4.5. Торгівля і грошовий обіг

Стан сільського господарства і ремісничого виробництва визначав рівень розвитку торгівлі як внутрішньої, так і зовні­шньої. Найбільшими торговельними комунікаціями були шля­хи "от Грек", або "Грецький", який зв'язував Русь з балтій­ськими і чорноморськими ринками, "Соляний" і "Злазний", котрі вели в Галичину і на Кавказ. Шлях Київ — Галич — Пра­га - Регенсбург сполучав Київську Русь з країнами Централь­ної та Західної Європи.

Традиційно торгівля називалась "гостьба", самі торговці, або купці, "гості", а місця торгівлі - "погости". Пізніше, після прий­няття християнства, при погостах почали будувати храми, біля них влаштовували цвинтарі.

Купці-гості традиційно поважались, населення і держава високо оцінювали їх працю. В ІХ-ХП ст. за вбивство купця необхідно було заплатити штраф в 12 гривень сріблом, тобто в два рази більше, ніж за простого смерда.

На міжнародні ринки Русь поставляла хутро, мед, віск, шкіри, деякі види ремісничих виробів, продукцію сільського госпо­дарства, рабів. Завозила ж золото, срібло, коштовні тканини, вина, посуд, предмети християнського культу, зброю. Основни­ми торговельним партнерами Давньоруської держави були Візантія, Волзько-Камська Булгарія, Хозарія, країни Арабсько­го Сходу, скандінавські, центральне- та західноєвропейські країни.

В Русі існували купецькі об'єднання, що спеціалізувалися на торгівлі з певними країнами або певними видами товарів. Купецькі корпорації "гречників", "залозників" торгували з Візантією і країнами Кавказу. В Києві, Новгороді, Смоленську, Володимирі та інших містах розташовувалися торговельні дво­ри іноземних купців.

В результаті розвитку торгівлі на Русі з'являються гроші. Як засіб обміну, гроші у східних слов'ян існували досить дав­но, задовго до утворення Давньоруської держави. В давнину південні слов'яни при обміні замість грошей використовували тварин, тому пізніше металеві гроші також називались "скот", а князівська казна "котниця". В північних регіонах, де насе­лення займалось мисливством, за гроші слугувало хутро цінних тварин, зокрема куниці — "куна". З часом ця назва перейшла і на металеві гроші.

В Київській Русі карбуванням грошей майже не займа­лись, а використовували арабські і візантійські монети із золо­та і срібла, в основному для зовнішньої торгівлі. Значно більшо­го поширення всередині країни мали срібні і мідні злитки. Так, з XI ст. відома одиниця "гривна", - злиток срібла вагою в один фунт, або приблизно 400 г. Гривну розрубували на поло­вину і кожна половина гривни мала назву "рубль", або "рубле-ва" гривенька. На злитку ставилось князівське тавро, де вка­зувалась вага. Далі "рубль" ділили на дві частини - дві полти-ни, і потім іще на дві половини - два четвертаки. В назвах дрібних грошових одиниць довго зберігався відголос так зва­них "хутрових грошей": різана, скора (шкура), бела (білка), ушки, мордки і т. д.

Не можна не згадати й практику кредитних операцій, відби­ту в законодавстві. В тексті "Руської Правди" зустрічаються

такі поняття, як "позичка по дружбі", "віддавання грошей на ріст", "процент", "торгівля в кредит", "довгостроковий й корот­костроковий кредит", "бариш", визначався порядок повернен­ня боргів.

Вважалось не по-християнськи брати високі проценти за кредит. Коли на початку XII ст. кредитори почали брати 50% річних, населення Києва виступило проти таких умов догово­ру, і великий князь Володимир Мономах був змушений втру­титись. Він прийняв "Устав о резах" (процентах), згідно з яким борговий відсоток повинен був становити не більше 20%. За­боронялось перетворювати на рабів напівзалежних людей, що відпрацьовували свій борг у позикодавця. Цим же Уставом заборонялось займатись паразитичним лихварством. Устав Володимира Мономаха законодавче завершив створення фео­дальної системи Давньоруської держави.

Підведемо деякі підсумки. Письмові джерела І тисячоліт­тя фіксують слов'ян на порубіжжі Лісу і Лісостепу в межиріччі Дніпра і Верхньої Волги. Це підтверджують і нові археологічні матеріали, які засвідчують спадкоємність матеріальних пам'я­ток у вказаному регіоні, а також дані лінгвістики, зокрема гідронімії. За археологічними матеріалами, починаючи з сере­дини І тис., слов'яни поділяються на східних і західних. Тоді ж формується і південна група слов'ян.

У процесі поступального соціально-економічного розвит­ку - від первісної общини до великих племінних союзів і за­родження феодальних відносин - східні слов'яни досягли своєї державності.

З IX ст. до середини XII ст. Київська Русь пройшла склад­ний шлях, багатий різноманітними подіями і процесами. В ході формування державності східнослов'янські племена склалися в єдину давньоруську народність. Русь відкрила новий фео­дальний період в історії народів Східної Європи. Проте не­впинний поступ Русі по шляху суспільного прогресу в сере­дині XIII ст. перервала монголо-татарська навала.

Питання для повторення

2. Які основні галузі складали господарство східних слов'ян?

3. Розкрийте основні причини утворення державності у східних слов'ян.

4. Київська Русь була ранньофеодальною монархією. В чому по­лягає основний зміст цього терміну?

5. Назвіть основні групи сільського населення в Давньоруській державі.

6. Покажіть, як розвивалось ремісницьке виробництво. Назвіть основні галузі.