6.4.2. Загальні підходи до складання бюджету

6.4.2. Загальні підходи до складання бюджету

Розглянемо процес складання загального бюджету. На першому етапі господарство для складання окремих бюджетів за видами діяльності визначає свою основну товарну продукцію, наприклад, пшеницю, ячмінь, соняшник, м’ясо ВРХ, молоко тощо. Якщо в господарстві є млин, який переробляє значний відсоток зерна на борошно, то товарною продукцією буде борошно.
У цьому випадку корисно буде скласти два окремих бюджети: перший бюджет — на вирощування пшениці, а другий — на переробку. Склавши обидва бюджети, менеджер господарства зможе вирішити, що йому вигідніше реалізувати — зерно чи борошно. Якщо господарство віддає на переробку зерно на давальни­цьких умовах, то в цьому випадку складається лише один бюджет, оскільки саме господарство не несе додаткових витрат на переробку зерна, а в самому бюджеті в розділі «Реалізація» визначаються обсяги всіх видів товарної продукції за цим видом діяльності. Бюджет складається на кожний основний вид діяльності господарства.

Кожний бюджет має три розділи. У перший розділ вносяться загальні дані: назва виду діяльності, запланована площа, врожайність і валовий збір (для рослинництва), загальне поголів’я, надої та жива маса реалізації (для тваринництва). У другому розділі розраховується виручка. Для цього визначаються види товарної продукції (зерно, зерновідходи, висівки, борошно), кількість реалізованих центнерів, можлива ціна реалізації та виручка за кожним з видів товарної продукції. У третьому розділі плануються змінні витрати, які згруповані за видами:

витрати на оплату праці;

витрати на насіння;

витрати на засоби захисту рослин (тварин);

витрати на мінеральні добрива;

витрати на роботи та послуги;

витрати на утримання основних засобів;

інші витрати.

Кожний підрозділ бюджету розраховує загальну суму кожного виду витрат і витрати на один гектар. Якщо бюджети складаються за допомогою комп’ютера, то останній розраховує підсумок за кожним підрозділом автоматично. Тому складання бюджету не займає багато часу. Воно є досить корисним для керівників та спеціалістів господарств, оскільки такі окремі бюджети дозволяють порівнювати види діяльності за прибутковістю, наприклад, якщо керівник вагається, яку культуру вирощувати наступного року. В цьому випадку складаються бюджети на різні культури і порівнюється валовий прибуток по кожній культурі. Показник «Валовий прибуток», який застосовується в бюджетах, розраховується як різниця між сумою виручки і змінними витратами господарства на той чи інший вид діяльності. Він є основою порівняння прибутковості різних видів діяльності, оскільки показує, чи перевищує виручка від реалізації продукції змінні витрати на цей вид діяльності і скільки коштів залишається для покриття постійних витрат господарства. Відношення валового прибутку до виручки показує відсоток прибутковості виробництва.

В бюджетах по окремих видах діяльності розраховуються лише змінні витрати, й бюджет закінчується розрахунком валового прибутку. Постійні витрати господарства обчислюються окремо за видами і не розподіляються на різні види діяльності. В господарствах до постійних витрат відносяться такі:

загальногосподарські витрати;

загальновиробничі витрати;

орендна плата за майно;

орендна плата за землю;

амортизаційні відрахування;

витрати на страхування;

витрати на сплату фіксованого сільськогосподарського податку.

Правильно розподілити ці витрати між окремими виробництвами надто важко, і це є обов’язком бухгалтера, а не керівника. Наприклад, у рослинництві річна сума амортизації виробничих будівель розподіляється між окремими культурами пропорційно витратам (за мінусом витрат на насіння). Тоді якщо для однієї культури використовують дорогі добрива та засоби захисту, то й витрати будуть там вищими, відповідно сума амортизації, яку бухгалтер віднесе на цю культуру, буде також більшою, ніж сума амортизації на інші культури, де використовували менше добрив і засобів захисту. Відповідно прибуток по цій культурі буде нижчим, і коли керівник порівнюватиме прибуток по різних культурах, це може призвести до неправильних управлінських рішень. Так само розподіляються й інші постійні витрати, і якщо складати бюджети з урахуванням постійних витрат на кожний вид діяль­ності, то керівник може припуститися багатьох помилок під
час планування та прийняття управлінських рішень.

При цьому слід підкреслити, що розподіл амортизації є суб’єктивним. Крім того, це неявні витрати господарства. Амортизація — засіб зменшення прибутку, який підлягає оподаткуванню. Сума амортизації використовується бухгалтерами для розрахунку собівартості продукції, прибутку до оподаткування та відповідних податків. Амортизація також показує час­тини витрат, які були понесені вже в минулому, а не в поточному році. Тому вона не повинна впливати на процес прий­няття управлінських рішень. Керівники для прийняття відповід­них рішень не повинні враховувати суму амортизації, оскільки
метою складання управлінських бюджетів є не визначення собівартості окремих видів продукції, а порівняння прибутковості різних видів діяльності та вибір оптимальної виробничої структури.

Після складання окремих бюджетів за основними видами діяль­ності заповнюється таблиця неосновних видів діяльності. У кож-
ному господарстві є дрібні види діяльності, які займають від 5 до 20 га, наприклад, вирощування овочів, гречки, бджільництво, послуги стороннім організаціям і т. ін. Усі види діяльності, які не ввійшли до основних, але за якими складені бюджети, повинні бути відображені в таблиці неосновних виробництв, оскільки гос­подарство по них несе витрати, тому ці витрати повинні бути враховані. Крім того, це допоможе при подальшому плануванні, коли складатиметься прогноз руху готівки. Навіть якщо якийсь вид діяльності існує лише для внутрігосподарського використання (наприклад, для видачі заробітної плати в натурі), все одно він повинен бути занесений до таблиці. Для такої продукції зазвичай за ціну реалізації береться очікувана ціна реалізації у межах господарства.

Для загального бюджету господарства й прогнозу руху грошових коштів керівник повинен планувати ціни реалізації, які фактично використовуються в господарстві на цю продукцію, або ціни, за якими, на думку керівника, цю продукцію можна буде реалізувати. В таблиці неосновних виробництв не відображаються виробництва, продукція яких є ресурсом для виробництва іншої продукції у господарстві (наприклад, вирощування овочів, які потім повністю використовуються в консервному цеху господарства для консервації). У цьому випадку виручка, змінні витрати та валовий прибуток розраховуються на виробництво консервації і вони вже включають витрати на вирощування овочів (у статті «Сировина»).

Після складання таблиці неосновних виробництв необхідно запланувати загальновиробничі та загальногосподарські витрати. Види загальногосподарських і загальновиробничих витрат нормативно визначені, тому планувати їх найлегше згідно із законодавством. До загальновиробничих відносяться такі витрати:

на заробітну плату спеціалістів у рослинництві, тваринни-
цтві та переробці;

на охорону праці й техніку безпеки;

на переїзди та переміщення обслуговуючого персоналу;

на утримання основних засобів загальновиробничого призначення;

на утримання тимчасових споруд;

на транспортне обслуговування робіт.

До загальногосподарських належать такі витрати:

на заробітну плату апарату управління та працівників господарського персоналу;

на утримання пожежної, воєнізованої та сторожової охорони;

представницькі витрати;

на оплату послуг сторонніх організацій з управління;

канцелярські витрати;

на утримання основних засобів загальногосподарського призначення;

на винахідництво і раціоналізацію;

на підготовку та перепідготовку кадрів;

на службові відрядження, переміщення й транспортне обслуговування;

на утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення;

сплата послуг банків і фінансових установ.

втрати й нестачі.

На кожен вид витрат складається відповідна калькуляція, а по-тім ці дані заносяться до загальної таблиці, де підсумовуються всі загальногосподарські та загальновиробничі витрати. Сама ця таблиця є також інструментом аналізу, оскільки дозволяє проаналізувати структуру витрат, виявити найважливіші статті й визначити напрями зменшення витрат. Наприкінці періоду планування фактичні витрати можуть зіставлятись із запланованими, і на основі одержаної інформації здійснюватиметься планування на наступний період. Аналіз фактичних і запланованих показ-
ників дозволяє наблизити планування до більш реальної картини і покладатися не тільки на здогадки та сподівання керівництва,
а й на фактичний матеріал.

Після планування загальногосподарських та загальновиробничих витрат необхідно врахувати витрати на утримання об’єктів соціальної сфери, оскільки ці суми становлять значну частку витрат господарства, а в умовах дефіцитності ресурсів дані витрати мають бути визначені в першу чергу. При реформуванні деякі об’єкти соціальної сфери залишаються на балансі сільськогосподарських підприємств, і господарства повинні нести витрати на утримання та ремонт таких об’єктів, постачання продукції, а часом і на завершення будівництва. Під час планування ми відок­ремили витрати на утримання соціальної сфери від загальногосподарських витрат, частиною яких, згідно із законодавством, вони є, і рекомендуємо визначати витрати на кожний об’єкт соціальної сфери, щоб керівництво усвідомлювало, скільки коштує господарству утримання того чи іншого об’єкта. Крім того, відповідно до законодавства на суму цих витрат зменшується прибуток до оподаткування (для тих підприємств, які не сплачують фіксованого сільськогосподарського податку). При плануванні витрат на утримання соціальної сфери залежно від мети аналізу можуть додаватися неявні витрати (сума амортизації). Тому в таблицях для розрахунку витрат на соціальну сферу передбачені відповідні рядки.