7.6. Система нормативів і норм праці

Величезна різноманітність трудових процесів та умов їх виконання потребує забезпечити більш-менш рівну інтенсивність праці на різних за змістом та складністю роботах. Це можливо лише за визначення норм праці на єдиній нормативній базі. Така нормативна база складається з універсальних нормативних матеріалів, що розробляються науково-дослідними установами для використання на різних підприємствах при проектуванні норм затрат праці на конкретні роботи.

Нормативні матеріали — це комплекс довідкової інформації,
необхідної для визначення норм затрат праці для конкретних трудових
процесів аналітично-розрахунковим методом.   

Різноманітність трудових процесів зумовлює необхідність існування величезної кількості нормативних матеріалів. Їх класифікують за різними ознаками. За призначенням і сферою використання розрізняють загальнопромислові, галузеві та місцеві нормативи, за мірою укрупнення — диференційовані та укрупнені та інші.

Для розуміння змісту нормативних матеріалів найсуттєвіше значення має їх класифікація за видами: нормативи режимів роботи устаткування; нормативи часу; нормативи обслуговування нормативи чисельності та нормативи підлеглості.

Нормативи режимів роботи устаткування — це регламентовані кількісні характеристики режимів роботи виробничого устаткування, що забезпечують найдоцільніше його використання нормативи призначені для визначення раціональних режимів роботи обладнання і часу машинної роботи.

Нормативи часу — це науково обгрунтовані показники затрат часу на виконання окремих елементів трудового процесу. Це найпоширеніший вид нормативів, оскільки робочий час є універсальною мірою праці і найширше вживаним об'єктом її нормування. Ці нормативи призначені для визначення норм затрат машинно-ручних і ручних роботах. Вони поділяються на такі групи: нормативи основного часу; допоміжного часу; часу підготовчо-завершальної роботи; часу обслуговування робочого місця; часу на  відпочинок та особисті потреби.

Нормативи обслуговування — це регламентовані величини, які
характеризують співвідношення між кількістю персоналу, що виконує функції обслуговування певних об'єктів, та кількістю цих об'єктів. Вони використовуються для встановлення норм обслуговування, тобто кількості одиниць обладнання, робочих місць, виробничих площ та інших об'єктів, що закріпляються за одним або групою працівників.                                                            

Нормативи чисельності - це регламентовані величини визначають кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідну для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи. Ці нормативи використовуються для встановлення чисельності працівників на роботах, де її визначення інші нормативи утруднене (наприклад, чисельності конструкторів, технологів, економістів).

 Нормативи підлеглості — це регламентовані величини, що визначають співвідношення між кількістю керівників та кількістю підпорядкованих їм працівників. Найчастіше вони використовуються для визначення кількості керівників первинних ланок – бригадирів, майстрів, старших майстрів, тощо.

Усі ці нормативи в основному відображають певний рівень розвитку науково-технічного прогресу та вдосконалення органі­зації виробництва і праці.

Вимоги до нормативів відображають їхню роль у нормуванні праці:

- нормативи місцевого або заводського, галузевого чи міжгалузевого застосування; незалежно від рівня, вони ма­ють забезпечити достатню точність і диференційованість відповідно до типу й характеру виробництва, де вони впровад­жуються;

-      нормативи мають об'єктивно відображати вплив усіх фак­торів, що визначають тривалість виконання окремих елементів роботи; тому їх розробляють спеціалізовані науково-дослідні інсти­тути, фірми, підрозділи,

- нормативи мають бути зорієнтовані на передові, найбільш ефективні методи праці, тому їх розробляють на провідних підпри­ємствах відповідної галузі;

-      нормативи мають бути зручними для практичного викори­стання при встановленні норм праці; тому найчастіше вони пред­ставлені у формі таблиць, графіків, номограм.

Нормування праці диференціальним шляхом на основі вико­ристання елементних і мікроелементних нормативів часу засто­совується у масовому та великосерійному виробництві за наяв­ності поопераційних технологічних карток, за якими визначається поперехідне дроблення операції, комплектуються пристрої, інстру­мент, встановлюється режим роботи устаткування. Зменшення масштабів виробництва та серійного випуску виробів впливає на ступінь деталізації технологічної документації. В умовах одинич­ного виробництва нормування може виконуватись за кресленням деталі, її ескізом чи зразком.

Застосування конкретного виду нормативів різного ступеня диференціювання (від мікроелементних нормативів до типових норм штучного часу) має як технічні, так і економічні межі: чим менші тривалість виконання виробничого завдання та його повторюваність, тим менш економічно доцільним і технічно можливим стає застосування диференційованих методів нормування праці і тим більшою мірою виправдовує себе застосування укрупнених ме­тодів нормування на основі збільшених нормативів. Це змінює і зміст нормувального процесу, тому що використовувані нормативи не тільки містять кількісні характеристики витрат робочого часу, але обумовлюють розв'язання низки технологічних завдань вико­нання конкретної роботи, визначаючи зміст, способи та по­слідовність виконання складових елементів і технологічні режими роботи устаткування.          

Є суттєві відмінності між нормативом та нормою часу. Якщо норматив — це функція витрат робочого часу від фак­торів, що впливають на нього (технічне оснащення, організа­ція та умови праці, обсяг і зміст роботи, кваліфікація виконавця), то норма часу — це значення функції при певній величині сукупності факторів. Тому, якщо на рівень витрат праці впливає незначна кількість факторів і зміна значень цих факторів відбувається у вузьких межах, то зникає не­обхідність у розробці нормативів. За цих умов процес праці до­сить повно характеризує норми часу, відповідні граничним зна­ченням факторів. Це положення є типовим для найбільш дифе­ренційованих норм — операційних та мікроелементних.

Нині для оперативного нормування у промислово розвине­них країнах усе ширше використовують нормативний спосіб як такий, що має ряд суттєвих переваг перед розрахуванням норм за допомогою спостереження за використанням робочого часу та хронометражу:

-      застосування нормативів дає можливість встановити норми однакової напруженості на різні види робіт;

-      застосування нормативів дозволяє розраховувати норми
до початку виробничого процесу і  на основі цього відбирати
найбільш економічно вигідний варіант;

- застосування нормативів дає скорочення строку дії тимчасових норм, а відповідно й строку освоєння нової продукції та технології. До того ж використання нормативів часу і режимів роботи устаткування сприяє ширшому впровадженню передового виробничого досвіду та значно підвищує якість діючих норм.

Якщо роботи на підприємстві виконуються за типовою технологією, то вже відпрацьована в раціональних організаційно-технічних умовах на певній кількості підприємств, які мають такі самі види робіт, на ці роботи розробляються типові норми. Вони (ти­пові норми) відіграють роль еталона для підприємств, що освою­ють дану технологію.

Конкретні норми праці для певного трудового процесу визна­чаються безпосередньо на підприємстві на основі одного або кількох трудових нормативів. Тобто трудовий норматив є первинним і уні­версальним, а норма праці — вторинною і локальною. Нормі відпо­відають чітко визначені значення факторів, що визначають її ве­личину в конкретних умовах виробничого процесу, а нормативи встановлюються для багатьох значень факторів. Норматив — це функція, що встановлює відповідність між багатьма нормами та впливаючими на них факторами. Норма — це конкретне значення даної функції при фіксованих значеннях факторів.

Норми праці також класифікуються за такими ознаками:

•   за призначенням розрізняють норми часу, виробітку, обслу­говування, чисельності, підлеглості, співвідношення кількості пра­цівників, нормовані завдання;

•   за сферою поширення вирізняють міжгалузеві, галузеві, ра­йонні та місцеві норми;

•   за періодом дії норми бувають разовими, тимчасовими, сезон­ними, тривалими;

•   за мірою деталізації розрізняють деталізовані (мікроелементні,  елементні й операційні) та укрупнені (комплексні, типові, єдині) норми;

• за методом обгрунтування норми поділяються на науково обгрутовані (аналітичні) і досвідно-статистичні.

Норма часу — це кількість робочого часу, об'єктивно необхідна для виконання конкретної роботи (трудової операції) в певних організаційно-технічних умовах. Розрізняють норми підготовчо-завершального часу, часу обслуговування робочого місця, оперативного, штучного, штучно-калькуляційного часу, часу на відпочинок та особисті потреби, часу на партію виробів.

Норма виробітку - це кількість продукції в натуральних показниках, яку необхідно виробити за одиницю часу в конкретних організаційно-технічних умовах.

Норма обслуговування — це кількість виробничих об'єктів (машин, механізмів, робочих місць, виробничої площі тощо), які повинен якісно обслуговувати працівник або бригада за одиницю робочого часу.

Норма часу обслуговування — це час, встановлений на обслуговування одного конкретного об'єкта. Між нормою обслугову­вання і нормою часу обслуговування існує обернено пропорційназалежність.

Норма чисельності — це розрахована для конкретних орга­нізаційно-технічних умов кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи за визначений період часу.

Норма підлеглості — це розраховані для конкретних органі­заційно-технічних умов величини, що визначають оптимальну кількість безпосередньо підпорядкованих одному керівникові пра­цівників.

Нормовані завдання — це розрахований для конкретних умов асортимент і обсяг роботи, який повинен виконати працівник (ко­лектив) за певний робочий період (зміну, місяць, рік). На відміну від норм виробітку нормовані завдання можуть встановлюватися не лише в натуральних одиницях, але і у нормо-годинах.

Застосування нормативів набагато знижує трудомісткість розрахування норм, а робота з нормування змінює свій зміст, тому що все більше перетворюється на метод вивчення способу виконання роботи та пошуку його раціоналізації.