4. 8. Країни Сходу в XVI-XVII ст

Османська імперія склалася внаслідок майже безперервних агресив­них війн, її володіння знаходилися в трьох частинах світу — Європі, Азії, Африці. У XVI ст. вона продовжувала завоювання. Спочатку їх активно проводив султан Селім І (1512—1520). 1514 р. він пішов походом на Персію і завдав нищівної поразки армії перського шаха. Незабаром турки завоювали землі азербайджанців, дагестанців і курдів, потім розбили війська єгипетських мамелюків і захопили Сирію, Палестину та Ліван. Селім 1 оволодів Єгиптом, священними для мусульман містами Меккою і Мединою. Після цього він оголосив себе халіфом як главу всього ісламського світу.

Продовжуючи політику батька, султан Сулейман II Пишний (1520— 1566) добився найвищої військо-політичної могутності Туреччини. Він був не тільки великим полководцем і спритним політиком, а й освіченим пра­вителем, який розумів значення культури. Значний вплив на його політи­ку мала дружина — українка Роксолана.

Сулейман II здобув м. Белград, о. Родос, частину Угорського королів­ства, західні області Грузії та Вірменії, Месопотамію, Аравію, території Тріполі та Алжиру.

З часів Сулеймана II турецький султан користувався необмеженою владою, яку здійснював через великого візира (у військово-адміністратив­них справах) і шейх-уль-іслама (у релігійних і судових).

У державі було запроваджено чітку структуру військово-адміністратив­ного устрою: усю територію поділено на провінції, кожна з яких розді­лялася на санджаки. До складу імперії входили також Волоське, Молдавське і Трансільванське християнські князівства, що сплачували їй щорічну данину. Особливий статус мали Кримське ханство, Мекка, Тріполі та Алжир.

Після смерті Сулеймана II турки почали зазнавати поразок. Так, ту­рецький флот був розбитий під Лепанто об'єднаним флотом Іспанії, Ве­неції та Папи Римського. Цей бій довів, що турки не такі непереможні, як тоді вважали.

Сулейман II сприяв розвиткові турецької культури, особливо архітекту­ри. Активізувалася розбудова столиці імперії Стамбула, зокрема спорудження мечетей, медресе, лікарень.

Родоначальником турецької поезії був Алі Ашин-паша, який написав збірку віршів "Книга пізнання". Життя різних країн і народів у "Книзі мандрів" описав учений Євлія Челебі.

У Китаї у XVI — першій половині XVII ст. у часи правління династії Мін значно погіршилися внутрішні справи. Невдоволення народу зростало внаслідок посилення феодальної експлуатації.

Деякі урядовці пропонували імператору здійснити в країні невідкладні реформи, але за це їх позбавляли посад і жорстоко карали. Проте ситуація дедалі ускладнювалася і змусила династію Мін призначити на високі дер­жавні посади прихильників реформ.

Наприкінці XVI ст. виникло перше політичне угруповання, центром якого стала конфуціанська академія Дунлінь. Дунлінці розробили програ­му нововведень: обмеження великого феодального землеволодіння, зни­ження податків, заохочення розвитку,ремесел, торгівлі і підприємницької діяльності, позбавлення деяких прав власників мануфактур, де використо­вувалася наймана праця, тощо. 1620 р. імператор підтримав багато їхніх пропозицій, але незабаром його отруїли, і реформи не були здійснені.

Тим часом розорений китайський люд збирався в горах і лісах, ство­рюючи повстанські загони. Вони нападали на маєтки феодалів, військові гарнізони, захоплювали зброю. Серед повстанців були селяни, ремісники, міська біднота, солдати, навіть деякі землевласники.

1639 р. в Китаї розпочалася справжня селянська війна. Повстанці захопили великі території, знищували місцеві органи влади, роздавали на­селенню зерно, худобу, майно багатіїв, створювали нові органи управління на місцях, зменшували податки.

Головною метою повстанців було повалення імператора, знищення його урядовців і великих феодалів.

Влітку 1643 р. повстанці під проводом Лі Цзиченя рушили на Пекін і захопили його. Імператор учинив самогубство, його скарбниця і майно були конфісковані. Найреакційніших феодалів, урядовців і командуючих каральними військами було страчено. Влада перейшла до Лі Цзиченя.

Китайські феодали були не в змозі придушити повстання власними силами. Тоді командувач імператорських військ звернувся за допомогою до маньчжурських князів. Об'єднані сили розпочали наступ на Пекін і 6 червня розбили повстанців. Лі Цзичень загинув у бою. Селянська війна зазнала поразки.

Після захоплення Пекіна маньчжури проголосили імператором Китаю малолітнього сина свого вождя Абахая.

Так розпочалося правління маньчжурської династії Цін, що перебувала при владі до 1911 р.

Цінська імперія успадкувала від попередніх китайських династій ве­ликодержавні претензії на верховенство над усіма, насамперед над сусід­німи країнами і народами. Маньчжури проводили загарбницьку політику, їхні війська не раз вторгалися в сусідні з Китаєм держави, а наприкінці XVII ст. підкорили Північну Монголію.

У XVI—XVII ст. продовжувала розвиватися культура китайського на­роду. Значного розвитку досягли ремесла і наука. Тогочасні китайські вироби з шовку, фарфору і нині вражають вишуканою красою. Цінні відо­мості про ліки рослинного, тваринного та мінерального походження зібрав і узагальнив Лі-Ши-чжень. Китайці шанували свою історію. Саме їм на­лежить вислів: "Не забувай минулого, воно — вчитель майбутнього".

Складним був історичний поступ Індії у XVI—XVII ст. Морська екс­педиція Васко да Гами 1498 р. призвела до колоніального загарбання Індії європейцями. Вже на початку XVI ст. португальці захопили окремі західні райони. Проте більшість індійської території залишалася під владою місце­вих правителів.

1526 р. через афганські гірські проходи до Індії проник інший завойов­ник — емір Бабур. Його 12-тисячне військо розгромило 40-тисячну армію султана Ібрагіма Лоді. Бабур увійшов у Делі і проголосив себе шахом Індії (тобто її імператором).

1527 р. проти нього утворилася коаліція мусульманських та індуських князів Північної Індії, але у вирішальній сутичці він переміг їх. У наступні роки Бабур завоював Біхар і Бенгалію.

Зі своїх володінь в Афганістані та Північній Індії Бабур створив вели­ку державу — імперію Великих Моголів. Його наступники приєднали до неї Середню і Південну Індію.

у XVI—XVII ст. народи Індії не забували й власної культурної спад­щини. Великою повагою користувався поет Тулсі Дас, який написав славно­звісну поему "Рамаяна".

Для подолання релігійних суперечностей 1575 р. за наказом шаха Ак-бара (1556—1605) було споруджено Молитовний дім. Цей правитель спо­відував принцип "один государ — одна релігія", намагаючись подолати одвічне розмаїття релігійного життя Індії. Він навіть спробував нав'язати нову віру, що поєднувала іслам, індуїзм та інші вірування, проте значного визнання вона не здобула.