Технологія і техніка переробки зерна від їх зародження і до ство­рення сучасних борошномельних заводів пройшли довгий і склад­ний шлях розвитку. Спочатку зерно мололи на зернотерках. Поява млинів, що приводилися в дію за допомогою потоку води, характе­ризує якісно новий етап розвитку продуктивних сил рабовласниць­кого суспільства — етап створення першої машини з механічним приводом. Лише в Х ст. у Європі для приведення в дію млинів по­чали використовувати силу вітру — з'явилися вітряки. На території України водяні і вітряні млини стали використовувати лише в ХV — XVI ст. На початку XIX ст. у млинах вже використовується нове джерело рушійної сили — пара, що мало важливе значення в роз­витку техніки для виробництва борошна.

У 1824 p. батько і син Черепанови побудували паровий двигун продуктивністю чотири кінські сили, який приводив у дію жорна, що переробляли до 90 пудів (15 т) зерна за добу. В 1822 р. механік Марк Міллер створив машину, яка подрібнювала зерно стальними вальцями. У 1834 р. швейцарський інженер Зульцберг вдосконалив конструкцію вальцьового станка, встановивши на ньому чавунні вальці та змінивши його конструкцію. Відтоді вальцьові станки по­чали витісняти млини з жорнами.

Наступним етапом розвитку борошномельного виробництва стало винайдення трієрів, розсівів, сепараторів, аспіраторів. Отже, борошномельне виробництво пройшло шлях майже в 6 тис. ро­ків — від ступок і зернотерок до сучасних великих борошномель­них заводів.

Для виготовлення хліба використовують борошно із зерна м'якої скловидної пшениці з достатнім вмістом білка (до 14 %) і клейкови­ною хорошої якості. Для кондитерської промисловості, навпаки, більш придатне пшеничне борошно із вмістом до 9 — 11 % білка і великим вмістом крохмалю. Тверда пшениця — основна сировина для виготовлення високоякісних макаронних виробів.