2.20. Римська культура

У розвитку культури Стародавнього Риму можна виділити такі періоди: етруський (VIII—II ст. до н. е.), "царський" (VIII-—VI ст. до н. е.), Рим­ської республіки (510—31 рр. до н. е.), Римської імперії (31 р. до н. е. — 476 р. н. е.).

У VIII ст. до н. е. високого культурного рівня досягла Етрурія (Середня Італія). Тут утворилась найдавніша цивілізація на Апеннінському півостро­ві. Етруски поклонялись пантеону добрих і злих демонів, душам померлих предків. На поховальних бенкетах знаті рабів примушували битися до смерті. (З цього звичаю у римлян пізніше виникли бої гладіаторів.)

У мистецтві етрусків домінувало прагнення до реалізму, особливо по­мітне у розписах гробниць та скульптурах тварин.

Етруські міста були чітко розплановані, мали численні гробниці, що нагадували будинки з чотирискатним дахом. Усередині гробниці були прикрашені багатим розписом: зображеннями бенкетів, полювання, спортив­них ігор, боїв гладіаторів, сцен з грецьких міфів.

Етруська скульптура створювалась з теракоти, бронзи, вапняку. На криш­ках саркофагів зображувалися бенкетуючі чоловіки і жінки, статуї Апол­лона, Капітолійська вовчиця.

Поступово у мистецтві етрусків посилювалися скорботні мотиви. Зображення спортивних ігор, веселощів змінили жахливі демони, похмурі картини потойбічного світу. На мистецтві етрусків позначився занепад етруського суспільства. У III ст. до н. е. Етрурія була завойована Римом.

Релігія, мистецтво, побут, традиції етрусків вплинули на культуру Рима, який у VI ст. до н. е. був залежним від Етрурії. Римляни запозичили в етрусків деякі релігійні обряди, типи житлових будинків з внутрішніми подвір'ями, мистецтво відливання бронзових скульптур.

Основою найдавніших римських релігійних вірувань був анімізм. Для римлянина світ був сповнений добрими і злими духами, богами і богинями, які опікувались кожною дією, кожним кроком людини. Кожна людина мала свого духа-охоронця.

Найвище положення в ієрархії богів посідали Юпітер — бог неба та Марс — бог війни. Богів римляни уявляли у безособовій формі, не встанов­лювали їм ідолів або скульптур, влаштовували лише вівтарі для прино­шення жертв.

Найважливішим вважалося ретельне виконання усіх культових при­писів, порядку жертвоприношень. У римлян досить швидко сформувався прошарок жерців, які знали усі тонкощі культу і стежили за його дотри­манням. До антропоморфізму римляни перейшли у VI ст. до н. е.

Наприкінці VI ст. до н. е. після встановлення аристократичної респуб­ліки розпочалося збагачення римської культури насамперед грецькими елементами. Примітивна римська релігія з поклонінням безособовим ду­хам не відповідала інтересам держави та духовним запитам її громадян. Тому поступово утворився пантеон головних божеств: Юпітера — бога неба, дощу, грому, блискавки, Юнони — богині не'ба і шлюбу, Нептуна — бога морів, Мінерви — богині мудрості та ремесла, Марса — бога війни, Венери — богині плодів і кохання, Аполлона — бога Сонця і мистецтв, діани — богині Місяця та полювання, покровительки тварин, Вулкана — покровителя ремесла, Вести — богині домашнього вогнища, Меркурія — бога шляхів і торгівлі, Церери — богині землеробства.

З II ст. до н. е. у Римі стали поширюватися культи східних божеств: малоазійської богині Кібели — Великої Матері богів, єгипетський культ Осіріса — божества природи, що вмирає й оживає, та культ іранського бога світла Мітри.

Найбільшого поширення з філософських течій елліністичного світу в Римі набули епікуреїзм та стоїцизм. Видатним послідовником Епікура був римський філософ та поет Тіт Лукрецт Кар. У поемі "Про природу речей" він розвинув вчення Епікура.

Провідними жанрами римської літератури у III ст. до н. е. були епос і драма. З епічних творів до наших часів збереглися лише уривки. Краще відомі твори римських комедіографів Плавта і Теренція.

Тіт Макцій Плавт є автором більш як ста комедій, що з них до нас дійшли лише 17. Серед них — "Хвалькуватий воїн", "Віслюки", "Скарб" та ін. Він прославляв давні римські звичаї, трудівників, що живуть бідно, але чесно, висміював скнарість, легковажність.

Публій Афер Теренцій — автор шести комедій — прагнув пере­дусім показати благородні риси людини, її роздуми над вибором життєво­го шляху. На відміну від Плавта, який вважав кохання затьмаренням, Те­ренцій перший в історії римської літератури виступив як продовжувач грецької традиції, зображуючи кохання як високе почуття.

Він уславився не лише як драматург, а й як витончений стиліст, що писав бездоганною літературною мовою.

Гостра політична і соціальна боротьба, що розгорнулася в Римі з другої половини II ст. до н. е., сприяла появі прозаїчних жанрів: публіцистики, памфлетів, промов, мемуарів, історичних коментарів, трактатів державного діяча і письменника Марка Порція Катана Старшого, у яких він закли­кав римлян до мужності, наслідування доблесті предків, а також давав корисні господарчі поради. Квінт Енній склав перший національний епос "Аннали", присвячений історії Риму до другої Пунічної війни, в якому він оспівував гуманність, культуру, освіченість, звитягу римлян.

Марк Туллій Цицерон увійшов в історію як видатний оратор, філо­соф і письменник. Він написав багато творів про ораторське мистецтво, а також філософські трактати і промови. Найбільше він уславився промова­ми на захист республіки. Цицерон вважається засновником європейсько­го ораторського мистецтва.

Лірична поезія була представлена в Римі творами Гая Валерія Катулла, який складав невеликі поеми на міфологічні сюжети, писав ліричні вірші.

Мистецтво Риму періоду республіки формувалось під значним впли­вом етруського та грецького мистецтва доби еллінізму. Особливо яскраво цей вплив виявився у портретній скульптурі та живопису. Характерними особливостями римського мистецтва були натуралістична точність зобра­ження у портретах, практичність і водночас ошатність архітектури, викори­стання рельєфів, присвячених історичним подіям.

У період республіки римляни будували переважно споруди практично­го призначення — міські мури, дороги, мости, акведуки, складські приміщен­ня, цирки. І нині функціонує Аппієвий шлях, прокладений у IV ст. до н. е., водогін Аква Аппіа завдовжки понад 16 км. Значними громадськими спору­дами в Римі були базиліки — великі прямокутні будови з великим залом, розподіленим рядами колон на кілька приміщень.

Центром торговельного і громадського життя Рима була площа Форум Романум, навколо якої розташовувались культові та громадські споруди: державний архів, храм Сатурна, храм богині Конкордїї, базиліка Юлія. Для римської культової архітектури типовим був храм Вести, охоронниці до­машнього вогнища, що мав округлу форму з колонами.

Своєрідними були й поховальні споруди — мавзолеї, колумбарії різно­манітної форми: у вигляді вежі, хлібного кошика, піраміди тощо.

Досить поширеною була портретна скульптура, зокрема зображення померлих. Для них характерні точність відтворення рис обличчя; непоруш­ний спокій. На початку І ст. до н. е. під впливом грецького мистецтва портрети набули більшої виразності.

Живописом римляни прикрашали стіни храмів. Тріумфальні процесії римських полководців супроводжували картини із зображенням битв, що потім виставлялися в базиліках і храмах.

Після завоювання Греції поширився декоративний розпис будинків, що імітував кольоровий мармур. На мурах міст зображували пейзажі, сцени з міфів. Чудовою пам'яткою живопису І ст. до н. е. є розпис вілл, що були розташовані неподалік від Помпеї (пізніше засипані попелом під час ви­верження вулкана Везувій).

У релігійних віруваннях східні культи, що існували в Римі у II ст. до н. е., набули дедалі більшого поширення за часів імперії. Імператор Калігула спо­рудив храм єгипетської богині Ізіди в Римі на Марсовому полі. Імператор Клавдій скасував заборони стосовно культу Кібели, а імператор Коммод брав участь у містеріях на честь бога Мітри.

Поряд зі східними культами поширювалася халдейська астрологія: майже при кожному імператорі був астролог, порадами якого він керувався не лише в особистому житті, айв державних справах.

Завоювання періоду імперії, а також пожвавлення торгівлі сприяли роз­витку наук, зокрема географії.

У І ст. географ та історик Страбон описав ряд країн, звернувши особливу увагу на Європу, Азію та Північну Африку. Того ж сторіччя рим­ляни вперше досягли Цейлону. Під час походів римлян в Африку були описані флора та фауна її північно-західної частини, вивчений Ніл до райо­ну Нільських боліт.

Досягнення античної медицини звів у єдину систему Клавдій Га-лен — лікар і природознавець, автор праць з анатомії та фізіології людини, терапії, фармакології, гігієни. Його дослідження мали великий вплив на розвиток європейської медицини доби Відродження і нового часу.

Для римської науки часів імперії характерним є прагнення до енцик­лопедичності, узагальнення та систематизації набутих знань. Прикладом цього є "Природнича історія" державного діяча і письменника Плінія Старшого, у якій йдеться про астрономію, фізику, географію, антропологію, зоологію, ботаніку, медицину, фармакологію, мінералогію, мистецтво тощо.

"Золотим віком" римської літератури називають І ст. до н. е. — початок І ст. н. е. Він представлений іменами таких титанів, як Вергілій, Горацій, Овідій.- Найвизначнішим твором видатного поета Марона Публія Вергілія вважається поема "Енеїда" — класичний зразок римської епопеї. Вона присвячена мандрам і діянням троянського героя Енея — засновника нового царства, що поклало початок Риму. "Енеїда" створена під впливом поем Гомера, але є оригінальним, суто римським твором. Вона насичена драматиз­мом, особливо вражають сцени загибелі Трої, самогубства цариці Дідони, війни в Італії. Вергілій вперше в античній літературі розкрив трагізм долі людини, яка змушена коритися обов'язку, нехтуючи власними почуттями. Поема мала великий вплив на перші європейські епічні поеми, поезію Відродження та нового часу.

Твори Вергілія були надзвичайно популярні в Україні XVI—XVIII ст., вивчалися в братських школах, Києво-Могилянській академії, вплинули на розвиток української поезії. У бурлескному, гумористичному стилі, надав­ши обстановці та героям суто українського характеру, сюжет використав І. Котляревський у безсмертному творі, що започаткував новий етап у розвитку української літератури.

Найславетнішим представником своєрідного жанру любовної елегії був поет Публій Овідій Назон. Його твори дотепні та досконалі. І нині

відомі його дві великі поеми "Метаморфози" (поетичний переказ греко-римських міфів про перетворення людей на квіти, дерева, тварин) та "Фас-ти" (про римські релігійні свята).

Із прозаїчних жанрів цієї доби найпоширенішими були історичні праці та романи. Найвидатнішим римським істориком був Тіт Лівій — автор монументальної праці "Римська історія" із 142 книг. Він захоплююче викла­дав історію Римської держави, змалював величні постаті героїв минулого, славетних полководців республіки, створив образи ідеальних римлян — працелюбних, суворих, мужніх.

Історик і політичний діяч Публій Корнелій Таціт відомий насампе­ред працями "Історія" і "Аннали" про події періоду ранньої імперії. Основ­ним об'єктом його зображення були відносини Сенату з імператорською владою, характери та вчинки імператорів.

Перу Гая Петронія належить перший в європейській літературі ро­ман "Сатирикон" з 20 книг. Головний герой роману мандрує Італією. Роз­повідаючи про його пригоди, автор подав сатиричну картину побуту рим­ських рабовласників, висміяв грубість, невігластво "нових багатіїв".

Розважальний характер має роман письменника Луція Апулея "Золо­тий віслюк", у якому з гумором, у казковому стилі оповідається про приго­ди юнака, якого кохана помилково перетворила на віслюка.

В архітектурному мистецтві на зміну суворій простоті часів респуб­ліки прийшли пишність і розкіш імператорського Риму. Споруджувалися величезні храми, урочисті архітектурні ансамблі форумів, зокрема форум Августа — площа, обнесена муром, з храмом Марса, форум Веспасіана та форум Нерви. Але найграндіознішою спорудою імператорського Риму вва­жається Колізей — амфітеатр на 50 тис. глядачів.

Новим словом в архітектурі став Пантеон — храм усіх богів, пере­критий високим куполом діаметром 43,2 м. Цей храм й досі вражає іде­альними пропорціями.

Скульптура часів імперії була представлена здебільшого портретними ідеалізованими зображеннями імператорів та членів їхніх сімей, часто у вигляді богів і богинь.

Для настінних розписів цього часу властиві врівноважені композиції. Часто використовувалися єгипетські, східні мотиви, зображувалися гірлян­ди з плодів, квітів.