3.1. Власність як економічна та правова категорія

 3.1. Власність як економічна та правова категорія

Люди вступають в господарську діяльність, щоб через економічні відносини привласнювати засоби виробництва, продукти праці та задовольняти свої потреби. Привласнення характеризує відношення людей до майна, що грунтується на розмежуванні “мого” і “чужого”.

Власність зумовлює необхідність господарської діяльності, в одночас без господарської діяльності не може існувати власність, оскільки не може привласнити те, чого не існує. Господарська діяльність виступає підставою (способом) набуття як державної чи колективної (товари виробляють колективи громадян), так і приватної власності (суб’єктом виступає окремий громадянин).

Власність в економічному аспекті є одним із проявів суспільних відносин, за допомогою яких характеризуються відносини між людьми, колективами та державою у процесі їх діяльності з приводу привласнення матеріальних благ.

Саме ці відносини є об’єктом правового регулювання, дістаючи відповідне оформлення у нормах права. Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворення права власності.

Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Володіння – це фактична наявність майна у конкретних власників і їх можливість впливати на нього безпосередньо. Володіння може бути законним (титульним) – особа здійснює володіння на законних підставах, і незаконним – особа володіє майном без правових підстав. Незаконне володіння поділяється на добросовісне (коли особа не знає і не могла знати про те, що володіє чужим майном) і недобросовісне (коли особа знає, або повинна знати про незаконність свого володіння). Законне володіння виникає на підставі права (договору) володіння власника – первісного і похідного.

Первісне право власності на майно виникає вперше або незалежно від попередніх власників – створення майна внаслідок господарської діяльності, націоналізація тощо.

Похідне право власності на майно грунтується на праві попереднього власника і виникає на підставі досягнення між попереднім та новим власником певної згоди та її фіксації відповідним документом. Найбільш поширений спосіб для набуття права власності майна для суб’єктів господарювання є договір купівлі-продажу. Громадянин набуває права власності на доходи від участі у суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні та інші товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Користування – це право вилучати з майна його корисні властивості, які надають можливість задовольнити певні потреби.

Розпорядження – це право визначати юридичну або фактичну долю майна.

Сукупність зазначених повноважень у особи дають підстави вважати її власником майна. Кожне окреме повноваження щодо майна власник може передати іншій особі, не втрачаючи при цьому право власності.

Кожен громадянин в Україні має право володіння, користування та розпорядження майном особисто або спільно з іншими. Власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не супере-чать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння та користування іншим особам.

Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб’єктів права власності. Власник, здійснюючи свої права, зобов’язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом. При здійсненні своїх прав і виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватись моральних засад суспільства.

У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежена чи припинена, або зобов’язано власника допустити інших осіб до обмеженого користування його майном.