5.3. Регулювання соціально-трудових відносин

Система нових СТВ може формуватися стихійно або цілеспрямовано. Цілеспрямований вплив необхідно здійснювати на постійно діючій основі за допомогою системи засобів суспільного і державного регулювання (рис. 5.2).

При визначені підходів до регулювання СТВ і виборі найбільш ефективних методів прискореної трансформації суспільства, адаптованого до ринкових реформ в економіці, необхідно виділити рівнідержавний, регіональний і основна господарська ланка (підприємство, організація). Оскільки мета і завдання кожного рівня регулювання різні, функції і регулятори на кожному рівні управління відрізняються. регулювання цих відносин:

Рис.5.2 - Система заходів суспільного і державного регулювання соціально-трудових відносин

Українська законодавча база охоплює сферу регулювання СТВ за наступними напрямками: умови праці (оплата праці, відпочинок, охорона праці, соціальні гарантії); соціальна політика (пенсійне забезпечення, соціальне страхування, медичне страхування, виплати соціальної допомоги слабозахищеним верствам населення, політика підтримки рівня життя і політика диференціації доходів населення); зайнятість (реєстрація безробітних, професійне перенавчання, пошук вакантних місць, допомога в організації нових робочих місць, профілактика безробіття, що включає "адміністративний тиск" на процес звільнення працівників, а також і інвестиційну діяльність держави); міграційна політика, що регламентує переміщення робочої сили і переселення населення з

несприятливих регіонів на основі „програм переселення”; демографічна політика, що регулює природні процеси відтворення населення, на основі програм допомоги вагітним, виплати допомога на дітей, поліпшення здоров'я і зниження смертності й ін.

Головний недолік нормативно-регулюючої системи-декларативний характер багатьох законодавчо-правових і економіко-нормативних документів, відсутність ефективного механізму реалізації положень конкретних документів у практичній діяльності.

Основним інструментом, що регулює СТВ, є державні програми національного, регіонального, галузевого і індивідуального характеру, що розробляються на основі соціальних індикаторів (нормативів), які використовуваних для постановки цілей у програмах і для підбору методів, що забезпечують реалізацію розроблених програм.

Вплив на реалізацію програм здійснюється адміністративними й економічними методами. Адміністративні методи носять регламентований і організаційний характер. Економічні методи регулюють СТВ непрямим шляхом, за допомогою проведення амортизаційної, фіскальної, податкової і фінансово-кредитної політик.

Узагальнення

Багатоаспектність та динамізм розвитку соціально-трудових відносин, їх багатосуб’єктність і постійна взаємодія учасників сфери праці регулюється конкретним механізмом функціонування соціально-трудових відносин, який забезпечує збалансованість зв’язків та органічну трансформацію елементів СТВ, формуючи окремі рівні та форми взаємовідносин в системі трипартизму.

Література для самоосвіти: [22,24,35,58,61]