3.2. Мета, завдання, методи та суб’єкти державного управління транспортом України

3.2. Мета, завдання, методи та суб’єкти державного управління транспортом України

Метою державного управління транспортом є організаційне забезпечення нормального і безпечного функціонування транспортної системи, яка має ґрунтуватися на поєднанні приватних і публічних інтересів.

Основними завданнями державного управління транспортом є:

забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони України;

захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

безпечне функціонування транспорту;

дотримання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної транспортної системи;

захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

створення рівних умов для розвитку господарської діяльнос­ті підприємств транспорту;

обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

координація роботи різних видів транспорту;

ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту та охорони навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту.

Державне управління транспортом України ґрунтується на від-
повідних правових засадах, які поділяються на нормативно-правові та організаційно-правові (див. рис. 3.1).

Нормативно-правову основу державного управління транспортом складає транспортне законодавство України.

Правовий статус та особливості господарської діяльності підприємств транспорту визначаються Конституцією України, Господарським кодексом України та Законами України «Про господарські товариства», «Про транспорт», «Про залізничний транс-
порт», «Про автомобільний транспорт» та іншими чинними нормативно-правовими актами.

Рис. 3.1

Основні засади діяльності підприємств транспорту визначає Закон України «Про транспорт», у якому, зокрема, встановлено характер відносин між підприємствами транспорту і органами влади, які будуються на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів. Важливе міс­це в процесі державного управління транспортом займають підзаконні акти. Наприклад, охорона вантажів і об’єктів транспорту, а також проведення протипожежної профілактичної роботи та контроль за виконанням встановлених вимог пожежної безпеки, ліквідація пожеж на транспорті здійснюються працівниками підприємств транспорту у встановленому порядку («Положення про службу пожежної безпеки в авіаційному транспорті України», затверджене Наказом Міністерства транспорту України № 336 від 29.10.1996 р.).

Вимоги до спеціальної охорони та супроводу вантажів встановлюються Кабінетом Міністрів України (Постанова від 22 лютого 1994 року № 106 «Про забезпечення охорони вантажів, що перевозяться залізничним транспортом»). Порядок охорони та супроводу таких вантажів встановлюється Міністерством транспорту України (Наказ «Про охорону і супроводження вантажів, що перевозяться залізничним транспортом України» № 18 від 20.01.1997 р.)

Перелік військових вантажів, порядок охорони і супроводу їх караулами встановлюються Міністерством оборони України за погодженням з Міністерством транспорту України (Наказ міністра оборони України від 9 грудня 1997 р. № 451 «Положення про охорону та супровід військових вантажів при їх перевезенні заліз­ничним і водним транспортом).

У зв’язку з цим необхідно підкреслити, що органи управління можуть здійснювати тільки такі повноваження, які віднесені до їх компетенції. У процесі реалізації своєї компетенції органи управління мають право видавати нормативні акти, що може бути віднесено до юридичного виду управлінської діяльності.

Важливим видом управлінської діяльності є застосування правових норм у конкретних обставинах, що також постає як юридичний вид управлінської діяльності.

Органи управління здійснюють управлінський вплив правовими методами, під якими розуміється спосіб здійснення управлінських функцій відповідно до вимог чинного законодавства і правової доктрини.

Основними правовими методами управління транспортом є адміністративні й економічні.

Серед адміністративних методів можна назвати: видання влад-
них актів (укази Президента; постанови Уряду; накази Мініс­терства, департаментів окремих видів транспорту тощо).

До економічних методів відносяться такі способи управління, які базуються на використанні економічної заінтересованості підприємств транспорту і окремих їх працівників у результатах роботи.

Економічні методи базуються на майновій і оперативній самос­тійності підприємств, можливості вибору тих чи інших самостійних рішень у межах, передбачених статутами чи положеннями цих підприємств.

В умовах формування в Україні ринкових відносин співвідношення адміністративних і економічних методів повинно змінюватися на користь останніх.

Адміністративні методи управління повинні бути економічно обґрунтованими, тобто будь-який адміністративний акт планування, регулювання діяльності підприємств транспорту повинен враховувати реальні виробничі умови і опиратися на економічні закони.

Управління транспортною системою України здійснюється за галузево-територіальним принципом.

Організаційно-правову основу державного управління транс­портом складає система органів державної влади і місцевого самоврядування, наділених управлінською компетенцією щодо транс-
порту України. У цій системі виділяються три рівні органів уп-
равління:

1. Органи державної транспортної політики, до яких належать:

Законодавчий орган — Верховна Рада України.

Вищий виконавчий орган — Кабінет Міністрів України.

2. Органи регіональної транспортної політики:

2.1. Місцеві державні адміністрації.

2.2. Органи місцевого самоврядування.

3. Органи оперативного державного управління на транспорті:

3.1. Галузевий орган — Міністерство транспорту та зв’язку України.

3.2. Органи управління підгалузями транспорту.

3.3. Спеціалізовані органи державного управління на транспор­ті. Наприклад, спеціалізованим державним органом транспорту у складі Міністерства транспорту України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану (в особливий період) є Державна спеціальна служба транспорту. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2004 р. № 1190 утворено Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті.

Такий поділ органів управління транспортом здійснюється за рівнем управлінської діяльності (транспортна політика — оперативне управління транспортом).

За територіально-галузевим принципом серед органів держав­ного управління транспортом можна виділити дві групи суб’єк-
тів. Перша група — це центральні галузеві органи управління: Міністерство транспорту та зв’язку України, департаменти окремих видів транспорту, органи управління залізниць, органи юридичних осіб — підприємств транспорту.

Друга група суб’єктів — місцеві органи управління. Це місцеві ради, державні адміністрації, інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції (наприклад, підрозділи державтоінспекції).

Відносини підприємств транспорту загального користування з центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування базуються на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів.

Законодавство забороняє місцевим органам влади і самоврядування втручатися у господарську діяльність підприємств транс-
порту, залучати їх експлуатаційний персонал на інші роботи.

У той же час Закон України «Про транспорт» зобов’язує органи управління транспортом сприяти місцевим органам влади і самоврядування у виконанні ними своїх повноважень щодо соціального та економічного розвитку транспорту, спільно здійснювати заходи щодо захисту навколишнього природного середовища, розробляти і проводити узгоджені заходи для забезпечення безперебійної роботи транспорту у разі стихійного лиха, аварій, катастроф та під час ліквідації їх наслідків, координувати роботу, пов’язану з запобіганням аваріям і порушенням на транспорті, а також організовувати взаємодію різних видів транспорту з метою більш ефективного їх використання, підвищення якості обслуговування.

Органи місцевої влади і самоврядування в межах своїх повноважень надають допомогу підприємствам і організаціям транспор­ту у поліпшенні використання транспортних засобів відправниками (одержувачами) вантажів і розвитку (у тому числі на пайових засадах) будівельної індустрії, об’єднують кошти підприємств, організацій, колективних господарських підприємств і фермерських господарств, а також бюджетні та позабюджетні кошти для вдосконалення транспортної мережі, будівництва вокзалів, шляхопроводів та інших об’єктів транспорту.

Органи управління транспортом та органи місцевої влади об’єднують кошти державного і місцевого бюджетів та підприємств транспорту для будівництва вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеропортів, пішохідних мостів, тунелей, пасажирських платформ, метрополітенів, придбання пасажирського рухомого складу, утримання і впорядкування шляхів сполучення та інших об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням пасажирів і перевезеннями вантажів.