4.1. Економічна концепція Т.Р. Мальтуса

4.1. Економічна концепція Т.Р. Мальтуса

Другий напрямок еволюції економічної науки в першій поло­вині XIX ст. пов'язаний зі спробами переглянути деякі основні принципи, на яких базувалася класична школа. Один з таких прин­ципів полягає у твердженні про принципову рівновагу економічної системи, яка автоматично відновлюється у випадку порушення. Си­стема прагне до такого стану і досягає його завдяки дії спонтанних сил, що забезпечують їй гармонічне функціонування.

У правильності цієї тези засумнівався англійський економіст Томас Роберт Мальтус (1766-1834). Навколишній економічний світ не здавався йому настільки довершеним. Він бачив його про­тиріччя і не збирався їх приховувати. Суперечливість робить систе­му в принципі неврівноваженою. Вона випробує дестабілізуючі впливи як з боку сил, що впливають на систему як би ззовні, так і з боку факторів, що є наслідком функціонування самої системи.

Що стосується зовнішніх факторів, які ставлять економіку в скрутне положення, то найважливішим Мальтус вважає невідпо­відність між темпами росту населення і можливостями забезпечен­ня його засобами до існування. Про наявність такого взаємозв'язку знали давно, але Мальтус, по-перше, звів її в ранг загального і не­порушного закону, а по-друге, спробував визначити кількісні пара­метри цієї залежності. У 1798 році він публікує книгу «Досвід про закон народонаселення», у якій стверджує, що кількість населення має тенденцію зростати в геометричній прогресії, тоді як засоби існування можуть збільшуватися тільки в арифметичній прогресії. Бурхливий ріст населення обумовлений біологічною здатністю жи­вих істот до розмноження і єдиним реальним його обмежником ви­ступає недостатність продовольчих ресурсів. Виробництво ос­танніх відстає від темпів росту населення, насамперед у силу дії «закону про зменшення родючості грунту», що обумовлює віддачу, яка зменшується, від зусиль, прикладених для добування їжі.
Результатом такої невідповідності стає поява надлишку насе­лення, що у свою чергу породжує бідність, безробіття, соціальні конфлікти. Уникнути цього можна лише скоротивши народжу­ваність. До цього спонукують страх перед голодом і злиднями, а та­кож «моральне приборкування», тобто відмова від ранніх шлюбів, щоб не збільшувати число «зайвих» ротів.

Якщо ж цих заходів виявляється недостатньо, то спрацьовують стихійні регулятори: епідемії, голод, війни, що, зменшуючи кількість населення, відновлюють рівновагу. «Людина, що прийшла в зайня­тий уже світ, — пише Мальтус, — якщо її не можуть прогодувати батьки і якщо суспільство не має потреби в її праці, не має права на яку-небудь їжу; по суті, вона зайва на землі. На великому життєвому бенкеті природи для неї немає прибору. Природа наказує їй зникну­ти і не відкладаючи сама приведе до виконання свій вирок».

Усякого роду соціальна допомога, закони про бідність, доб­родійність не тільки не вирішують проблему, але лише поглиблю­ють ситуацію, оскільки пом'якшують тиск факторів голоду й злиднів, що веде до росту населення за межі можливостей забезпе­чення його засобами до існування.

Свої нерадісні прогнози Мальтус спробував підтвердити поси­ланнями на фактичні дані про збільшення населення. Розрахунки темпів росту населення Сполучених Штатів Америки, які приво­дяться ним, не зовсім коректні з професійної точки зору, оскільки не розрізняють природній приріст населення і його збільшення за рахунок імміграції. Але слабкість його позиції обумовлювалася не стільки технічними погрішностями в розрахунках, скільки прагнен­ням перетворити окремі тенденції, властиві деяким стадіям розвит­ку, у загальний закон. Тенденція до бурхливого росту населення аж ніяк не безумовна, хоча у певних умовах вона дійсно породжує серйозні проблеми. Але згодом, у міру росту життєвого рівня, вона змінюється протилежною тенденцією — до уповільнення темпів росту. Тому фактичний приріст населення виявляється значно мен­шим від біологічно можливого. На демографічну ситуацію впливає безліч факторів економічного, соціального, політичного, культур­ного, релігійного характеру, які по-різному виявляються у різних країнах та регіонах і у різний час. У зв'язку з цим, спроба вивести єдиний і універсальний закон народонаселення, придатний для всіх часів і народів, виглядає занадто спрощеною і малопереконливою.

Проте поставлені Мальтусом проблеми зіграли важливу роль У розвитку економічної науки. Він першим звернув увагу на проблему обмеженості ресурсів і її вплив на економічні процеси. По суті, мова йшла про один з аспектів ширшої проблеми — взає­мовідношенням людини з навколишнім середовищем, значення і гострота якої стануть очевидними значно пізніше. Глибина і важ­ливість порушених Мальтусом питань стала причиною того, що су­перечки і баталії навколо його теорії не вщухають донині.

Але своє бачення перспектив розвитку економічної системи Мальтус обґрунтовував також аналізом внутрішніх тенденцій її розвитку.

Головна проблема, з якою доводиться зіштовхуватися економіці, це не забезпеченість факторами виробництва, як вважали класики, а наявність попиту на прогресивно зростаючий випуск продукції. У закритій економіці, не регульованій державою, неможливо ре­алізувати всю вироблену продукцію за цінами, які покривають вит­рати. Це обумовлене тим, Що робітники, зарплата яких близька до прожиткового мінімуму внаслідок чинності закону народонаселен­ня, не можуть придбати всю вироблену ними ж продукцію. Власни­ки ж кдщхалів хоча і витрачають частину своїх доходів на спожи­вання, іншу частину зберігають для наступних капіталовкладень. Для Мальтуса, як і для всіх сучасних йому економістів, заощаджен­ня були тотожні інвестиціям, тобто під заощадженнями розумілося «перетворення доходу в капітал». Здавалося б, сукупний попит, що складається зі споживання плюс інвестиції, повинний був забезпе­чувати повну реалізацію всієї виробленої продукції. Однак інвес­тиції не тільки створюють попит, але і додаткові потужності, які роблять додаткову продукцію в наступні періоди. Якщо споживан­ня й інвестиції залишаються незмінними, то виникає надлишкова пропозиція товарів. Збільшення ж інвестицій веде до перенагромадження капіталу. «Непомірна пристрасть до нагромадження ба­гатств, — пише Мальтус, — повинна вести до того, що продукти виробляються в кількості, яка перевищує можливе їхнє споживан­ня». Заохочення нагромадження в цих умовах рівносильне заохо­ченню шлюбів і розмноженню людей в умовах нестачі їжі.

Протистояти цієї руйнівної тенденції могли лише споживчі по­треби осіб, не пов'язаних з виробництвом, у яких є доходи, насам­перед земельних власників, що одержують ренту. Свій внесок у роз­рядку напруги на ринках збуту могла внести і зовнішня торгівля. Але головне — це доходи «непродуктивних споживачів» (служ­бовців, духівництва, осіб вільних професій і ін.), які творяться за рахунок перерозподілу, витрата яких тільки і здатна вивести еко­номіку зі стану стагнації.

Таким чином, наслідків перенагромадження капіталу можна бу­ло уникнути лише за рахунок екзогенного попиту «третіх осіб», тобто тих, хто безпосередньо не брав участь у виробництві товарів. Мальтус, однак, не враховував, що надвиробництво веде до знижен­ня цін, які можуть опускатися нижче рівня, який покриває витрати, що робить капіталовкладення невигідними і знімає проблему пере­нагромадження навіть без участі «третіх осіб». Але це не означає, що вирішується проблема недостатності попиту. Частина доходів, які не перетворилися в інвестиції, не обов'язково збільшує спожи­вання; вона стає заощадженнями. Те, що Мальтус ототожнював за­ощадження з інвестиціями, не дозволило йому до кінця зрозуміти глибину проблеми «ефективного попиту». Але, незважаючи на не­достатню переконливість аргументації, він був біля витоків того напрямку в економічній науці, який не погодився з ідеєю класичної школи про принципову рівновагу економічної системи та її здатність автоматично підтримувати цю рівновагу.