2.2. Господарський розвиток Стародавньої Греції
Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавілонського царства і Єгипту, які стали жертвою перських завоювань. Але цей режим відроджується в нових країнах Середземномор'я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього світу. Це проявилося в економічному піднесенні Греції та Риму.
У світовій історії розпочався новий період, відомий під умовною назвою «античний». Хронологічно він охоплював першу половину І тис. до н.е. — першу половину І тис. н.е. Рабовласництво в період античності досягло повного розвитку. Рабство тут перетворилося у класичне.
У І тис. до н.е. навколо Греції зосередилася культура народів трьох континентів. Це було зумовлено тим, що Греція займала вигідне географічне положення. Із стародавніх часів
торгові шляхи проходили по Середземному морю. Егейським, Мармуровим та Чорним морями ці шляхи вели на північ, у басейн Дніпра, Дунаю, Дону. В Греції були зручні бухти, природні багатства, будівельні матеріали. Географічні чинники сприяли ранньому розвитку ремесел і торгівлі. Греки стали ремісниками і крамарями в період, коли народи інших країн ще займалися полюванням, скотарством або в кращому разі землеробством.
Численні маленькі острови, роз'єднані гірськими хребтами, прибережні родючі землі на материках, сила-силенна заток і гаваней спонукали до відокремленого життя кожної общини, її економічної автономії. Тому антична община, на відміну від сільської східної общини, виступала в основному як місто. Ця община з центром у місті була окремою державою (місто-дер-жава, грецькою - поліс), в якій повноправними громадянами були тільки землевласники.
Відбувалася концентрація населення у містах. Уперше в світовій історії місто витісняє і підпорядковує собі село. У Греції не вистачало зерна власного виробництва, оскільки сільське господарство було другорядним.
У VIII-VI ст. до н.е. в Греції сталися зміни у господарстві: подальший прогрес у землеробстві призвів до відокремлення ремісництва від сільського господарства та розвитку торгівлі; торговий обмін зумовив появу грошей, торгового капіталу, класу купців.
Греки навчилися виплавляти залізо та інші метали. Значно розвинулися будівництво жител, ткацтво, суднобудування, кераміка, яку виготовляли у спеціальних майстернях по всій Греції. Розбудовувалися міста. У цих містах процвітало ремесло і будівельна справа. У VII—VI ст. до н.е. нові споруди зводилися з каменю, а не з дерева, як раніше.
Повільніше розвивалося сільське господарство, в якому переважало двопілля. Розвиток ремесел привів до спеціалізації виробників. З'явилися художники, різьбярі, малярі, ливарники і т. д. Спеціалізація стала характерною ознакою розвитку господарства. Зокрема, в Мілеті виробляли тканини, в Корінфі — кераміку, панцирі, у Халкідяні — зброю. У результаті відокремлення ремесел від сільського господарства, диференціації виробництва виникла потреба в обміні товарами. Такий стан справ зумовив інтенсифікацію мореплавства, посилення суднобудування. Грецькі міста в Малій Азії, Мілет і Корінф, стали великими центрами середземноморської торгівлі.
Бурхливий розвиток ремесел, торгівлі, сільського господарства змінив економічний базис Греції, її суспільний устрій. Дедалі ширше в сільському господарстві й ремеслах використовувалася праця рабів. Суспільство розпалося на два стани — вільних громадян і невільників. УПІ-УІ ст. до н.е. - це період формування грецьких рабовласницьких міст-полісів, або держав. Центром полісу було місто, оточене муром. Йому належали всі довколишні долини чи острови. На випадок війни все населення знаходило притулок у місті. Саме там проходили збори, релігійні відправи, суди, діяв ринок. Однак земля, угіддя, природні багатства, які спочатку належали общині, згодом перейшли до рук родової аристократії. Серед вільного населення були багаті, менш заможні і зовсім бідні. Між аристократією і демосом точилася боротьба, її наслідки були різними. У багатьох містах Фесалії, Беотії, частині Пелопоннесу земельній аристократії вдалося перетворити селян-общинників на рабів і примусити працювати на себе.
Найяскравішим прикладом такої рабовласницької держави була Спарта - наймогутніший у військовому відношенні поліс Стародавньої Греції. Він склався шляхом завоювання дорійськими (спартанськими) племенами ахейських ілотів і перетворення їх на залежне населення. Згодом Спарта заволоділа всім Пелопоннесом. Фізична праця для спартанців - принизливе заняття, їх справа - війна. Спарта - військовий табір, готовий будь-якої миті вирушити на ворога, її господарство відзначалося відсталістю.
Інакше формувалися рабовласницькі держави в Аттіці, у прибережних районах Греції та в острівній частині Еллади. Тут високого розвитку досягли ремесла і торгівля. Землеробство відігравало другорядну роль. Рабовласники, які були тісно пов'язані з торгівлею і ремеслами (власники майстерень, купці), схилили на свій бік сільське населення (демос), яке гнобили аристократи. У нелегкій боротьбі з родовою аристократією в ряді міст утвердилося демократичне управління. Найяскравішим прикладом такого полісу була Афінська рабовласницька демократична держава.
Аттіка була мало придатна для сільського господарства. Тут здавна розвивалися ремесла й торгівля. У надрах землі виявлено поклади срібла, глини, мармуру. До VIII ст. до н.е. в Афінах правила земельна аристократія, яка жорстоко гнобила вільних землеробів. Від сваволі аристократів потерпали купці та ремісники — багаті, але зовсім безправні греки. На цьому
тлі в Афінах точилася боротьба, яка закінчилася певним компромісом для всіх вільних греків. За реформою Соломона (595 до н.е.) анулювалися селянські борги, заборонялося продавати афінян у рабство, а тих, кого було продано, викуповували. Ряд пільг одержали купці й ремісники. Покладено край безоглядній спекуляції аристократією земельними ділянками, обмежено і їх розміри.
Важливим чинником економічного життя Стародавньої Греції була колонізація. Найінтенсивніше вона відбувалась у УПІ-УІ ст. до н. е. Основна причина - пошук нових земель, а також усунення з полісів надлишкового населення. Отже, земельний голод у невеличких грецьких державах спричинив утворення численних колоній на островах архіпелагу, в Егейсь-кому морі, на південному узбережжі Італії, в Сіцілії, Північній Африці, на берегах Мармурового та Чорного морів. Колонії стали центрами торгівлі греків з варварами. З колоній надходили ремісничі вироби, з варварських країн — хліб, худоба, раби.
У IV ст. до н.е. праця рабів стала визначальною як у ремісництві, так і в сільському господарстві. Рабів набирали в основному із негрецьких територій шляхом війни, на ринках. Більшість рабів працювала в копальнях, каменоломнях. Раби супроводжували господарів або їхніх дружин на вулицях. Деяким дозволяли мати сім'ю, зокрема ремісникам, торговцям. Вони сплачували рабовласнику чинш.
Були раби й державні. Наприклад, з них в Афінах складалася поліція. Жили вони в наметах на території афінських державних установ. Цих рабів використовували на будівництві портів, доріг, храмів. Звільнення рабів було рідкісним явищем. їх становище в цілому було надзвичайно важким.
У V ст. до н. е. рабовласницьке суспільство в Греції досяг-ло найвищого розвитку. Економіка Еллади щоправда відзначалась нерівномірністю. Ремесла і торгівля розвивалися в незначній частині країни, у більшості ж переважало сільське господарство. В IV ст. до н. е. греки дещо вдосконалили агротехнічні прийоми в землеробстві. Частково вводять трипілля, удобрюють поля вапном, застосовують борону із дерев'яними зубцями, молотильну дошку і коток. З'являються наукові трактати по сільському господарству (Феофраст).
Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Оливкову олію використовували в їжу, в парфумерії, для світильників. Олія -
головна стаття експорту. Вивозили греки й вино в Єгипет, Італію та Причорномор'я.
Ремісники працювали в основному в невеликих майстернях по 3-12 чоловік. Були й більші, де кількість працюючих досягала 30-100 чоловік. Знаряддя праці були примітивними. Раб виготовляв виріб з самого початку і до кінця. У майстернях була зайнята і деяка кількість вільних людей, переважно збіднілих селян. Професії скульптора і архітектора були надзвичайно популярними. Вільні ж ремісники працювали окремо із своїми сім'ями.
Значне місце в господарстві Греції займала виплавка металів. У рудниках, іноді глибиною до 100 метрів, добували руду примітивними знаряддями, в дуже тяжких умовах. Там працювали тільки раби. Із металів (срібла, золота, міді) виробляли прикраси, посуд та ін. Надзвичайною якістю славилася грецька кераміка, яку експортували в інші країни. Славилися й грецькі тканини, їх виготовляли вільні жінки і рабині.
Військова могутність Афін призвела до розвитку кораблебудування, яким керувала держава. На верф'ях працювали переважно раби. Лише спеціальні роботи доручали висококваліфікованим вільним ремісникам - грекам та іноземцям.
Широкого розмаху у грецьких містах набули грошовий обіг і торгівля, їх центрами стали: Мілет, Корінф, Халікс, о. Егіна. Останній став центром торгівлі зі Сходом. Після пелопоннеських воєн центральне місце у грецькій торгівлі посіли Афіни. Пірей став центром середземноморської торгівлі, перевалочною базою між Сходом і Заходом, Північчю і Півднем.
Раби — один із найважливіших видів афінського імпорту. Лише з щорічних митних надходжень Пірей одержував 50 талантів. Це були величезні гроші. Значного поширення набули ярмарки, які проходили на ринкових площах міст. Зовнішня торгівля перебувала в руках купців, які водночас були власниками кораблів і капітанами. Держава намагалася регулювати ціни, але переважала вільна торгівля.
Оскільки розвивалося товарне виробництво, грошові відносини в економіці Греції набули значного розвитку. Торгівля грішми поширилася в V—IV ст. до н.е. Нею займалися лихварі, які мали обмінні магазини - трапези. У Греції було стільки видів монет, скільки й міст-полісів. Велика їх кількість ускладнювала обмін і торгівлю. Тому трапезити застосовували багатоготівкові розрахунки. Поступово вони перетворювалися на банкірів, які приймали внески і видавали на них товари,
куплені вкладником. Банкіри були і посередниками при торговельних операціях. Окремі з них нажили великі багатства. Наприклад, Пасіон володів 50 талантами (100 кг золота). Подібні банківські операції проводили храми, куди надходили цінності у вигляді пожертвувань від віруючих.
Війни, що постійно точилися між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками паралізувала економічне життя країни - сільське господарство, ремесло, торгівлю. У 338 р. до н.е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської рабовласницької держави.