4.3. Подорожі в Росії в ХV-ХVІІ століттях

До XVI ст. Росія, або, як її тоді називали в Європі — Московія, була загадковою країною для іноземців. Але, почи­наючи з XVI ст., Росію частіше відвідують іноземці, які зали­шили після своїх подорожей описи, або спогади про Московію. Серед них найбільш повними і найпопулярнішими в Європі були описи Олеарія і Таннера, які відносяться вже до XVII ст. Олеарій ось як характеризував столицю Росії: «Здалеку Москва справляла вигідне враження на мандрівника своїми численни­ми церквами і білими стінами Кремля. Вид на Москву здале­ку є одним з найпрекрасніших відносно величі міста, але зачарування ним швидко зникає, як тільки мандрівник потрапляє у саме місто. Йому потрапляють на очі брудні вулиці, безліч маленьких бідних будинків. Місто, яке здалеку бачиться, як величний Єрусалим, всередині є бідним Віфлеємом». Дороги в місті були вимощені дошками, а здебільшого зовсім не моще­ними нічим, і в погану погоду люди в'язли в багнюці по коліна. Низький рівень комфорту для подорожуючих дуже розча­ровував іноземців. Адже в Європі, а саме в Угорщині, вже в XV ст. були запроваджені поштові карети, які згодом стали улюбленим засобом пересування західних мандрівників.

В Росії інфраструктура розвивалась повільніше, ніж у Європі. Відомо, що в Московії з Х1І-ХІП ст. існували постоялі двори, які тоді називались «ямами» (звідси і назва працівника цього закладу — «ямщик» ). Ці «ями» розміщувались вздовж шляхів, на відстані кінного переходу. В XV ст. в Росії вже існував Ямський приказ — централізований державний заклад (одне з «міністерств» тодішнього царсько­го уряду), який відав організацією перевезень, службою ямщиків по всій країні.

Як повідомляє в своїх «Записках про Московію» (1549 р.) німецький дипломат барон Герберштейн, для іноземців існува­ли в Росії гостинні двори. Вони відрізнялись від постоялих дво­рів більшим комфортом. Крім розміщення і харчування гостям надавалась можливість здійснювати комерційні справи.

У великих містах гостинні двори обносилися стінами з вежами та в'їздними воротами для більшого спокою постояльців. Іноземці розселялись в гостинних дворах згідно національності.

Так, у Москві в ХУ-ХУІІ ст. були побудовані «англійський», «грецький», «вірменський», а в Новгороді «німецький» і «гол­ландський» гостинні двори. В Європі аналогів гостинних дво­рів не було. Східними аналогами російських гостинних дворів були караван-сараї.

В 1582 р. у складі російського посольства здійснили подо­рож до Святої землі та на Афон московські купці Трифон Коробейников та Юрій Греков, в результаті чого з'явився опис під назвою «Путешествия в Святую землю», який був дуже популярним. Відомо більше 400 списків (рукописних примірників) цього опису.

В 1598 р. Києво-Печерський монастир отримав статус Лаври, яка стала в подальшому одним із важливих центрів прочанства вже не лише України, але й усього православного сві­ту. Києво-Печерська Лавра мала для обслуговування прочан у ХУП ст. аптеку, бібліотеку церковних книг, трапезну та «гостинні будинки», своєрідні готелі для прочан. Місцями прочанства на Русі були також Успенський Почаївський монастир, Троїце-Сергієва обитель, Введенська Козельська Оптіна пустинь та Валаам.

В Московії ХV-ХVІ ст. активно шукали нові шляхи до Ін­дії та Китаю. Це, здебільшого, були сухопутні та морські екс­педиції.

Подорож тверського купця Афанасія Нікітіна почалася влітку 1466 року. З Твері він вирушив вниз по Волзі до Кас­пійського моря. Далі основними пунктами його подорожі були Дербент, Баку, звідки по Каспійському морю він потрапив до Персії, перетнувши яку, в Ормузі сів на корабель, який привіз його до Індії, де Афанасій Нікітін пробув майже три роки. Вес­ною 1472 р. Нікітін вирушив до рідної землі. Перетнувши Ара­війське море, прибув до Ормуза, перетнув Персію і направився в Малу Азію, потрапивши через Східну Анатолію до турецько­го міста Трапезунд. Там він сів на корабель до Кафи (сучасна Феодосія), перетнув третє море — Чорне. Потім по Дніпру че­рез Київ мандрівник вирушив до Смоленська, але, не дійшов­ши до нього, помер.

Афанасій Нікітін — перший з росіян, хто описав Півден­ну і Південно-Східну Азію від Уралу до Китаю.

В результаті походів Єрмака у 80-х рр. XVI ст. до Росії приєдналася Сибірська земля. Були засновані нові міста.

Іван Москвін у 1639-1642 р. здійснив подорож від Якут­ська до узбережжя Охотського моря.

У 1648 р. Семен Дежнєв відкрив протоку, яка розділяє Америку і Азію.

В кінці XV - на початку XVI ст. в Москві з'явились пер­ші путівники-дорожники, в яких були вказані відстані між ве­ликими населеними пунктами. Серед них найцікавішими були дорожники Півночі та Уралу. На основі подібних дорожників був складений в 1497 р. перший «Чертеж Русского государства» (карта), для роботи над яким були запрошені італійці.

В XVI ст. відбувалося освоєння росіянами Сибіру та Дале­кого Сходу, в цей час було закладено міста: Тюмень (1586), То­больськ (1587), Березов (1593), Сургут (1594), Верхотур'є (1598), на початку XVII ст. Томськ (1619). Красноярськ (1628), Якутськ ( 1632), а у 1639 р. росіяни вийшли до берегів Тихого океану.

Важливим елементом подорожей було складання карт. Російська картографія від самого початку свого існування бу­ла державним надбанням. На Русі карти називались «чертежами», один із перших — «Большой чертеж по всему Москов­ському государству» - був створений на рубежі ХУІ-ХУІІ століть.

В 1613 р. Гессель Гертіс віддрукував географічну карту всі­єї Росії, за кресленням Федора Годунова.

У 1627 р. складена «Книга к большому чертежу», яка вміщу­вала коментарій до загальної карти, де був перелік міст і деякі етнографічні дані. В цілому це був дорожній атлас території від Дніпра до Обі з заходу на схід, і від Лапландії до Бухари з пів­ночі на південь.

Найбільш видатним твором російської картографи того пе­ріоду вважається перший географічний атлас «Чертежная кни­га Сибири». складений Ремезовим у 1701 р.. який вміщував 23 карти, складені згідно матеріалів російських першопрохідців.