4.2. 3. Угода про технічні бар'єри в торгівлі

Кодекс стандартів (Standards Code) було укладено у 1985 р. після Токійського раунду переговорів ГАТТ з метою недопущення пере­творення стандартів на бар'єр для міжнародної торгівлі, а також організації виробництва промислових товарів відповідно до міжна­родно визнаних нормативів.

Міжнародну торгівлю не можна уявити без добровільних і при­мусових стандартів. Угода про технічні бар'єри в торгівлі спрямова­на на те, щоб усунути непотрібні перешкоди у міжнародній торгівлі. Для досягнення цього потрібно, щоб стандарти були міжнародно уз­годженими. Міжнародні організації вживають заходів для гармоні­зації стандартів на планетарному рівні (on a world-wide basis).

В угоді поняття "технічні правила" (technical regulations) вжива­ється щодо стандартів, дотримання яких обов'язкове, а власне тер­мін "стандарт" вживається до добровільних стандартів (voluntary standards).

Поняття поширюються на характеристики продуктів, технологію і способи їх виготовлення (що впливають на характеристики про­дукту), термінологію та символи, упаковку і позначення ярликами.

Згідно з угодою за країнами визнається право на запровадження обов'язкових стандартів для забезпечення якості імпортованих това­рів, захисту здоров'я та безпеки людини, збереження рослинного і тваринного світу та довкілля.

Технічні правила повинні відповідати таким умовам: • застосовувати режим нації найбільшого сприяння до імпорту з усіх джерел;

•  застосовувати до імпортованих товарів принцип національного
режиму;

•  формуватися і використовуватися способом, який не створює не­
потрібних перешкод для торгівлі;

•  базуватися на науковій інформації.

В угоді зазначено, що країни-учасниці використовуватимуть між­народні стандарти як основу для національних стандартів. Міжна­родні стандарти не застосовуються лише тоді, коли, на думку компе­тентних органів, вони несправедливі або недоречні з огляду на клі­матичні, географічні та технічні чинники.

Якщо країни запроваджують національні стандарти, які не базу­ються на міжнародних, вони повинні опублікувати про це повідом­лення (to publish a notice) і повідомити секретаріат Світової організа­ції торгівлі (to notify the WTO secretariat). Це дасть змогу країнам екс­порту прокоментувати проекти стандартів (draftstandards) і сприя­тиме врахуванню їх точок зору про товари, які вони експортують.

Угодою визначено, що виробник або експортер у певних випад­ках має одержувати сертифікат відповідності (certificate of positive assurance) у компетентній інституції або лабораторії країни-виробни-ка. Ставлення до іноземних заявників не повинне бути гіршим, ніж до вітчизняних.­

Угода про технічні бар'єри в торгівлі заохочує країни-учасниці взаємно визнавати сертифікати відповідності, результати інспекцій і тестів, виконаних компетентними сертифікаційними органами.

Згідно з угодою не лише центральні органи влади країн, а й ор­гани місцевої влади повинні дотримуватися передбаченого нею по­рядку.

Добровільні стандарти можуть зашкодити міжнародній торгівлі, якщо вони значно відрізняються у різних країнах. Угода містить "Кодекс гарної практики" (Code of Good Practice), який визначає по­рядок підготовки, прийняття і застосування стандартів. Такі прин­ципи і правила нагадують технічні правила стосовно обов'язкових стандартів. Інформація про стандарти, які опрацьовуються та прий­няті, має публікуватися щонайменше один раз на півроку. Після прийняття стандарту компетентні національні органи повинні надіс­лати Інформаційному центру Міжнародної організації стандартів / Міжнародної електротехнічної комісії (ISO/IEC Information Centre) інформацію про публікацію, а також повідомити, як і де можна одер­жати цю інформацію.

Кодексом передбачено, що владні структури, до відома яких на­лежать питання стандартизації, надають щонайменше 60 днів для надіслання коментарів від зацікавлених осіб із зарубіжних країн.

Кількість обов'язкових технічних стандартів у країнах світу нев­пинно зростає. Споживачі вимагають, щоб товари відповідали стан­дартам якості та безпеки і не були шкідливими для здоров'я.