Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.1. Причини феодальної роздробленості

У 30-ті роки XII ст. ранньофеодальний період історії Давньоруської держави змінився періодом феодальної роздробленості, - як вважають деякі до­слідники, - початковим етапом розвиненого феода­лізму. Перехід до феодальної роздробленості при всій його складності та суперечливості е явище історично неминуче і в певному розумінні прогресивне.

Вітчизняною історичною наукою викриті помил­кові уявлення про цей період історії Русі як про період "занепаду" та "руху назад". Зроблено ви­сновок про те, що аж до "Батиєва погрому" Русь за рівнем розвитку власної економіки та культури входила до передових країн Європи.

Однією з причин феодальної роздробленості став поділ давньоруських земель між нащадками вели­кого київського князя Ярослава Мудрого. Після цього розпочалася міжусобна боротьба між князями. Але, як уявляється, цей факт не можна вважати основ­ною причиною. Адже перший поділ земель Київсь­кої Русі розпочався задовго до цього, іще при Воло­димиру Червоне Сонечко, чиї сини уже на початку XI ст. розпочали безкінечні усобиці. Залишаючись

відносно єдиним державним механізмом, Київська Русь явля­ла собою федерацію півтора десятка в певній мірі відособле­них феодальних земель-князівств. В південно-західній частині Русі знаходилися Київське, Чернігівське, Переяславське, Воло-димиро-Волинське та Галицьке князівства.

Серед інших причин слід відзначити і глибоко натураль­ний характер давньоруської економіки, оскільки тут були недостатньо розвинуті економічні зв'язки між окремими кня­зівствами. Натуральна економіка - це сукупність досить замкнутих господарських одиниць, що були недостатньо включені в торговельні й інші економічні відносини. Ці оди­ниці були самодостатніми, такими, що самі себе забезпечува­ли і їм майже не потрібні були зовнішні чинники розвитку. Але і ці причини не були визначальними для процесу фео­дальної роздробленості.

Однією з найважливіших причин феодальної роздробле­ності на Русі можна назвати зростання боярських вотчин. В XII ст. вотчини стали достатньо сильними і незалежними, що дозволяло боярам продовжувати наступ на общинні землі. Відбувалось закабалення вільних смердів-общинників, збільшення відробітків і повинностей, що виконувались за­лежними смердами на користь феодалів. Феодали на місцях намагались отримати все більше влади. Караючи смердів, вони все частіше отримували з них штрафи - віри. Феодали все частіше заявляли про свою незалежність від великих Київсь­ких князів, вимагали підвищення феодального імунітету, про­голошеного "Руською Правдою", тобто невтручанням вели­кого князя в справи вотчини. Але Київські князі не погод­жувались на підтвердження незалежного статусу удільних князів і продовжували втручатися в судові, податкові й інші проблеми боярської вотчини.

Великі князі змушували бояр являтись в Київ зі своїм військом і приймати участь в нескінченних військових по­ходах. Така ситуація не завжди співпадала з інтересами бояр, які нерідко відмовлялись від служби великому князю. Все це призводило до конфліктів, намаганню бояр швидше отри­мати політичну і економічну самостійність. Бояри все часті­ше погоджувались підтримати свого місцевого князя, оскіль­ки від нього вони найшвидше могли отримати допомогу і захист, наприклад, в непростих відносинах із смердами, міща­нами, іноземними завойовниками.

Зростання і посилення міст в ХІ-ХП ст. також прискорило процес розпаду Давньоруської держави. Міста поступово починають вимагати економічної і політичної незалежності, що V дозволило б їм стати центрами удільних князівств із своїми силь­ними князями, яких підтримували місцеві бояри. В багатьох містах зростала роль міських народних зборів — віче, які виража­ли ідеї децентралізації, незалежності місцевої влади від Києва.

Не слід забувати і про таку причину роздробленості Киї­вської Русі, як втрата Києвом значення великого торгового міста на шляху "із варяг в греки". Уже в ХІ-ХП ст. в період хрестових походів основні торгово-транспортні шляхи пере­містились на Середземне море. Головним торговим посеред­ником між Європою і Азією стали Венеція і Генуя. Поступово Київ починає втрачати статус великого міжнародного центру торгівлі. У Києві залишалось все менше засобів для підтри­мання сильної централізованої влади, для утримання адміні­стративного апарату і єдиного війська.

Феодальна роздробленість як нова ступінь розвитку фео­далізму на перших порах сприяла прогресивному розвитку Русі. Проте вона мала також негативні наслідки в умовах, коли над Руссю нависла загроза зовнішньої небезпеки. На початку XIII ст. посилився процес роздроблення Русі. Із складу великих князівств виділилися нові уділи, з'явилося близько п'ятдесяти окремих князівств та земель. Як зовнішня форма цього процесу виступає заздалегідь розроблений порядок роз­поділу феодалами володінь поміж усіма спадкоємцями-сина-ми. Настає дійсна роздробленість. Неодмінним супутником роздробленості стали нескінченні кровопролитні феодальні війни ("усобиці") за землю, робочі руки, політичний вплив. Руйнувалися продуктивні сили, йшло масове знищення гос­подарств трудівників, військові сили все більше розпорошу­вались. Вторгнення орд Батия поставило під питання не тільки єдність Русі, а й саме її існування.