7.2. Економічна програма кейнсіанства

7.2. Економічна програма кейнсіанства

Нарощування інвестицій може досягатися за допомогою заходів бюджетно-фінансової і кредитно-грошової політики. Перша перед­бачала активну участь держави в господарській діяльності не тільки у вигляді регулюючого впливу на процеси, які відбуваються в цій сфері, але й в ролі самостійного економічного суб'єкта. Дер­жава повинна розширювати обсяги капіталовкладень у різні галузі господарства, що повинно стати імпульсом економічного зростан­ня, запускаючи механізм мультиплікатора. Головна мета таких інве­стицій — розширення платоспроможного попиту, а не отримання додаткової кількості продукції. Тому непродуктивні витрати навіть доцільніші, оскільки не збільшують пропозиції, а забезпечують мультиплікаційний ефект.

До числа рекомендацій, покликаних сприяти розширенню су­купного попиту, належало збільшення державних закупівель то­варів і послуг, організація громадських робіт, які фінансуються з бюджету, реалізація соціальних програм, що мають за мету пере­розподіл частини доходу на користь груп населення з найбільшою схильністю до споживання.

Неминучим наслідком такої політики повинен був стати дефі­цит державного бюджету, внаслідок якого передбачалося збільшен­ня грошової маси і загроза інфляції. Кейнс однак вважає, що інфляція розпочнеться лише у випадку зростання попиту в умовах повної зайнятості. Якщо ж її немає, то додаткові витрати призве­дуть лише до залучення у виробництво недовикористаних ресурсів, а не до зростання цін. Крім того, невеликий рівень контрольованої інфляції навіть корисний, оскільки знецінювання грошей протис­тоїть тенденції до надання переваги ліквідності.

У зв'язку з цим розглядаються можливості кредитно-грошової політики, головна мета якої — впливати на ставку відсотка, щоб з її допомогою стимулювати інвестиції. Чим нижчою буде норма відсот­ка, тим більш охоче власники засобів будуть вкладати їх у яку-небудь справу, а не перетворювати в заощадження. Домогтися цього можна за допомогою політики «дешевих грошей». Центральні банки знижу­ють норму обов'язкових резервів комерційних банків, знижують облікову ставку, починають купувати облігації на відкритому ринку цінних паперів. Скуповування облігацій у комерційних банків збіль­шує їх кредитні можливості, а у населення — їхню купівельну спро­можність. Усе це означає збільшення грошової пропозиції, внаслідок чого знижується відсоткова ставка, що в свою чергу стимулює зрос­тання інвестиційних витрат, збільшення реального ВНП і зайнятості.

Але самої лише кредитно-грошової політики, як вважає Кейнс, недостатньо для вирішення проблеми «ефективного попиту». Вплив на ставку відсотка має обмеження. У періоди депресії падіння відсоткової ставки може досягнути такого рівня, нижче якого вона вже не опускається. Зміна грошової пропозиції в такому випадку не буде впливати на норму відсотка, а остання — на обсяг інвестицій. Така ситуація називається «ліквідною пасткою». Звідси слідувало, що кредитно-грошова політика не завжди може бути ефективною і сприяти виходу економіки зі стану депресії, а тому перевага надавалася бюджетній політиці.

Кейнсіанська програма включала в собі також рекомендації що­до впливу на зовнішньоекономічні складові сукупного попиту. Од­ним із найважливіших його компонентів є чистий експорт (різниця між експортом і імпортом), а тому прагнення до активного сальдо торгового балансу є одним із способів підвищення ефективності попиту. У зв'язку з цим більш перспективною зовнішньоторговою політикою, на думку Кейнса, є протекціонізм. Держава, захищаючи господарство від зовнішньої конкуренції, створює умови для роз­ширення вітчизняного виробництва і зайнятості, що є умовою зро­стання національного доходу.

Важливим інструментом впливу на стан сукупного попиту і складових його елементів може стати також валютний курс. Корек­туючи переміщення валютних потоків із країни в країну, можна впливати на стан платіжних балансів, а через них — на економічну ситуацію в країні. Кейнс підтримував введення фіксованих валют­них курсів, що передбачало активну державну участь у їх підтрим­ці, оскільки цей варіант зменшував ризик і невизначеність у торго­вих взаємовідносинах, сприяв нормалізації міжнародних валютних розрахунків і пом'якшенню болючих наслідків девальвацій націо­нальних валют, до яких країни час від часу вдавалися задля розши­рення своїх експортних можливостей.

Кейнсіанські ідеї та рекомендації були частково враховані під час формуванні Бреттон-Вудсської валютної системи, яка протягом трьох десятиліть після Другої світової війни закріпилася у практиці міжнародних розрахунків.

Запропоноване Кейнсом трактування економічного процесу по­трапило у сприятливий грунт, оскільки світова економіка після Ве­ликої депресії мала потребу в стимуляторах, які дозволили б їй по­долати кризові потрясіння. Рекомендації активного втручання в економіку регулюючого начала зустріли з розумінням, а їх теоре­тичне обгрунтування поклало початок переосмисленню тра­диційних тверджень економічної науки й оформилося в новий на­прямок, що зайняв у ній пануюче становище.