7. СТРУКТУРА ВАРТОСТІ ГОТЕЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ, ЕКСПЛУАТА­ЦІЙНОЇ І ПОВНОЇ СОБІВАРТОСТІ ПОСЛУГ РОЗМІЩЕННЯ

Міжнародна практика формування готельних тарифів і цін на  основні та додаткові послуги готелів, у тому числі при розміщенні туристів та інших категорій клієнтів має свою специфічну методологію. Структура вартості розміщення гостей включає повну собівартість послуг розміщення, прибуток, кілька видів податків і зборів, комерційних надбавок і знижок.

Так, у практиці американського готельного бізнесу при визначенні середньої вартості однієї доби розміщення використовується формули Хаббарта, за якою планова вартість послуг розміщення визначається

таким чином:

1. Розраховуються загальні операційні витрати готелю, що включають, загальну суму прямих і загальних витрат, в т. ч. по експлуатації номерного фонду, адміністративні та інші загальногосподарські витрати, витрати на маркетинг, амортизацію будівлі, обладнання, меблів, білизни, обов'язкові податкові та страхові платежі.

2. Визначається прийнятна сума прибутку відповідно до цінової політики готелю та загальна планова вартість основних і додаткових послуг. Мінімальна сума прибутку — норма прибутку на вкладений капітал за мінімальною відсотковою ставкою банків.

3. Визначається планова вартість послуг розміщення як різниця між загальною вартістю продукції, робіт, основних і додаткових послуг готелю та плановою сумою доходів (виручки) ресторану, кафе і барів, інших доходів.

4. Розраховується плановий обсяг реалізації послуг розміщення як добуток максимальної пропускної спроможності готелю на плани вий коефіцієнт завантаження номерного фонду.

Визначається середня вартість однієї доби розміщення як частка від ділення планової вартості послуг проживання на плановий обсяг її реалізації послуг. Середня вартість однієї доби розміщення слугує тиром в процесі диференціації готельних тарифів по категоріям номерів готелю.

У вітчизняній практиці середня ціна однієї людино-доби розміщення в номері готелю визначається за формулою:

Ц = [(S + П + ЗНк) + 1,2 + ГЗ ] *Тл/д

Де S   — повна собівартість послуг розміщення, грн.;

     П — прибуток від реалізації послуг розміщення, грн.;

     ЗНк — комерційні знижки (надбавки) до оптової ціни підприємства (S + П), грн.;

      1,2--- коефіцієнт, що враховує податок на додану вартість (20%) до оптової ціни підприємства з урахуванням комерційних надбавок і знижок, грн.;

ГЗ--- готельний збір, що сплачується за диференційованими став­ками й дорівнює 10% - 20% від оптової ціни підприємства за одну (першу) добу розміщення з урахуванням комерційних надбавок і знижок, грн.;

Тл/д — загальний термін перебування клієнтів, людино-діб.

До складу готельного тарифу (вартості проживання), окрім вартості розміщення у номері певної категорії, входять інші складові, такі, як дворазове чи триразове харчування або лише сніданок, послуги міні-бару (напої), послуги сауни тощо залежно від особливостей попиту клієнтів та відповідної маркетингової (в тому числі продуктової) політики готельного підприємства. Водночас надаються знижки, якщо деякі складові не включаються до готельного тарифу, чи застосовуються надбавки, наприклад, при підселенні в номер дорослої особи або дитини  тощо. На основі цих та інших особливостей формування готельних тарифів їм присвоєні спеціальні назви («сімейний тариф», родинний тариф», «європейський тариф», «американський тариф» тощо) та відповідні назви класу обслуговування клієнтів.

У табл. 10 наведена структура рекламного готельного тарифу на розміщення однієї особи в однокімнатному двомісному номері одного із столичних готелів України, розрахованого в гривнях.

99Таблиця 10

Структура рекламного готельного тарифу на проживання однієї особи в однокімнатному двомісному номері одного із столичних готелів України (за першу добу розміщення), грн.

Як видно з таблиці, найбільшою складовою рекламного готельного тарифу за питомою вагою (за першу добу проживання) є повна собівартість послуги розміщення у номері (47,53%), далі — прибуток (21,40%), податок на додану вартість (15,52%), готельний збір (6,89%), сніда­нок (6,49%), послуги міні-бару (2,16%).

У вітчизняній практиці в основу ціни будь-якої послуги готельного господарства покладена її повна собівартість. Повна собівартість послуги розміщення у номері відповідної категорії являє собою сукупність трудових, матеріальних та фінансових витрат, виражених у грошовій формі в розрахунку на одиницю послуг. Вона відбиває досягнути її техніко-організаційний рівень експлуатаційної діяльності готелю, пов'язаної з виробництвом і реалізацією послуг.

Загальні поточні витрати готельного комплексу, крім експлуатаційних, включають витрати в інших видах його господарської діяльності та при здійсненні господарських операцій. Поточні витрати — важливий якісний показник діяльності готелів, що впливає як на загальні результати господарської діяльності, так і на величину собівартості видів послуг, їх прибутковості та рентабельності.

У зв'язку з введенням в Україні міжнародних стандартів бухгалтер­ського обліку, облік поточних витрат готельного комплексу ведуть за економічними елементами (за класом 8), що відбивають витратоємність загального обсягу робіт і послуг, та за видами діяльності (за класом-9) з метою визначення собівартості окремих видів робіт, продукції та послуг

Класифікація витрат за економічними елементами дозволяє визначити загальну суму витрат на виробництво та реалізацію всіх видів продукції робіт і послуг.

Незалежно від місця їх утворення та призначення витрати поділяються на такі економічні елементи:

·        матеріальні витрати;

·        витрати на оплату праці;

·        відрахування на соціальні заходи;

·        амортизація;

·        інші витрати.

У вітчизняній практиці групування витрат за видами діяльності (калькуляційними статтями) відбиває їх склад залежно від напряму здійснення витрат, місця їх утворення й застосовується для розрахунку повної собівартості одиниці окремих видів основних та додаткових послуг, встановлення цін на них. Що стосується тарифів на основну послугу — проживання клієнтів у номерах різної категорії, то вартість розміщення, як об'єктивна база готельного тарифу, встановлюється без достатнього економічного обгрунтування. В багатьох вітчизняних підприємствах готельного типу в основу диференціації тарифів за категорією номера покладено раніше діючий прейскурант, затверджений Державним комітетом цін СРСР ще в 1985 р., й за даними про диференціацію прейскурантних тарифів розраховані відповідні коефіцієнти до середньої вартості однієї людино-доби розміщення. Але така методика не враховує суттєві зміни в економіці незалежної України, в тому числі в механізмі ціноутворення та ринкової кон'юнктури. В зв'язку з цим постала необхідність розробки типового положення про планове калькулювання собівартості основних і додаткових послуг та формування цін і тарифів у підприємствах готельного типу.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженим Міністерством фінансів України та зареєстрованим у Міністерстві юстиції 19 січня 2000р., не визначено склад витрат, що включаються до повної собівартості продукції (робіт, послуг). Відповідно Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», перелік і склад статей калькуляції встановлюється підприєм­ством самостійно. Враховуючи позитивний міжнародний досвід управ­ління собівартістю окремих видів послуг за методами «директ-костінгу», «стандарт-костингу», «визначення сум покриття» і «граничних витрат» їх доцільно впровадити в практику управління собівартістю і цінами вітчизняних готельних підприємств.

Залежно від способу включення до собівартості послуг, витрати поділяються на прямі та непрямі — адміністративні витрати, витрати на збут, загальновиробничі та загальногосподарські витрати. Прямі витрати характеризуються тим, що можуть бути безпосередньо віднесеними до собівартості одиниці окремих видів готельних послуг. Так, до прямих експлуатаційних витрат, що відносяться до собівартості послуг розмі­щення, слід відносити витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу, прямі матеріальні витрати, в тому числі на опалення номерів готелю, водопостачання, електроенергію, прання білизни, телефоні­зацію номерів та інші прямі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт, зокрема, відрахування на соціальні заходи, плата за оренду землі, амортизація та ін.

Непрямі адміністративні витрати, витрати на збут, загальновиробничі та загальногосподарські витрати спочатку визначаються в цілому по під­приємству, а потім розподіляються між підрозділами готельного комплексу та видами послуг пропорційно до прямих витрат або до інших показників відповідно до методики, затвердженої адміністра­цією підприємства Склад адміністративних витрат, витрат на збут, загальновиробничих та загальногосподарських витрат, які підлягають розподілу, наведений у стандарті 16. (Все про бухгалтерський облік. - 2000. - № 11(436) - С. 93-97.).

Залежно від зміни обсягу виробництва послуг розрізняють витрати пропорційні (умовно-змінні) й непропорційні (умовно-постійні).

Більшість експлуатаційних витрат готелю за своїм характером є умовно-постійними, що зумовлено специфікою готельних послуг. Це частина комунальних витрат, амортизаційні відрахування, витрати на плановий ремонт номерного фонду, абонентна плата за телефон, радіо, телебачення тощо.

Умовно-змінні витрати перебувають у пропорційній залежності від обсягу послуг. До них належать транспортні витрати, витрати на оплату праці, витрати на водопостачання, прання білизни, електроенергію, витрати пов'язані з наданням туристам предметів гостинності |мило, шампуні, креми для гоління тощо). Наприклад, кількість заміненої білизни, а відтак і витрати на її прання, залежать від чисельності гостей готелю та терміну використання одного готельного номера

Розрізняють також витрати, зміна яких залежить від самого підприємства, й незалежні, тобто такі, які визначаються відповідними законодавчими актами, діючими нормами й тарифами (норми амортизації, ціни на матеріали, паливо, транспортні тарифи тощо). Враховуючи особливості діяльності готелів, загальні поточні витрати за елементами (за класом 8) обліковують за такими статтями витрат:

Стаття «Транспортні витрати» включає транспортні витрати на перевезення всіма видами транспорту, завантаження та розвантаження сировини та інших товарно-матеріальних цінностей, включаючи витрати пов'язані з використанням власного транспорту, крім транспортних витрат на перевезення, завантаження та розвантаження основних фондів, що відносяться на зростання вартості основних фондів.

Стаття «Витрати на оплату праці» відбиває витрати на оплату праці основного та допоміжного персоналу, безпосередньо зайнятого виробництвом послуг та обслуговуванням проживаючих у готелі, включаючи працівників апарату управління, а також працівників, які не перебувають  у штаті підприємства.

 До складу витрат на оплату праці включаються:

·        виплати заробітної плати, нараховані згідно з тарифними ставками, посадовими окладами, відрядними розцінками;

·        усі види компенсаційних доплат і стимулюючих надбавок (за роботу в нічний час, суміщення посад, розширення зон обслуговування,

·        за  високу професійну майстерність, володіння двома й більше іноземними мовами та ін.);

·        премії за поточні виробничі результати;

·        вартість безплатного форменого одягу, що залишається в особистому постійному користуванні;

·        оплата чергових щорічних відпусток, навчальних відпусток;

·        оплата за роботу у вихідні та святкові дні, у понаднормативний час;

·        оплата робіт за трудовою угодою;

·        різниці між окладами, що виплачуються за тимчасове заміщення;

·        інші виплати, що включаються до фонду оплати праці (за винятком витрат на оплату праці, що фінансуються за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства).

Стаття «Відрахування на соціальні заходи» включає відрахування за встановленими нормами на державне соціальне страхування, до пен­сійного фонду, до державного фонду страхування на випадок безробіття та на страхування від нещасних випадків (разом 37,84%).

Стаття «Амортизація основних фондів» включає суму амортизаційних відрахувань на повне відновлення, визначену згідно з балансовою вартістю основних виробничих фондів і затверджених у встановленому порядку норм, включаючи й прискорену амортизацію їх активної частини. З метою прискорення оновлення активної частини фондів дозволено підвищувати норми амортизаційних відрахувань відповідно до положень Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств та організацій"». При цьому на машини, обладнання та транспортні засоби нарахування амортизації припиняється після закінчення нормативного терміну їх служби в разі перенесення їх вартості на витрати виробництва й обігу до межі 100 неоподатковуваних мінімумів (1700 грн.). Підприємства, що здійснюють діяльність на основі оренди, у статті «Амортизація основних фондів» відбивають амортизаційні відрахування на повне від­новлення як власних, так і орендованих основних фондів.

Стаття «Витрати на оренду та утримання будівель, споруд та інвентарю» включає витрати на опалення, освітлення, водопостачання; утримання в чистоті приміщень і прилеглої території; придбання миючих засобів, квітів тощо; обслуговування обладнання, ліфтів, споруд, прилеглих територій та ін.

До цієї статті відносяться також витрати на охорону праці в розмірі 1% відрахувань із доходів. Крім того, враховуються витрати на сплату податку за спеціальне використання прісної води за затвердженими розцінками згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 лю­того 1994 р. № 75.

Характерною особливістю статті «Знос санітарного та спеціального одягу, малоцінного інвентарю, посуду» є те, що знос за малоцінними та швидко зношуваними предметами нараховується у розмірі 100% їхньої вартості під час передання зі складу до експлуатації.

На інші статті відносять витрати на прання столової білизни та спец­одягу; витрати на рекламу; інші витрати, що включаються до собівар­тості послуг, у тому числі платежі з обов'язкового страхування майна підприємства; сплату відсотків за короткотерміновими кредитами банків; витрати на виробничі відрядження; оплату послуг зв'язку, об­числювальних центрів,

поштово-телеграфні та інші витрати.

Нині підприємства готельного господарства створюють резерв коштів (ремонтний фонд) для забезпечення рівномірного включення витрат проведення всіх видів ремонту основних виробничих фондів до собівартості послуг.

У процесі калькулювання собівартості окремих видів послуг адміністративні витрати, пов'язані з управлінням підприємством та витрати на збут, підбиваються як «Загальногосподарські витрати». До них входять витрати па оплату праці та соціальне страхування адміністративно-технічного  персоналу; витрати на утримання й обслуговування технічних засобів управління (обчислювальних центрів, вузлів зв'язку, засобів сигналізації та ін.); оплата інформаційних і аудиторських послуг.

До загальногосподарських відносяться витрати на збут послуг, у тому числі представницькі витрати, пов'язані зі збутовою діяльністю підприємства, витрати на рекламу, дослідження ринку (маркетинг), на службові відрядження, проведення офіційних прийомів іноземних представників

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку нерозподілені загальногосподарські витрати, в тому числі «Фінансові витрати» «Витрати від участі в капіталі», «Надзвичайні витрати» відносяться на фінансові результати.

Правильна класифікація витрат та їх облік мають важливе значення для аналізу й планування собівартості послуг, виявлення джерел економії витрат для ув'язки загальних поточних витрат і собівартості послуг іншими розділами експлуатаційно-фінансового плану. Планування собівартості послуг пов'язане з трудомісткими розрахунками витрат за кожною калькуляційною статтею. Проте ці розрахунки можуть бути уніфікованими та автоматизованими.

Урахуванням міжнародного досвіду при визначенні собівартості і розміщення гостей у номерах готелю слід розрізняти експлуатаційну та повну собівартість.

Експлуатаційна собівартість одиниці послуг (однієї людино-доби розміщення) визначається як сума прямих та загальних експлуатаційних витрат на одиницю послуг. До повної собівартості послуг розміщення включаються прямі витрати, відповідна частка загальних експлуатаційних та загальногосподарських витрат. У розподілі загальних витрат між підрозділами готельного комплексу необхідно враховувати особливості формування кожного виду витрат.

У процесі планування витрат, що відносяться до собівартості окремих видів послуг, доцільно використовувати економічну залежність їх рівня від обсягу реалізації основних послуг за допомогою методів економіко-математичного моделювання.

Процес формування планової собівартості — важлива складова пла­ну експлуатаційної діяльності готелю, яка визначає рентабельність послуг розміщення клієнтів та інших видів послуг. Собівартість послуг залежить від обсягу діяльності, ефективності організації експлуатацій­ної діяльності та рівня технічної оснащеності готелю. Чим досконаліша організація праці, чим краще вона механізована, тим нижчими є інди­відуальні витрати з надання послуги. Від собівартості залежить кін­цевий результат діяльності готелю, виражений у прибутку до оподат­кування. Собівартість є базою для встановлення мінімальних відпуск­них тарифів на послугу розміщення та цін на додаткові послуги. Планування собівартості послуг готелю розпочинається зі складання планового кошторису всієї суми поточних витрат готелю з урахуванням резервів їх зниження при одночасному забезпеченні належної якості обслуговування.

Повну собівартість послуг розраховують на підставі окремих та зве­деного кошторису експлуатаційних та інших витрат. Зведений кошто­рис експлуатаційних витрат включає всі види витрат, пов'язаних з експлуатаційною діяльністю готелю, спрямованою на створення умов для тимчасового проживання гостей та надання їм усіх складових основних і додаткових послуг. До планового кошторису витрат не вклю­чають витрати, які не відносяться до експлуатації готелю. Наприклад, до кошторису витрат не включають витрати щодо поточного і капіталь­ного ремонту нежитлових будівель і споруд, що входять до складу валових витрат готелю, «Фінансові витрати», «Витрати від участі в капі­талі», «Надзвичайні витрати». Ці витрати відшкодовуються за рахунок валового прибутку.

У готельному господарстві вироблені послуги та послуги, що реалі­зуються, збігаються, тому за характером своєї діяльності готель не має незавершеного виробництва, а відтак кошторис поточних витрат готелю є одночасно й планом поточних витрат. Кошторис поточних витрат, який включає ряд елементів та статей витрат, складається на підставі окремих кошторисів та розрахунків. Більшість з них визна­чають, виходячи з розрахунків плану з праці та матеріально-технічного постачання; частина витрат планового кошторису встановлюється на підставі звітних даних.

З плану по праці переносять витрати на заробітну плату обслуго­вуючого та адміністративно-управлінського персоналу.

Витрати на опалення, водопостачання та електроенергію переносять з відповідних розрахунків плану матеріального постачання.

Витрати на амортизаційні відрахування визначають, виходячи з середньорічної вартості основних засобів та діючих норм амортизації. Середньорічна вартість засобів на період, що планується, складається з вартості основних засобів на початок періоду та середньорічної вартості   основних засобів за вирахуванням середньорічної вартості засобів, які вибувають в плановому періоді.

Витрати на прання та прасування білизни розраховують на підставі встановлених підприємством норм накопичення білизни на одне готельне місце на місяць та діючих тарифів на прання та прасування, включаючи вартість транспортування брудної та доставки чистої білизни. Якщо готель має в своєму розпорядженні пральню, яка працює на умовах господарського розрахунку, витрати на прання та прасування білизни відносяться на собівартість послуг пральні як прямі витрати.

Витрати на телефонізацію, радіофікацію розраховуються на підставі діючої абонентської плати за ці послуги. При наявності в готелі комутатора, і зв'язку враховуються витрати, пов'язані з його утриманням (заробітна плата обслуговуючого персоналу, нарахування на неї, витрати по ремонту комутатора тощо).

Окремо складається кошторис витрат на заходи по охороні праці та техніці безпеки, куди включаються витрати на придбання спецодягу, медикаментів, проведення заходів з техніки безпеки та інші роботи, пов’язані з охороною та поліпшенням умов праці. Розмір сум за цими статтями й визначається на підставі відповідних норм або розробленої технічної документації. Наприклад, витрати на спецодяг залежать від встановлених на підприємстві термінів використання одягу для визначених професій робітників. За тими видами витрат, за якими не існує встановлених нормативів, розрахунки здійснюються на основі звітних даних за минулі періоди, враховуючи можливі зміни в періоді, що планується.

Витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу та інші адміністративні витрати включають до окремого кошторису в межах лімітів, встановлених власником готелю.

Поточні витрати, пов'язані з наданням додаткових та супутніх послуг, а також з експлуатацією підсобних підрозділів (пральня, перукарня, ресторан) розраховуються за окремими кошторисами. Зазначені кошториси та розрахунки лягають в основу складення зведеного кошторису поточних витрат готельного комплексу. Виходячи з них, складають калькуляцію повної собівартості послуг розміщення та інших видів готельних послуг.

У вітчизняних готелях при ціноутворенні визначають середню вартість однієї людино-доби розміщення як частку від ділення всієї суми витрат по експлуатації готелю, прибутку з врахуванням й податкових платежів на повний обсяг наданих послуг розміщення (людино-діб).

Зазвичай у готельних комплексах (що надають кілька видів послуг) поточні витрати поділяють залежно від віднесення їх до різних видів послуг на прямі (виробнича заробітна плата, технологічне паливо, сиро­вина тощо) та загальні експлуатаційні, адміністративні витрати,  на збут та інші загальногосподарські витрати.

Якщо готель надає один вид послуг — лише помешкання, то всі вит­рати готелю відносять прямо на одиницю цих послуг, не поділяючи їх на прямі та загальні. Якщо ж загальні експлуатаційні, адміністративні вит­рати, витрати на збут та інші загальні господарські витрати розподі­ляють між власне готельними послугами й послугами інших підрозділів, підпорядкованих готелю (підсобні підрозділи), то застосовують метод опосередкованого віднесення вказаних витрат на собівартість послуг цих підрозділів. Наприклад, якщо у підпорядкуванні готелю є сауна, пральня, підприємство громадського харчування, то частину загальних витрат готелю відносять на собівартість цих послуг пропорційно до суми прямих витрат. Коли за калькуляційними статтями, тобто стат­тями, які прийняті при розрахунку собівартості послуг, проводять групування прямих поточних витрат, враховують місце їх виникнення та призначення.

Визначення повної собівартості одиниці послуг розміщення здійс­нюють в такій послідовності:

Повна собівартість = Експлуатаційна собівартість + Адміністративні витрати, витрати на збут та інші загальні господарські витрати

 

До експлуатаційної собівартості послуг розміщення включають прямі та загальні експлуатаційні витрати готелю.

До прямих експлуатаційних витрат відносять:

• витрати на оплату праці працівників служби прийому та обслуго­вування з відрахуваннями на соціальні заходи;

• амортизаційні відрахування на основні засоби підприємства готель­ного господарства;

• комунальні витрати, які, в свою чергу, поділяються за такими

статтями витрат:

опалення приміщень;

·        водопостачання;

·        каналізація;

·        електроенергія;

·        прання та прасування білизни;

·        абонентська плата за телефон та радіо;

·        поточний ремонт номерного фонду.

При розподілі загальних експлуатаційних, адміністративних витрат,  на збут та інших загальних господарських витрат між підрозділами  готельного комплексу необхідно враховувати особливості і формування кожного виду витрат. Наприклад, при визначенні собівартості послуг розміщення витрати на оплату праці адміністративно-управлінського персоналу розподіляються пропорційно до прямих витрат на оплату праці обслуговуючого персоналу.

У тибл. 11 наведений перелік статей поточних витрат, що входять й»і смаду експлуатаційної й повної собівартості послуг розміщення.

Таблиця 11 Перелік витрат, що відносяться на собівартість послуг розміщення

Найменування витрат

·        Прямі експлуатаційні витрати:

·        заробітна плата обслуговуючого персоналу;

·        соціальні відрахування (з прямої заробітної плати);

·        амортизація номерного фонду;

·        поточний ремонт номерного фонду;

·        витрати на утримання приміщень номерного фонду, в т. ч.:

·        опалення приміщень номерного фонду;

·        витрати на водопостачання та каналізацію;

·        витрати на електроенергію;

·        витрати на прання та прасування білизни;

·        інші матеріальні витрати (в т. ч. на придбання предметів індивідуального користування клієнтів);

·        витрати на утримання телефонів, радіо, годинників.

Загальні експлуатаційні витрати, в т. ч.:

·        витрати на утримання загальних приміщень готелю та прилеглої території;

·        амортизаційні відрахування;

·        витрати на протипожежні заходи;

·        знос малоцінного інвентарю;

·        витрати на охорону праці та техніку безпеки;

·        витрати на підвищення професійної кваліфікації кадрів готелю;

·        інші загальні експлуатаційні витрати.

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші загальні господарські витрати:

на оплату праці працівників апарату управління з відрахуваннями на соціальні заходи, витрати на маркетинг, в т. ч. на рекламу, представницькі витрати по збуту послуг, витрати на відрядження, витрати на утримання адміністративних приміщень, на підготовку управлінських кадрів тощо.

Усього витрат (повна собівартість)

Собівартість одиниці послуг розміщення гостей є основою для роз­рахунку мінімального рівня цін на проживання в номері готелю. Однак планування собівартості послуг проживання в номерах, різних за якістю та категорією, пов'язане з трудомісткими розрахунками витрат за кож­ною калькуляційною статтею. Тому на практиці більшість підприємств готельного господарства визначають лише планову середню вартість одиниці послуг (однієї людино-доби розміщення гостей) і на її основі встановлюють коефіцієнти перерахунку до діючих цін на послуги роз­міщення в номерах певної категорії та встановлюють ціни на період, що планується.

Планова калькуляція цього показника передбачає визначення окремих видів витрат, експлуатаційної й повної собівартості та вартості  послуг розміщення (схема 12).

Далі визначається середня вартість однієї людино-доби розміщення

як частка від ділення відпускної вартості послуг розміщення в готелі на планову кількість людино-діб експлуатації номерного фонду. За такою методикою в готелях України здійснюють розрахунок відпускної вартості послуг розміщення в національній валюті на основі планового кошторису поточних витрат, планового рівня рентабельності, діючих ставок ПДВ та готельного збору. Потім, використовуючи плановий коефіцієнт завантаження номерного фонду готелю, розраховують загальний термін перебування гостей у готелі (людино-діб), середню вартість однієї людино-доби розміщення та визначають середній коефіцієнт її підвищення (зниження), який поширюється на всі раніше діючі тарифи на послуги розміщення  окремих номерах готелю.

За аналогічною методикою, що має назву «Формула Хаббарта», вже не одне десятиріччя визначаються готельні тарифи в практиці американського готельного бізнесу. Головна мета цієї методики — забезпе­чити прийнятний розмір прибутку на вкладений капітал з урахуванням динаміки споживчого попиту.

Але в умовах розвитку інфляційних процесів в Україні перегляд цін на послуги розміщення гостей здійснювався щоквартально або навіть

Прямі експлуатаційні витрати

Загальні експлуатаційні витрати

Експлуатаційна собівартість загального обсягу послуг

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші загальні господарські витрати    ________

Повна собівартість послуг розміщення

Планова сума прибутку до оподаткування

Вартість послуг розміщення в оптових цінах підприємства як сума повної собівартості та прибутку до оподаткування_____

Сума ПДВ (20% від вартості послуг в оптових цінах підприємства)

Сума готельного збору за одну (першу) добу розміщення (добуток середньої добової вартості послуг в оптових цінах підприємства (без ПДВ) на ставку готельного збору)

Відпускна вартість основних послуг готелю (7+8+9) рмн 12. Послідовність визначення окремих видів витрат, експлуатаційної й повної собівартості та вартості послуг розміщення

що місячно. Тарифи на проживання вітчизняних та іноземних туристів і громадян мали стійку тенденцію до підвищення.

Зростання тарифів на послуги проживання значною мірою зумовлене об'єктивними наслідками розвитку інфляційних процесів:

збільшенням витрат на комунальні та інші послуги сторонніх організацій, витрат на амортизаційні відрахування, на поточний ремонт, а також зростанням заробітної плати працівників готелів. Середній рівень рентабельності прибутку до оподаткування, закладений у відпускну вартість.

Далі з урахуванням визначеної норми прибутку, ПДВ і готельного збору здійснюється диференціація середньої вартості послуг розміщення за категоріями номерів готелю за одну добу

У нашому прикладі середня відпускна вартість однієї людино-доби розміщення в номері готелю, яка слугує об'єктивною базою диференціації  готельних тарифів, коливається від 137,13 грн. у однокімнатному одномісному номері до 436,73 грн. у номері «люкс».

Важливим структурним елементом ціни на послугу розміщення і прибуток (до оподаткування) від експлуатації номерного фонду — показник, що свідчить про результат експлуатаційної діяльності готелю. Відсоток прибутку закладається до ціни основної послуги відповідно  цінової політики готелю після розрахунку собівартості та визначається з урахуванням податку на прибуток (30%).

Слід відмітити, що цінова політика будь-якого підприємства готельного  господарства не буває постійною. Вона змінюється залежно як від характеру самого ринку, так і від ринкової ситуації, що відбиває вплив усіх ціноутворюючих факторів. Попит зумовлює максимальну ціну, яку підприємство може запросити за пропоновану послугу. Мінімальна ціна визначається експлуатаційною чи повною собівартістю послуги. Конкурентноспроможна ціна враховує рівень розвитку конкуренції. Кожне підприємство на ринку повинно прагнути встановити таку ціну на свій товар чи послугу, яка б повністю покрила всі витрати на його виробництво й збут, а також справедливу норму прибутку за докладені при цьому зусилля й подолані ризики.

Управління прибутком (до оподаткування) вважається окремим елементом ціноутворення, пов'язаним з ціновою політикою підприємства Прибуток може бути мінімальним, нормальним, необхідним та максимальним.

Мінімальний прибуток забезпечує мінімальний рівень рентабель­ності на вкладений капітал. Мінімальна сума прибутку може бути визначена кількісно незалежно від обсягу діяльності підприємства. Для використовується  величина функціонуючого капіталу, складовими якого є основні та обігові кошти підприємства, й мінімальнний рівень рентабельності капіталу, що відповідає рівневі середньої відсоткової ставки по депозитних вкладах. Розрахунок здійснюється за формулою:

П - (Фі + Фг) х РПС/100

де П — прибуток;

Ф1 і Ф2 — основні й обігові фонди підприємства;

РПС    - рівень середньої відсоткової ставки по депозитних вкладах.

Нормальний прибуток визначається за рівнем середньогалузевого. Поняття максимального й необхідного прибутку пов'язане з реалізацією цілей підприємства й обраною ціновою політикою на регіональному ринку продукції й послуг. При цьому підприємство повинно визначити, з одного боку, можливість збільшення обсягу діяльності з урахуванням зміни платоспроможного попиту клієнтів, а з іншого розрахувати обсяг діяльності, тобто доходу (Д), який дає змогу одержати максимально можливий або необхідний прибуток, за формулою:

Д = (ПВ + П)/(100% - РЗВ),

де ПВ — сума умовно-постійних витрат виробництва й обігу;

  П  — сума максимально можливого або необхідного прибутку (з урахуванням податку на прибуток);

РЗВ — рівень змінних витрат, відсоток від обсягу доходів.

Обсяг беззбиткової діяльності готелю можна визначити за фор­мулою:

Д = ПВ / 100 % - РЗВ,

де ПВ — сума умовно-постійних витрат виробництва й обігу;

РЗВ — рівень змінних витрат, відсоток від обсягу доходів.

Враховуючи, що завданням кожного готелю є максимальне задоволення  різноманітних потреб клієнтів, не менш важливим є вдосконалення  механізму ціноутворення на додаткові послуги в готельних комплексах. До додаткових послуг готелю відносять: послуги побутового характеру згідно з побажаннями гостя, послуги культурної та спортивного характеру; послуги зв'язку та інформації, транспорті торговельні, банківські, медичні тощо. Обсяг та асортимент додаткових послуг залежать від класу готелю. Клас або категорія готелю затверджується Державною туристичною адміністрацію України відповідно до Положення про державну атестацію та переатестацію готелів, готельних комплексів, мотелів, кемпінгів та ін. Відповідно де затвердженої категорії, готель зобов'язаний надати таку кількість додаткових послуг, яка вказана в Положенні про державну атестацію;

Загально кількість послуг, яка надається готелем, визначається як «повний комплекс послуг» і характеризує спеціальний готельний продукт,

що дозволяє специфічний попит та створює відповідний імідж готельного підприємства.

Наприклад, позитивний імідж готелю, що орієнтується на клієнтів-індивідуалів, які приїздять у бізнесових справах, створюють послуги ділового характеру:

·        бізнес-центр (факс, телекс, ксерокс, експрес-пошта);

·        послуги мережі ІМТЕКМЕТ;

·        послуги міжнародного телефонного зв'язку;

·        послуги конференц-залів та інші послуги ділового характеру.  

Додаткові послуги надаються з метою створення максимуму комфортності та задоволення потреб клієнтів, з урахуванням базової стратегії конкуренції готелю.

Технологія надання додаткових послуг має передбачати раціональне розташування служб в готелі для скорочення до мінімуму процедури оформлення замовлень на послуги й виключати повторне звернення клієнтів із замовленням на одну й ту ж саму послугу.  Наприклад, у багатьох столичних готелях України при обслуговуванні туристів, які прибувають з діловими цілями, передбачається надання таких додаткових послуг:

·        надання приміщення для проведення протокольних та ділових переговорів, зустрічей, прийомів;

·        послуги перекладачів для перекладу діалогів у ході ділових зустрічей;

·        комп'ютерні послуги;

·        безперебійний міжнародний зв'язок;

·        цілодобове транспортне обслуговування тощо.

Оплата додаткових послуг здійснюється як готівкою, так і за безготівковим розрахунком, в тому числі за кредитними картками. У столичних  готельних комплексах до оплати приймаються такі кредитні картки:

«American Express», «Visa», «Master Card», «Dinner Club», «Olbi Card».

При визначенні рекламних цін на послуги підсобних підрозділів вартість одиниці послуги розраховують як базову або максимальну ціну послуги (наприклад, вартість прання за індивідуальним замовленням, — (вартість надання сніданку в номері тощо). Конкретна (ринкова) ціна встановлюється залежно від кон'юнктури ринку та цінової політики готелю. Ряд додаткових послуг готель надає не самостійно, а користується послугами фірм, які орендують у нього приміщення.

Але як сам процес ціноутворення, так і цінову стратегію щодо спе­ціальних, додаткових і супутніх послуг не можна розглядати відокрем­лено від механізму формування готельних тарифів. Це пояснюється тим, що існування попиту на основні послуги неможливе без додат­кових та навпаки. Одні й ті ж самі послуги залежно від базової стратегії конкуренції готелю можуть бути віднесені до спеціальних, додаткових чи супутніх, тоді як до основного продукту завжди відноситься послуга розміщення у номері.

Продукт гостинності крім основного, спеціального, супутнього й до­даткового продукту, включає й ті його елементи та якісні характерис­тики, які створюють загальний імідж підприємства й комплексу його послуг — це загальна атмосфера обслуговування, форми пропозиції про­дукту, доступність інформації про ціни на послуги та систему цінових знижок тощо.

На спеціальні, додаткові й супутні послуги (транспортні, екскурсійні послуги, сніданок у номері, виклик таксі, прання та прасування білизни тощо) рекламна ціна визначається за формулою:

Ц = S + П + Кзн. + ПДВ,

де S   - повна собівартість, що включає прямі й непрямі витрати на

надання послуг;

    П  - прибуток до оподаткування, запланований відповідно до

цінової політики підприємства;

Кзн. - сума комерційних знижок для окремих категорій клієнтів;

ПДВ - податок на додану вартість (20%).

В основі визначення рекламних цін (Цр) на основні й додаткові послуг підрозділів громадського харчування також лежить калькулювання їх реальної собівартості (S), прибутку до оподаткування (П), комерційних знижок (Кзн.), відпускної вартості й податку на додану вартість (ПДВ):

Цп = S + П + Кзн + ПДВ.

Залежно від виду й функціонального призначення послуги, може визначатися собівартість і ціна 1 страви, 1 кг кулінарних чи кондитерських виробів, 100 кг напівфабрикатів, 1 замовлення, 1 гривні виручки, оди ниці товару.

При калькулюванні собівартості додаткових послуг та послуг підсобних підрозділів повинні враховуватись «прямі витрати», які можуть  безпосередньо віднесені на собівартість тої чи іншої послуги й «непрямі витрати», що включають адміністративні витрати, витрати на збут та інші загальногосподарські витрати, які відносяться на собівартість різних послуг пропорційно до визначених показників, найчастіше — за середнім рівнем, що склався на підприємстві. До прямих відносяться такі статті витрат: на оплату праці працівників, які надають послугу, транспортні витрати, інші прямі витрати (допоміжні матеріали, витрати на тару тощо).

Розрахунок прямих витрат проводиться за статтями витрат, які понесе підрозділ готелю у разі надання послуги. Так, для надання послуги зберігання 1-го додаткового місця у камері схову найбільшу питому вагу у загальному складі витрат займатимуть витрати за стат­ями: «Заробітна плата робітників камери схову», «Відрахування на соціальні заходи», «Амортизація основних засобів».

Для визначення базової ціни послуги спочатку розраховується розмір витрат на оплату праці персоналу, який надаватиме послугу туристам щодо зберігання багажу. Наприклад, він становитиме 2100 грн. на місяць (табл. 15). Далі плануються інші прямі витрати за передбаченими статтями калькуляції, додається частка непрямих витрат (пропорційна прямим витратам), враховується запланований прибуток (до оподаткування) та ПДВ. Таким чином визначається відпускна здатність загального обсягу послуг камери схову. Діленням цієї суми на добуток максимальної кількості місць камери схову й середньої кількості календарних днів місяця (або планового обсягу послуг зберігання багажу), визначається відпускна вартість одиниці послуги зберігання ручної поклажі за добу.

Отже середня відпускна вартість (базова ціна) зберігання 1-го додаткового  місця в камері схову за добу визначається за формулою:

Цр = В : (Д х М х К),

де В — відпускна вартість послуг камери схову, за місяць;

Д — календарна кількість днів місяця;

М — максимальна кількість місць зберігання багажу в камері схову,

 К — коефіцієнт використання місць.

Умовний приклад розрахунку середньої місячної вартості і базової ціни послуги зберігання 1 -го додаткового місця в камері схову за добу для готелю на 200 місць наведений у табл. 15.

Таблиця 15

Розрахунок середньої місячної вартості послуг камери схову на 200 місць

Статті витрат	Сума (в грн.)
Прямі витрати:
на оплату праці	2100,00
відрахування на соціальні заходи	787,50
опалення приміщення	225,00
амортизація основних засобів	206,50
комунальні витрати	155,00
Разом прямих витрат	3474,00
Адміністративні витрати, витрати на збут та інші загальногосподарські витрати (К = 0,133)	462,04
Разом витрат	3936,04
Прибуток до оподаткування (30%)	1180,81
Вартість послуг за оптовою ціною підприємства	5116,85
ПДВ 20%	1023,37
Відпускна вартість послуг	6140,22

 

З врахуванням середнього коефіцієнта використання місць, що складає 0,5, та планового розміру прибутку — 30% до повної собівартості базова ціна одного місця зберігання в камері схову в плановому місяці дорівнює 2,05 грн. за добу: 6140,22 : (200 місць х ЗО діб х 0,50). мінімальна ціна - 1,57 грн. (3936,04 х 1,2 / 200 х ЗО х 0,50).

За аналогічною методикою здійснюється розрахунок відпускної вартості і базових цін на інші види додаткових та супутніх послуг (табл. 16) Наприклад, тариф на оренду конференц-залу на 100 місць за одну годину визначається за формулою:

Цм=В:Д:Т,

відпускна вартість послуг конференц-залу за місяць;

планова кількість днів роботи на місяць (20днів);

планова кількість годин ділової активності конференц-залу на добу (8годин).

Таблиця 16

Розрахунок середньої місячної вартості оренди конференц-залу на 100 місцьСтатті витрат	Сума (в грн.)
Прямі витрати:
На оплату праці	2340,00
Відрахування на соціальні заходи	940,00
опалення приміщення	320,00
Амортизація основних засобів	150,00
комунальні витрати	200,00
Разом прямих витрат	3950,00
Адміністративні витрати, витрати на збут та інші загальногосподарські витрати (К = 0,133)	462,04
Разом витрат	3936,04
Прибуток до оподаткування (30%)	1180,81
Вартість послуг за оптовою ціною підприємства	5116,85
ПДВ  20%	1023,37
Відпускна вартість послуг	6140,22

 

Отже, за даними розрахунку, здійсненого в таблиці, при плануванні прибутку у розмірі 30% до собівартості базовий тариф на оренду конференцзалу на 100 місць на одну годину складе 38,38 грн.:

6140,22/20діб/8годин=38,38грн.