6. 7. Визначення максимального прибутку.
6.7. Визначення максимального прибутку.
Неявні витрати
Здійснений аналіз співвідношення «фактор-продукт», за якого «фактор» розглядається як різновид змінних витрат, дає можливість зробити принциповий висновок: підприємство може міняти тактику залежно від поставленої мети і ступеня забезпеченості змінним ресурсом, а саме:
1. За обмеженого змінного ресурсу, який необхідний і ефективно може бути використаний на різних виробництвах (наприклад, мінеральні й органічні добрива), підприємству доцільно виробничо споживати цей ресурс на таких виробництвах в обмежених дозах, не виходячи з першої зони, в якій досягаються вищі темпи приросту граничного (маржинального) продукту порівняно з темпами граничного (маржинального) ресурсу.
2. Якщо підприємство ставить собі за мету одержання максимального прибутку на одиницю змінних витрат, то за стабільних цін вказана мета досягається в точці максимального середнього продукту.
3. Максимальний прибуток на гектар посіву культури або на голову худоби відповідає точці, в якій вартість маржинального продукту дорівнює вартості додаткових затрат ресурсу. Саме в цій точці досягається найбільше значення різниці між повним грошовим доходом (вартість виробленої продукції) і повними змінними витратами (вартісна оцінка витраченого ресурсу). Якщо на графіку криву повного продукту виразити в грошовій формі і водночас прямою лінією відобразити повні змінні витрати (рис. 6.4), то є можливість графічно визначити обсяг змінного ресурсу, за якого досягається максимальний прибуток на гектар посіву (голову худоби).
Максимальний прибуток на гектар посіву культури (голову худоби) досягається за максимального віддалення кривої вартості повних змінних витрат. Проведена вертикальна лінія на вісь абсцис (точка К) як продовження лінії максимального віддалення вказує на обсяг ресурсу в натуральних одиницях виміру, за якого досягається максимальний прибуток.
Слід зауважити, що визначення максимального прибутку описаним способом враховує вплив лише одного змінного фактора за умови, що інші фактори залишаються стабільними. Але в реальному виробництві на результат впливає, як правило, сукупність змінних факторів, що безпосередньо позначається на його величині (наприклад, вносити добрива можна на фоні різної кількості опадів, що змінює рівень їх впливу на врожайність). Проте сказане не порушує загальної закономірності формування максимального прибутку під впливом змінних факторів-ресурсів. Необхідно при цьому враховувати лише ту принципову обставину, що розмір прибутку залежить не тільки від змінних витрат, а й від постійних.
Рис. 6.4. Визначення обсягу змінного ресурсу, за якого
досягається максимальний прибуток на 1 га (1 голову худоби) [1]
↔ максимальне віддалення по вертикалі
У розрахунку на гектар посіву культури або голову худоби сума постійних витрат залишається однаковою (незалежно від рівня врожайності або продуктивності). Але якщо обчислити постійні витрати на одиницю продукції, то їх величина із збільшенням обсягу виробництва послідовно зменшуватиметься, що за стабільних цін на ресурси і продукцію веде до зростання прибутку. Отже, величина максимального прибутку на гектар посіву або голову худоби формується під впливом характеру зміни відносної величини як змінних, так і постійних витрат. Знаючи закономірність формування кривої повного продукту залежно від послідовно зростаючих змінних витрат (граничного ресурсу), не важко передбачити, що величина цих витрат на одиницю продукції з підвищенням урожайності (продуктивності) спочатку знижується, а потім через дію закону спадної доходності починає зростати (рис. 6.5).
Рис. 6.5. Зміна витрат на одиницю продукції залежно
від обсягу виробництва продукції на 1 га посіву (1 голову худоби[2])
1 — крива відносних сукупних витрат (постійних і змінних);
2 — крива відносних змінних витрат;
3 — крива відносних постійних витрат
Зрозуміло, що різний характер зміни відносної величини постійних і змінних витрат зумовлює і своєрідний характер зміни відносних сукупних витрат. Крива цих витрат, як видно з рис. 6.5, зі зростанням врожайності (продуктивності) спочатку знижується швидшими темпами, ніж відносні змінні витрати, але потім починає йти вгору. Таке зростання бере початок у тій точці валового виробництва продукції, в якій відносне збільшення змінних витрат перевищує зниження відносних постійних витрат. Максимальний прибуток з гектара посіву (голови худоби) досягається за максимального віддалення кривої вартості повного продукту від лінії вартості сукупних витрат — постійних і змінних. Іншими словами, прибуток зростатиме доти, доки вартість приросту виробництва продукції перевищуватиме величину приросту сукупних витрат. Максимальний прибуток досягається, коли названі прирости стануть однаковими. Звідси випливає надто важливий для практики висновок — максимальний прибуток з одиниці площі (голови худоби) не досягається за мінімальної собівартості одиниці продукції. Зростання собівартості є економічно виправданим до тієї межі, за якою формується максимальний прибуток.
Величину прибутку можна збільшити за рахунок раціонального використання як постійних, так і змінних витрат. Оскільки загальну величину постійних витрат змінити важко, то підприємство може зменшити її з розрахунку на гектар і на голову худоби, збільшуючи (до раціональних розмірів) посівну площу чи поголів’я. Навіть при тому ж рівні врожайності (продуктивності) це призводить до зниження постійних витрат на одиницю продукції, а отже, і до зростання прибутку за інших однакових умов. Підвищити ефективність змінних витрат можна за рахунок кращої якості насіння, кормів, оптимального балансування раціону, дотримання оптимальних строків виконання технологічних операцій тощо.
Поділ витрат на постійні і змінні має велике значення і для аналізу інших аспектів господарської діяльності підприємств, зокрема для визначення норми беззбитковості виробництва, розрахунку обсягу робіт, за якого досягається ефективна робота власної техніки, формування галузевої структури виробництва та ін.
Для прийняття правильних управлінських рішень потрібно враховувати так звані неявні витрати. За економічним змістом вони відповідають прибутку, який могло б одержати підприємство, вклавши ті самі ресурси (живу й уречевлену працю, фінансові кошти) в альтернативний вид діяльності. Якщо, наприклад, підприємство інвестувало ресурси у виробництво сої на площі 100 га, то його неявні витрати становитимуть ту суму прибутку, яку могло б одержати підприємство, вирощуючи на цій площі якусь іншу культуру. Якщо неявні витрати менші за прибуток, який одержує підприємство від сої, то це означає, що даний вид діяльності вибраний правильно. Підприємство може вибрати й інший шлях використання ресурсів, спрямувавши їх, наприклад, на розвиток певної галузі тваринництва, у переробне виробництво тощо. Як бачимо, існування неявних витрат вимагає від підприємств детального вивчення альтернативних варіантів використання ресурсів і вибору з них найбільш ефективного.