4.1. Основні вимоги до конструкцій зерносховищ

Якість насінного і продовольчого зерна залежить пере­важно від можливості регулювання фізичних, хімічних і біологічних процесів у зерновій масі під час зберігання у схо­вищі. Найдовше зберігається сухе й охолоджене зерно. Сховище має бути добре ізольоване від атмосферних і ґрунтових вод та від різких перепадів температури; захищене від проникнення гризунів і комах — шкідників хлібних запасів; мати механізми для заванта­ження й розвантаження та швидкого переміщення зернових мас; забезпечувати зберігання кількох партій насіння, запобігаючи їх змішуванню. Крім того, у сховищі повинні бути умови для контролю процесу зберігання зерна і насіння та проведення профілактичних і оздоровчих заходів.

Зерносховища будують з різних матеріалів: дерева, каме­ню, цегли, залізобетону, металу та ін. залежно від місцевих умов, цільового призначення (для тривалого чи короткочасного зберіган­ня зерна) та економічних міркувань.

У господарствах споруджують засікові та наземні зерносховища. Перші зручні для роздільного зберігання невеликих партій насін­ного і сортового, а другі — для великих партій товарного зерна. Бу­дують також комбіновані зерносховища.

Місткість окремих засік для зберігання насінного зерна стано­вить не менш як 25 т при гранично допустимій висоті завантаження З м. Місткість засік для зберігання продовольчого і фуражного зер­на не обмежується. Засіки розмішують у 2 — 4 ряди з поздовжніми і поперечними проходами між ними. Ширина поздовжніх проходів — не менше 2, а поперечних — 1,2 м при відстані між ними не більше 18 м. У сховищах для продовольчого і фуражного зерна крайні по­здовжні ряди засік розмішують біля зовнішніх стін, а при зберіганні насіння між засіками і зовнішньою стіною залишають порожнє міс­це завширшки до 0,5 м.

До сховищ насінного зерна прибудовують навіси для повітряного сушіння і провітрювання або відкриті майданчики для повітряно-сонячного сушіння і теплового обігрівання насіння.

Для зерносховищ непридатні каркасні стіни з подвійними обшив­ками і засипками, між якими можуть поселятися шкідники хлібних запасів. У зерносховищах господарств допускаються ґрунтово-бетон­ні підлоги, у бункерних — бетонні, на тимчасових складах — глино­битні. Не рекомендується робити бетонні підлоги в засікових та на­земних зерносховищах, оскільки зернова маса на таких підлогах зволожується. Стіни і підлогу треба ізолювати від проникнення крізь них ґрунтових і поверхневих вод.

Особливо старанно виготовляють дах, оскільки збереження зерна залежить від його водонепроникності та герметичності. Добрі влас­тивості має дах з азбоцементних плит або шиферу, які укладають на суцільну дощану опалубку з шаром руберойду. Не рекомендується робити металеві дахи через їх високу теплопровідність.

Зерносховища будують, як правило, без вікон. Освітлюються вони через відчинені ворота, які роблять подвійними, або електролампами.

За ступенем механізації зерносховища бувають механізова­ними (із стаціонарними засобами для механізації завантаження і розвантаження зерна), частково механізованими (із стаціонарними засобами для виконання однієї операції, частіше для завантаження, що дає змогу забезпечити швидке приймання зерна і насіння та складувати їх насипом максимально допустимої висоти, а розванта­ження проводити засобами пересувної механізації) і немеханізовани-ми (для полегшення робіт застосовують тільки пересувні засоби ме­ханізації).

Технологічний процес у зерносховищах супроводжується виді­ленням пилу та утворенням відходів. Тому слід передбачати у них аспіраційнї установки і спеціальні бункери для накопичення відхо­дів. Зерносховище має бути стійким, протистояти тиску зерна та ві­тру, руйнівній дії повітря навколишнього середовища.

Зерносховища повинні мати добрі під'їзні шляхи, бути оптима­льно економічними й відповідати вимогам охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії. Отже, зерносховища — це складне виробництво, яке слід добре знати для того, щоб уміло керувати всім технологічним процесом.