2.2.3. Складові внутрігосподарських економічних відносин

2.2.3. Складові внутрігосподарських економічних відносин

В умовах ринкової економіки, на відміну від централізованого управління, де основними мотиваційними чинниками розвитку підприємства були план і централізовані капіталовкладення або довгострокові державні кредити, які у біль­шості випадків не поверталися, мотиви розвитку зумовлю-
ються внутрішніми та зовнішніми чинниками діяльності підприємств.

Управління центрами відповідальності спрямоване на активізацію внутрішніх організаційно-економічних чинників ефективності. З цією метою необхідно організувати ефективну систему внутрігосподарського обліку, планування, організації, мотивації та контролю, використовуючи позитивний досвід роботи сільськогосподарських підприємств в умовах внутрігосподарського розрахунку й ринкової економіки з упровадження системи уп­равління витратами і бюджетування. Міцною основою цього є впровадження в сільському господарстві України Національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку. Нові підходи в організації бухгалтерського обліку дозволяють органічніше поєднати його із системою управління витратами. Звичайно, це матиме безпосередній вплив на організацію внутрігосподарських економічних відносин та їх складові. Зокрема, це стосується таких напрямів:

Собівартість реалізованої продукції визначається на підставі виробничих витрат, а витрати на збут та управління підприємством відносяться безпосередньо на фінансові результати. За таким підходом є можливість органічно поєднати результати роботи підрозділів і підприємства, не порушуючи принципу контрольованості витрат у межах центру відповідальності.

Відокремлений облік витрат і доходів упроваджується за сферами діяльності. За організаційного відокремлення виробничих та збутових підрозділів забезпечується диференційований підхід в оцінці їх результатів.

За новим планом рахунків уся виробнича діяльність сільськогосподарського підприємства обліковується на єдиному 23-му рахунку на відміну від 20, 23, 24, 29 та 31-го за старим планом рахунків. Такі зміни забезпечують підприємствам можливість самостійно визначати об’єкти обліку відповідно до організаційної структури внутрігосподарського економічного механізму та місць виникнення витрат.

Однак зміни у веденні бухгалтерського обліку створюють лише сприятливе економіко-правове середовище для функціонування внутрігосподарського економічного механізму на основі центрів відповідальності. Формування цього механізму є прерогативою кожного підприємства. Вихідною умовою тут виступає побудова організаційної схеми формування витрат та доходів, у якій визначається місце кожного підрозділу в досягненні фінансових результатів підприємства.

Сукупність витрат за центрами відповідальності та іншими виробничими й обслуговуючими підрозділами підприємства утворює виробничі витрати загалом по підприємству, на підставі яких визначається виробнича собівартість продукції, робіт та послуг. Вона, у свою чергу, формує собівартість реалізованої продукції, а фінансовим результатом основної діяльності є різниця між сумою реалізації й собівартістю реалізованої продукції, куди входять також адміністративні та збутові витрати.

Бюджетування як складову внутрігосподарського економічного механізму можна поділити на дві частини. Перша — це розроб­ка стандартів (норм, нормативів) затрат технологічних матеріа-
лів і ресурсів, складання підвищених норм виробничих витрат за їх статтями згідно з технологіями виробництва продукції та здійснення робіт. При цьому слід зазначити, що коли йдеться про використання ресурсів у їх фізичному значенні, то використовують термін «затрати» ресурсів, матеріалів (кормів — центнерів кормових одиниць, насіння — кілограмів, бензину й дизельного паль­ного — літрів, часу — людино-годин тощо), а термін «витрати» стосується використання ресурсів у вартісному виразі (кормів — грн, насіння — грн, дизельного пального — грн, оплати праці — грн тощо).

Друга складова бюджетування — це власне розробка самих бюджетів на основі первинної нормативної бази як першої складової бюджетування. До основних видів бюджетів слід віднести: виробничі бюджети за центрами відповідальності (в рослинництві, тваринництві, обслуговуючих підрозділах, промислових та переробних галузях), бюджети руху готівки, часткові бюджети, загальний бюджет господарства. Крім цих основних видів бюджетів у центрах відповідальності можуть складатися інші, допоміжні бюджети, такі як бюджет продажу, бюджет збутових витрат, бюджет адміністративних витрат, бюджет фінансових результатів тощо. Завдання допоміжних бюджетів полягає у деталізації окремих складових основних бюджетів, їх аналізі та підготовці інформації до складання основних бюджетів, а також забезпеченні зв’язку з бухгалтерським обліком за Національними стандартами (положеннями).

Виробничий бюджет відображає поквартальний (помісячний) план використання виробничих ресурсів та виробництва продукції (здійснення робіт, послуг) за центрами відповідальності й виробничими підрозділами в натуральному та вартісному виразі з поділом витрат на постійні, змінні, прямі, накладні, готівкові й безготівкові, релевантні та нерелевантні. Така диференціація витрат є необхідною для прийняття управлінських рішень щодо ресурсів, продукції та контролю поточних відхилень від запланованих у бюджеті величин. На відміну від госпрозрахункових завдань підрозділів виробничі бюджети деталізовані за видами витрат і періодами. Вони є не тільки розрахунком кінцевих результатів діяльності підрозділів. Їх першочергове завдання — створення інформаційної бази для внутрігосподарських економіч-
них відносин та прийняття управлінських рішень.

Для нетоварної частини продукції виробничих підрозділів,
а також для обслуговуючих і допоміжних підрозділів слід визначати умовні показники доходу (прибутку). Для цього встановлюється орієнтовна ринкова ціна на продукцію (послуги). Порівняння виробничої собівартості в частині змінних витрат та ціни є підставою для прийняття рішень щодо доцільності виробництва. Таким акумулятивним результативним показником доцільності виробництва виступає валовий, або маржинальний, прибуток (різ­ниця між виручкою від реалізації і сумою змінних виробничих
витрат).

Окремо необхідно розглянути застосування ринкових цін при визначенні результатів роботи центрів відповідальності, адже від них залежить матеріальне стимулювання працівників. Відомо, що ефективність виробництва окремих видів продукції і послуг є різ­ною з незалежних від виробника причин. За такої ситуації мотивація до підвищення ефективності виробництва в заздалегідь збиткових виробництвах втрачається. І навпаки, за значної позитивної різниці між ціною та собівартістю створюються неадекват­ні умови матеріального стимулювання.

Ринкові ціни на продукцію і послуги допоміжних та обслуговуючих підрозділів доцільно використовувати у розрахунках з іншими підрозділами. Такий варіант трансферного ціноутворення забезпечує нівелювання впливу негативних результатів діяльності допоміжних і обслуговуючих підрозділів на формування витрат інших підрозділів. Він цілком узгоджується з концепцією відповідності сфери контролю та межі відповідальності. При цьому слід підкреслити, що собівартість, обчислена на основі трансферних цін, має розрахунковий характер і тому відрізняється від фактичної. Визначені таким чином виробничі витрати можуть використовуватися з метою встановлення розміру матеріаль­ного стимулювання.

Розраховані на підставі виробничого бюджету показники собівартості за прямими, накладними, постійними і змінними витратами слугують для розрахунку валового прибутку підрозділу. Бюджети руху готівки складаються з метою помісячного контролю за готівковими витратами та доходами.

Таким чином, оцінка діяльності центрів відповідальності ґрун­тується на порівнянні фактичних даних та планових показників, визначених у бюджетах.