3.2. Зовнішнє середовище організації

Як зазначалося, підприємство — це «відкрита» система, і його розвиток залежить від зовнішнього середовища (його також називають загальним оточенням, середовищем непрямого впливу або сукупністю неконтрольованих факторів).

Зовнішнє середовище, або середовище непрямого впливу, діє не безпосередньо на кожну окрему організацію, а на всі одразу. Це не означає, що їхній вплив менший за вплив факторів безпосереднього оточення. Нині існують різні підходи до визначення складових цього прошарку середовища та дослідження його впливу на діяльність організації.

Ф. Котлер вважає, що зовнішнє середовище складається з шести основних факторів: демографічних, економічних, природних, науково-технічних, політичних і факторів культурного середовища [21].

Доволі відомим є підхід до аналізу зовнішнього середовища, який здобув назву PEST-аналізу [33]; виходячи з абревіатури англійських слів: р — policy; e — economy; s — society; t — tech­nology — тобто групи основних факторів — політичних, економічних, соціальних та технологічних, які впливають на організацію. Для узагальнення інформації про зовнішнє середовище автори пропонують використовувати спеціальну таблицю (табл. 3.1).

Зауважимо, що цей підхід не тільки передбачає аналіз стану середовища, а й визначає тенденції його розвитку за допомогою сценарного прогнозування (докладніше див. розд. 5).

Фактори зовнішнього середовища найчастіше класифікують за такими групами [74]:

1. Економічні — фактори, що пов’язані з обігом грошей, товарів, інформації та енергії.

2. Політичні — фактори, що впливають на політичні погляди та поділяють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду.

3. Соціально-демографічні фактори, які впливають на рівень
і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію.

4. Технологічні — фактори, що пов’язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продуктів, матеріалів і технологій, а також «ноу-хау».

5. Конкуренція — фактори, які відбивають майбутні та поточні дії конкурентів, зміни в сегментах ринків, концентрації конкурентів.

6. Географічні — фактори, пов’язані з розміщенням, топографією місцевості, кліматом і натуральними ресурсами (зокрема, корисними копалинами).

Таблиця 3.1

Матриця PEST-аналізу

Таку класифікацію можна використовувати для забезпечення орієнтації в питанні, що розглядається. Однак процеси, які відбуваються в зовнішньому середовищі, дуже складні, взаємозв’язані та містять багато суперечностей, а отже, усі ці процеси потрібно уважно та систематично вивчати.

Інший підхід до переліку компонентів зовнішнього середовища належить О. С. Віханському [10], який додає до щойнозгаданих правове та міжнародне середовище.

Існує досить великий перелік класифікацій складових зовнішнього середовища. Далі наведено основні напрямки та фактори, за якими в найбільшому обсязі можуть здійснюватися аналіз
і прогнозування основних тенденцій у макросередовищі, оскільки тільки констатацією ситуації, що склалася, не можна обмежуватися. Фактори зовнішнього середовища мають певний зв’язок між собою, що показує, якою мірою зміна одного фактора діє на інші складові. Потрібно виявити основні тенденції, взаємовплив цих факторів і побудувати тренди їхнього розвитку.

Більш глибоко загальний стан зовнішнього середовища можна визначити за допомогою розглянутих далі груп факторів:

1. Стан економіки та ринків визначають економічні фактори:

·  характер економіки та економічних процесів (зокрема, інфляція або дефляція);

·  система оподаткування та якість «економічного законодавства» (зокрема, можливості вивезення прибутків);

·    масштаби економічної підтримки окремих галузей (підприємств);

·  загальна кон’юнктура національного ринку;

·  розміри та темпи зростання чи зменшення ринку (узагалі);

·  розміри та темпи зростання окремих сегментів ринку відповідно до інтересів фірми;

·  стан фондового ринку;

·  інвестиційні процеси;

·  ставки банківського процента;

·  політика й переважна система ціноутворення та рівень централізовано регульованих цін;

·  законодавство щодо володіння (користування) землею, вартість землі тощо.

2. Діяльність уряду — політико-інституційні фактори:

·  стабільність уряду;

·  державна політика приватизації/націоналізації;

·    державний контроль і регулювання діяльності підприємств (узагалі);

·  рівень протекціонізму (узагалі);

·  зростання/зменшення ролі уряду як замовника;

·  міждержавні угоди з іншими країнами;

·  рішення уряду щодо підтримки окремих галузей підприємств (пріоритети);

·  вимоги забезпечення рівня зайнятості, регулювання ринку праці;

·  державна політика щодо забезпечення ресурсами окремих галузей і підприємств;

·  рівень корупції державних структур;

·  рівень економічної свободи держави (згідно з міжнародними оцінками).

3. Структурні тенденції:

·  структура галузей національної економіки;

·  процес формування нових галузей та рівень їх конкурентоспроможності;

·  темпи згортання діяльності «застарілих» галузей;

·  вплив міжнародного поділу праці на діяльність окремих галузей і підприємств (зокрема, вплив антидемпінгового та антимонопольного законодавства);

·  зміни оптимальних розмірів підприємств (зокрема, під впливом НТП).

4. Науково-технічні тенденції:

·  «технологічні прориви» (де саме — галузь, напрямок дослід­жень тощо);

·  скорочення або продовження «життєвого циклу» технологій (за окремими галузями);

·  питома вага наукомістких виробництв і продукції;

·  вимоги до науково-технічного рівня виробництва, що забезпечує конкурентоспроможність;

·  вимоги до кваліфікації кадрів високотехнологічних виробництв;

·  вимоги до науково-технічного рівня конкурентоспроможної продукції.

5. Природно-екологічна складова:

·  природно-кліматичні умови;

·  територіальне розміщення корисних копалин і природних ресурсів;

·  розміщення великих промислових і сільськогосподарських центрів;

·  законодавство з екологічних питань (можливість змін і обмеження, що ними зумовлені);

·  стан екологічного середовища та його вплив на виробництво.

6. Тенденції ресурсного забезпечення:

·  структура і наявність «національних» ресурсів;

·  структура імпорту/експорту сировини та матеріалів;

·  рівень дефіцитності ресурсів, що їх споживають підприємства;

·  доступність ресурсів (ціни та витрати на перевезення).

7. Демографічні тенденції:

·  кількість потенційних споживачів (структура населення, зміни в окремих групах та в їхніх доходах);

·  наявна та потенційна кількість робочої сили;

·  кваліфікаційні характеристики (якість) робочої сили;

8. Соціально-культурна складова:

·  сприйняття (недовіра) приватного бізнесу;

·  переважний характер відносин «підприємство — громадські організації»;

·  «економічний націоналізм», ставлення до іноземців;

·  профспілкова активність і вплив профспілок на формування громадської думки.

9. Несподіванки стратегічного характеру і можливі «горизон­ти» стратегічного планування (основний перелік та часові оцінки). Перелік цих «несподіванок» є специфічною особливістю, об’єк­тивно притаманною середовищу певної країни, а водночас він залежить від ступеня обізнаності та кваліфікації особи, яка виконує стратегічний аналіз. «Горизонти» стратегічного планування визначаються також на основі урахування об’єктивних та суб’єк­тивних факторів (див. частину ІV).

10. Міжнародне середовище (за окремими країнами):

·  структура господарства країни;

·  характер розподілу доходів;

·  середній рівень заробітної платні;

·  вартість транспортних послуг;

·  інфляція та ставки банківського процента;

·  обмінний курс валюти відносно країни-партнера;

·  рівень ВНП;

·  рівень податків.

Існують також інші фактори, які не мають суто економічної природи, але їх усе одно варто враховувати:

·  кількість і густота населення;

·  географічне розташування та розвиненість комунікацій;

·  професійний рівень та рівень грамотності населення;

·  якість і кількість природних ресурсів;

·  переважний рівень технології (за галузями);

·  особливості конкурентної боротьби;

·  національні особливості ведення бізнесу.

Усі окремі складові зовнішнього середовища взаємозв’язані, тобто зміни однієї з них (наприклад, політичної чи економічної) призводять до значних змін інших (наприклад, у соціально-демографічної чи правової). Це відбиває складність зовнішнього середовища. Як зазначалося, найбільш доцільним підходом до вивчення загального зовнішнього середовища є системний підхід, який дає змогу відстежувати не лише зміни в межах окремих складових, а й їхній взаємовплив.

Будуючи систему факторів для аналізу зовнішнього середовища, потрібно враховувати:

·  взаємозв’язок факторів, що характеризується силою, з якою зміна одного фактора впливає на решту факторів зовнішнього середовища;

·  складність системи факторів, що впливають на організацію, зумовлену кількістю, різноманітністю зв’язків і наслідків впливу;

·  динамічність і рухомість, тобто відносну швидкість і різні темпи змін факторів середовища;

·  невизначеність інформації про середовище та невпевненість у її точності.

Потрібно зважати й на те, що взаємодія організацій чи окремих підприємств з оточенням має певну специфіку: окремі компоненти середовища по-різному впливають на окремі підприємст­ва. Ступінь впливу залежить, як правило, від розмірів та галузе­вої належності підприємства, територіального розміщення та якості управління тощо. Головний висновок тут такий: кожне підприємство має з’ясувати для себе, які саме із зовнішніх факторів найістотніше впливають на його діяльність, і ретельно досліджувати їх. Для аналізу середовища застосовуються, наприклад, табл. 3.2—3.4.

Таблиця 3.2

Аналіз впливу факторів зовнішнього середовища
підприємства (середовища непрямого впливу) [9]

Таблиця 3.3

Показники і шкали для поточної та прогнозної
оцінок стану зовнішнього мікросередовища

Таблиця 3.4

Загрози та можливості зовнішнього
середовища І можливі «відповіді» підприємства

Іноді доцільно використовувати кількісні оцінки впливу окремих складових середовища на діяльність підприємств конкретної країни.

Проте недостатньо лише визначити вплив середовища на організацію чи підприємство, важливо сформувати певні «відповіді» на цей вплив.

Кожну складову зовнішнього середовища можна аналізувати різними способами, наприклад, будувати сценарії та економіко-математичні моделі для виявлення взаємовпливу факторів, тощо (див. розд. 5). Найпоширенішою є таблична форма, що використовується для концентрації інформації, дібраної з періодичних видань, отриманої в ході співбесід, конференцій, із письмових довідок експертів тощо (див. розд. 14).