Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.2. Суспільний і економічний лад

У XII — XIII ст. зберігалися спільні для всіх частин Русі риси економічного побуту. Тотожною в усіх князівствах та землях була й суспільна структура. Найбільшими власниками землі були князі, що помітно виділяло їх з кола інших фео­далів. Князівський домен (община) був найважливішим

джерелом прибутків, які забезпечували існування князя, а та­кож його багаточисельних слуг, дозволяли утримувати надійний апарат управління та збройні сили, які безпосередньо перебу­вали у віданні князя.

З розвитком феодальних відносин пов'язано кількісне зро­стання, подальше зміцнення економічної могутності та полі­тичного становища такої групи феодалів, як бояри. Бояри були власниками великих вотчин. Багато бояр були вихідцями з князівської дружини, які отримали від князя земельні дару­вання. Потім розмір вотчин зростав за рахунок насильниць­кого захоплення общинних земель. Інша частина великих зем­левласників була представлена так званими земськими бояра­ми — нащадками родоплемінної знаті. Відома частина пред­ставників як однієї, так'і іншої групи боярства знаходилася на службі у князя. Великого значення не тільки в ідеологічній, айв економічній сфері життя, почало набувати духовенство. Церковні землеволодіння за своїми розмірами не поступалися боярським вотчинам. Церква і монастирі, подібно до феодалів, захоплювали общинні землі.

В період панування вотчинного господарства помітного зна­чення набуває помісне або умовне землеволодіння. Князі, бояри, монастирі все частіше запрошували до себе на військову служ­бу різноманітний люд: молодших князівських і боярських дітей, феодалів, що розорилися. За несення служби землевласники наділяли їх ділянками землі - "помістями" - в умовне воло­діння, тобто на період несення служби. Із такої категорії людей формувався певний прошарок "служилих людей", які по відно­шенню до селян набували таких же прав, як і феодали. Зазви­чай феодали направляли служилих людей в свої віддалені землі управляючими, організаторами виробництва і за це були зму­шені надавати їм частину свого володіння у формі помістя на певних умовах. Пізніше феодали стали надавати служилим лю­дям, як у винагороду, право збирати з селян податок ("корми"), що приводило до посилення економічної залежності населен­ня. Служилі люди складали так званий "двір" князів і бояр, тому пізніше їх стали називати "дворянами".

У ХП-ХІП ст. відбулися істотні зрушення в розвитку про­відної галузі господарства Русі — землеробства. Змістом соц­іально-економічного процесу був розвиток феодально-кріпос­ницьких відносин — зростання феодального і церковного зем­леволодіння і феодальної залежності смердів. У період фео­дальної роздробленості основна маса селян-смердів із вільних

землеробів-общинників перетворилася на оброблювачів земель, привласнених князем, боярами і церквою. Таким чином, смер­ди втрачали господарську самостійність та особисту свободу. В умовах низького рівня техніки землеробства вотчинники були позбавлені можливості організовувати власні господар­ства, тому основну частину вотчини — "сеньйорії" — станови­ли селянські господарства, які сплачували феодалам нату­ральну ренту — оброк.

Натуральна рента гарантувала певну господарську са­мостійність давньоруського селянина. Він був зацікавлений у результатах своєї праці, а це підвищувало її продуктивність, забезпечувало в кінцевому підсумку подальший економічний розвиток Давньої Русі.

В період феодальної роздробленості не втрачало свого зна­чення застосування в господарстві феодалів праці холопів, їх примушували працювати в будинку господаря, займатися вот­чинним ремеслом, а також обробляти орні землі, що належали боярам. Розвиток феодальних відносин вів до певного зрос­тання кількості й таких холопів, яких феодали-землевласники наділяли землею, примушуючи їх цю землю обробляти. Тим самим створювалися умови для скорочення цієї кате­горії майже безправного населення Русі та еволюції в бік фе-одально залежного населення.

Внаслідок господарського піднесення в досліджуваний пері­од розбудовуються міста — ремісничі й торговельні центри. Зро­стання їхньої ролі зумовлювалося поглибленням суспільного поділу праці, пожвавленням ремесла і торгівлі. Столиця Русі -Київ — і в цей час розвивалася, її площа збільшувалася, а насе­лення досягло 50 тис. чоловік. Це було одне з найбільших міст не лише Русі, а й усієї середньовічної Європи. Протягом XII -першої половини XIII ст. у Києві зведено близько 20 кам'яних будівель культового, цивільного, оборонного характеру. Швидко зростали також великі міста — центри земель: Володимир-на-Клязьмі, Перемишль, Галич, Турів, Полоцьк, Новгород, Володи-мир-Волинський, Чернігів, Новгород-Сіверський та ін.

У XII - першій половині XIII ст. економічне і політичне по­силення міст сприяло утвердженню феодальної роздробленості. Надалі із зростанням суспільного поділу праці й розвитку еко­номічних зв'язків міста виступають як опора сил централізації, що привело в подальшому до утворення єдиної держави.

Незважаючи на роздроблення, в міру розвитку господарства між окремими давньоруськими землями не лише зберігалися,

а й зміцнювалися економічні, політичні, культурні зв'язки. В на­родних масах не згасало почуття єдності Русі, що, зокрема, відбивалося в усній народній творчості та літературі. Православ­на церква також виступала за політичну єдність, хоча й залиша­лася ідеологічною опорою князівсько-боярської верхівки.