3.11. Золота орда
Золота Орда — монголо-татарська феодальна держава, заснована в 40-х рр. XIII ст. унаслідок завойовницьких походів хана Бату. До складу Золотої Орди входили Західний Сибір, Волзька Булгарія, Північний Хорезм, Північний Кавказ, Крим, Дешт-і-Кипчак. Руські князівства перебували у васальній залежності — сплачували данину, зобов'язувались надавати монголо-татарам військову допомогу та ін. Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя, де за Бату було засновано столицю — Сарай-Бату (поблизу сучасної Астрахані). За правління хана Узбека столиця була перенесена в Сарай-Берке, засноване братом Бату Берке поблизу сучасного Волгограда.
У 50-х рр. XIII ст. Золота Орда стала цілком незалежною від Монгольської імперії, її очолював хан із роду Чингісхана. Для вирішення найважливіших питань він скликав з'їзд з членів династії — курултай. Політичний лад Золотої Орди мав напіввійськовий характер: держава поділялася на улуси, області, округи-тумани, тисячі, сотні, десятки, правителі яких були одночасно і воєначальниками цих адміністративних одиниць.
З другої половини XIV ст. через посилення визвольної боротьби підкорених і залежних народів, а також загострення внутрішніх суперечностей могутня Золота Орда почала занепадати. 1362 р. литовський князь Оль-герд розгромив монголо-татарські війська біля р. Сині Води і захопив частину українських земель (Чернігово-Сіверщину, Київщину, Поділля), що перебували під владою Орди.
Поступове виокремлення самостійних, ханств — Сибірського, Казанського, Кримського, Ногайської Орди тощо — наприкінці XV — на початку XVI ст. призвело до остаточного розпаду Золотої Орди.