5.2.1. Внутрішнє середовище менеджменту
5.2.1. Внутрішнє середовище менеджменту
Внутрішнє середовище менеджменту аграрних підприємств пов’язане з організаційною структурою цих підприємств. Воно складається з існуючих взаємовідносин між первинними виробничими колективами, виробничими підрозділами підприємства, адміністрацією підприємства й виробничими підрозділами і базується на організаційних та технологічних взаємозв’язках суб’єктів внутрігосподарських економічних відносин. У свою чергу, ці взаємозв’язки
ґрунтуються на технологічних схемах виробництва продукції та надання послуг внутрігосподарськими суб’єктами, на функціональних обов’язках керівників виробничих підрозділів, їхніх заступників, економістів, бухгалтерів, обліковців, агрономів, зоотехніків та інших працівників функціонально-технологічних служб господарства.
Основу функціонування складових внутрішнього середовища менеджменту становить первинна нормативна база, тобто первинні технологічні нормативи, норми виробітку і витрат, положення про взаємовідносини між суб’єктами внутрігосподарських економічних відносин та внутрігосподарські договори між ними.
У внутрішньому середовищі бізнесу на сільськогосподарських підприємствах на сучасному етапі їх розвитку відбуваються значні зміни, пов’язані з ускладненням фінансового стану, а отже, з
відсутністю оновлення основних засобів, затримками заробітної плати, відсутністю коштів на вдосконалення технологій та іншими негативними наслідками перехідного періоду. Цим також ускладнюється ефективність управлінських рішень, які неможливо підкріпити серйозною мотивацією виконавців.
Перехід до ринкових відносин різко змінив рівень нестабільності внутрішнього і зовнішнього середовища вітчизняних підприємств, що вимагає докорінного поліпшення управління, налагодження нової, адекватної сучасним вимогам та умовам системи менеджменту. Однією з найважливіших складових цієї системи повинно стати впровадження системи управління витратами, яка вже давно застосовується в розвинених країнах. Формування системи управління витратами і застосування її методології в діяльності підприємств дозволить приймати обґрунтовані, економічно виправдані управлінські рішення щодо поліпшення фінансово-економічного стану господарства, шляхів зниження собівартості продукції і в кінцевому підсумку збільшення прибутку. Її головне завдання — забезпечити керівництво підприємства необхідною інформацією для прийняття управлінських рішень.
Обстеження інформаційних систем підприємства свідчить про те, що 40—50 % усієї бухгалтерської інформації є надлишковою в інформаційному потоці й водночас відсутня потрібна інформація для управління в обсязі близько 50 %. Отже, з одного боку, спостерігаються великий дефіцит інформації та її запізнення, а з іншого — половина інформації ніким не використовується. Таку ситуацію в бухгалтерському обліку можна охарактеризувати як незадовільну. Звідси — висновок щодо актуальності і необхідності досліджень потреб управлінської системи в інформації та формування на основі цього інформаційної системи, організованої для потреб управління.
В умовах адміністративно-командної системи потреби в системі управління витратами як такій не існувало. Адже всі стратегічні та значна кількість поточних рішень приймалися вищими галузевими й територіальними ланками управління, доводилися до підприємства директивно у вигляді планів, інструкцій, вказівок і були обов’язковими для виконання. В ринкових умовах кожне підприємство стає економічно незалежним, а ефективність його діяльності значно залежить від ефективності роботи апарату управління. Отже, зростають і вимоги до обґрунтованості й оперативності його роботи. Внаслідок цього постає необхідність застосування в господарській практиці системи управління витратами.