3. 9. Армія та держава монголів

У XII ст. монголи були типовими кочівниками: жили родами, не вели осілого способу життя, весь час пересувалися на нові пасовиська, розводи­ли коней, волів та овець, їли конину й баранину (майже не вживаючи в їжу птицю та рибу), пили кумис — напій з кобилячого молока. Наприкінці XII ст. монголів об'єднав Чингісхан.

Зламавши родоплемінний устрій, Чингісхан поділив степняків на де­сятки, сотні, тисячі та тумени (10 тис. вояків), створив 10-тисячну гвардію, а єдиним законом зробив Ясу. Увесь монгольський етнос став ордою, народом-воїном.

Розпочалася війна за возз'єднання Степу. Старший син Чингісхана Джучі підкорив племена Південного Сибіру, його полководець Субудай розбив у долині р. Іртиш найманів і меркитів. У Чингіса повірили купці Уйгурії і дали йому гроші (вони сподівалися, що Чингісхан зможе ефективніше охо­роняти торгівців Великого шовкового шляху).

На початку XIII ст. монголи напали на імперію чжурчженів, впала їхня столиця Дасін (сучасний Пекін), та в тил монголам несподівано вдарили меркити. їх наздогнав і винищив до останнього на р. Іргиз хан Джучі, але там монголів несподівано атакував правитель Хорезму, що він як фана­тик-мусульманин вважав за необхідне воювати з усіма "невірними". Мон­голи напад відбили. Чингісхан надіслав до шаха посла, маючи намір зала­годити конфлікт, однак за наказом шаха посла Чингіса було вбито. Зрад­ницьке вбивство посла вважалося у монголів найтяжчим гріхом, який можна було спокутувати лише смертю. Монголи були переконані, що і піддані, які не виступають проти гріховного володаря, мають нести таку ж відпові­дальність за гріх. Одначе говорити про виняткову монгольську жорстокість не варто — цзіньці, китайці, хорезмійці, хрестоносці, слов'яни і японці гума­нізмом на той час також не могли похвалитися.

Розділивши армію, Чингісхан наказав Джучі громити половців (кип­чаків), сам очолив похід на Хорезм, а фронт проти чжурчженів передав своєму найталановитішому полководцеві Мухулі, який знав кілька мов і не знав поразок. Не маючи достатніх сил для опору, чжурчжені запропо­нували данину, проте монголи не погодилися.

Подальші монгольські завоювання нагадували снігову лавину. Поло­нені китайські фахівці спішно виготовили "черепахи" на колесах і ме­тальні катапульти для штурмування кам'яних мурів (за допомогою остан­ніх у місто закидалися глечики з запалювальною сумішшю). 1219 р. мон­голи завоювали Отрар. Перелякані мешканці Бухари і Самарканда добро­вільно відкрили перед Чингісханом міську браму, а 1221 р. після тривалої облоги впала столиця Хорезму — Ургенч.

30-тисячна монгольська армія, яку очолювали Джебе й Субудай, з боя­ми прорвалася через Закавказзя на Дон, щоб ударити в тил половцям, війна з якими точилася з 1218р. Звідусіль оточені ворогами, половці звернулися

по допомогу до руських князів. Тоді ж до Києва прибуло монгольське посоль­ство. Пропозиції монгольських дипломатів були простими: наш ворог — кипчаки, а лісиста Русь кочівникам не потрібна — залиште нам половців, а ми не чіпатимемо Русь. Однак князі вирішили надати допомогу половцям (з ханами яких вони часто вступали в династичні шлюби), а монгольське посольство вирізали.

1223 р. на р. Калка русько-половецьке військо було розбите монголами, проте в тил монгольському авангарду несподівано вдарили волзькі булга-ри, змусивши монголів відійти. Відтоді значна частина руських князівств і Волзька Булгарія перетворилися на кровних монгольських ворогів.

Останньою жертвою Чингісхана стала держава тангутів, розташована на північний захід від Китаю, що спочатку визнала себе васалом Чингіса, але потім відмовилася спільно воювати проти Хорезму.

1227 р. під час облоги тангутської столиці Чингісхан загинув. У ході штурму монголи захопили в полон тангутську царівну, яку Чингісхан на­казав привести до нього в юрту на ніч. Вона смертельно поранила його, і вранці Чингісхан помер у страшних муках.

Наступним ханом згідно з чингісовим заповітом став його третій син Угедей — добрий, бездарний і... схильний до пияцтва. За царювання Уге­дея (1228—1241) монгольські воєначальники остаточно подолали чжурч-женів та опір у Середній Азії.

Степняки вперше в історії стали володарями величезних земель, засе­лених осілими народами. Воєначальники радили хану знищити всіх "нече­стивців", а їхні землі перетворити на пасовиська для монгольських коней. Проте хитрий радник Єлюй Чуцай висловився з цього приводу так: "Ми завоювали імперію, сидячи верхи на коні, але керувати нею з сідла немож­ливо" і довів, що-із завойованих територій можна отримувати значні при­бутки. Хан повірив йому. Було здійснено перепис земель і людей, встанов­лено чітку податкову систему (подушну подать з мусульман і степняків, подвірний податок з китайців, мито з купців).

Зусиллями ремісників-бранців із завойованих країн на р. Онон було збудовано величну столицю — Каракорум ("Чорний трон"), розкіш якої з подивом описували європейські мандрівники Гільйом де Рубрук, Плано Карпіні, Марко Поло та ін.

Монголи не звикли пробачати образ, тому 1235 р. курултай вирішив добити половців та покарати Волзьку Булгарію і Русь. Розпочався вели­кий похід на "вечірні країни", який очолив онук Чингісхана від старшого сина Джучі хан Бату. Його найпершим радником став непереможний Субудай, який у безперервних баталіях втратив око й руку, паралізовану після тяжкого поранення, був кульгавим від удару ворожої шаблі, проте за все життя не знав поразок і жодного разу не переступив жорстких наста­нов Чингісхана.

Упродовж 1236—1241 рр. військо Бату і Субудая завоювало Волзьку Булгарію, Половецький степ, Крим, більшу частину Русі, переможно пройшло

вогнем і мечем дорогами Польщі, Чехії, Угорщини, Австрії, Хорватії, Боснії, Сербії, Болгарії, вийшло на береги Адріатики. Паніка охопила всю Західну Європу. Папа Римський Григорій IX утік до Ліона, німецько-римський імпе­ратор Фрідріх II Гогенштауфен сховався на Сіцілії.

Проте величезні людські втрати і смерть 1241 р. Угедея змусили Бату-хана припинити похід: на нього чекав курултай, де назрівала кривава бо­ротьба за престол, тому для Бату важливіше було зберегти армію, а не завойовувати нові землі. В імперії монголів назрівав розкол.

На курултаї ханом було обрано Угедейового сина Гуюка, який відверто вороже ставився до Бату. З часом Гуюк загадково помер. Ханом став двоюрідний брат Бату Мунке (1251 — 1259).

За правління Мунке та його наступника, брата Хубілая, монголи завою­вали Іран, Південний Китай. Хубілай заснував Юаньську імперію, до скла­ду якої ввійшли Китай і Монголія. 1303 р. монгольський степ остаточно підкорився юаньським імператорам. Жертвами монголо-юаньської агресії стали також Корея і Тибет, а Японія, В'єтнам, Бірма та Індонезія відстояли свою незалежність.

Територіальна експансія, ознайомлення з цивілізаційними здобутками інших народів не могли не позначитися на розвитку монгольської культу­ри. Скарбницю світової літератури й історіографії поповнили анонімний епос про Чингісхана "Приховане сказання", історія Монголії ("Золота кни­га"), що, на жаль, не збереглася до наших часів. На основі уйгурської у монголів сформувалася писемність, її доповнило алфавітне письмо на основі тибетських знаків. За прикладом міст Середньої Азії та Близького Сходу будівлі столиці Каракорум прикрашали гранітні колони, дерев'яне і кам'яне різьблення, ліпний декор.