положення, бо перебуває на стику Азії та Європи. Вона — країна візантійського шляху розвитку європейської цивілізації. Тут панує православ’я, що не сприймає католицизму, пуританства, протестантизму. Допетровська Росія — довгопола та бородата, вона далека від будь-яких реформ.
Петро І прорубає «вікно в Європу». Полтавська битва відкрила для Європи Росію як потужну силу на політичній та економічній європейській арені.
Проте перш ніж це трапилось, необхідно було провести численні реформи і передусім у збройних силах. Потрібна була постійна армія, яка має достатнє озброєння. Це могла дати перш за все власна промисловість: металургія, мануфактури з виробництва зброї, боєприпасів, одягу, взуття, полотнини для вітрил, обробки суден, лісоматеріалів тощо. Для вирішення цієї проблеми спеціалістів майже не було. Не було вільних робітників, не було інженерних кадрів. Потрібні були спеціалісти, обучені в Європі, — або росіяни, відправлені туди на навчання, або волонтери-іноземці. Заслуга Петра І в тому, що він з великою енергією, рішучістю, яка межувала з жорстокістю, вирішив у цьому напрямку безліч проблем.
У Росії створюються найбільші в Європі мануфактури, проте, і в цьому відмінність Росії, не на основі використання вільної праці, а на основі прикріплення до них селянських кріпаків. До речі, відмовились у Росії від цього порядку лише в XIX ст. Отже, це були посесійні мануфактури. На відміну від Європи, на підприємцеві «лежала рука государя». Про свободу підприємницької діяльності навіть не йшлося, а тим більше про волю кріпаків-робітників.
Петровські реформи коштували Росії зменшення чисельності населення на 3 млн осіб. Запозичення на Заході в основному стосувалося промисловості та певною мірою торгівлі.
Петро І до політичних проблем не виявляв особливого інтересу. Під час візиту до Англії він не зацікавився парламентською формою правління. Він не сприйняв економічної політики вільної торгівлі, бо прагнув захистити російського підприємця, хоча це і було не завжди вигідно Росії. Не всі його реформи було здійснено, бо провадилися вони без попередньої підготовки, і після його смерті значна їх частина залишилася похованою його наступниками. Проте Росія Петра І стала європейською державою, якій довелося пройти важкі випробування.
А в Європі точиться боротьба за монопольне становище на ринках Азіатського та Американського континентів як торговельними, так і військовими засобами. Це характерно для Англії, Франції, Голландії, яким поки що не до того, що відбувається у Східній Європі та Азії.
Меркантилізм угадав насамперед багато положень, характерних як для економічної теорії так і для практики сьогоднішнього дня. Сучасний монетаризм, як одна з панівних концепцій, спирається на особливі функції грошей. Вони не тільки засіб обігу, не тільки загальні платіжні засоби, вони чинять вирішальний вплив на виробництво, розподіл, обмін та споживання. Обсяг грошової маси є регулятором загальної рівноваги попиту й пропонування, а отже, проблеми зайнятості, економічного зростання, циклічності основних економічних процесів, вплив грошової маси поширюється на соціальні та психологічні фактори. Усе це вкорінюється в економічний спосіб мислення та виникнення в ньому вагомих економічних елементів. Людина віддає перевагу найбільш ліквідному засобу, найбільш прийнятному варіанту збереження та нагромадження. Поява грошей цим багато в чому обумовлена. І для античної Греції, Риму, середньовічного сеньйора, індійського раджі, китайського мандарина — це спільна риса ментальності за національних особливостей.
Світ у ХVІ—ХVІІ ст. віддзеркалює всю гаму соціально-економічних процесів. Зберігається родоплемінний устрій в Америці, кочовий спосіб життя в Аравії, степах Азії. Східне суспільство в головних рисах залишилося тим, чим воно було завжди. Величезна Російська імперія навіть 1848 року ще багато в чому нагадує лише трохи змінену картину феодальної Європи, але в більш потворному вигляді.
Розглядаючи історію економічних учень, не можна хоча б коротко не зупинитися на економічній системі Польщі, у складі якої деякий час перебувала Україна. Засади економічної політики королів Польщі диктувалися соціально-економічною ситуацією. Оскільки в країні панувала шляхта, а королі не могли мати навіть армію, їхній голос у сеймі не був вирішальним, та й економічна політика зводилась до захисту прав норовливої шляхти.
Сьогоднішній день пострадянської України показує, що багато з елементів її економічної політики формуються в напрямку деяких положень меркантилізму. Перевага віддається захисту національного виробника, збільшенню валютного резерву Національного банку, зайнятості населення за рахунок регулювання експорту й імпорту, співвідношенню споживання і нагромадження, місцю і ролі держави з урахуванням особливостей положення країни в глобалізованому світі. Отже, усе у світі тече, але чомусь не змінюється.