8.1. Економічний розвиток провідних країн світу в XIX ст.

Економічний розвиток провідних країн світу характеризувався переходом від мануфактури, з її ручною ремісничою технікою, до великого машин­ного фабрично-заводського виробництва. Він забез­печував впровадження у виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створен­ня самостійної машинобудівної галузі. У соціаль­ному плані призвів до формування соціальної струк­тури індустріального суспільства: буржуазія і про­летаріат стали основними суспільними верствами. Відбулися зміни і в середовищі буржуазії: замість купця головну роль почав відігравати фабрикант. Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (феодалізмом).

Промисловий переворот - це світовий процес, що визначався загальними законами й одночасно мав особливості у кожній країні.

Першою здійснила промисловий переворот Ан­глія в останній третині XVIII - середині XIX ст. Але передумови промислового перевороту визріли вже

в середині XVIII ст. Буржуазна революція розчистила шлях для швидкого розвитку індустріального суспільства. Аграр­ний переворот і політика огороджування створили резерв най­маної робочої сили, необхідної для розвитку фабричної про­мисловості. Розширився внутрішній товарний ринок, в який втягувалися робітники і фермери. Мануфактурний процес до-сяг високого рівня спеціалізації і диференціації, вдосконалю­валися знаряддя праці. Винахід машин став економічною по­требою людського суспільства, з'явилися спеціалізовані ману­фактури з виробництва знарядь праці. Вільні кошти в руках англійської буржуазії забезпечили практичне застосування ви­находів та їх швидке впровадження у виробництво. Промис­ловий переворот в Англії спирався на економічні ресурси ба­гатьох країн, і в першу чергу англійських колоній.

Технічний прогрес передував промисловому перевороту і відбувався в ході його розвитку. Були винайдеш механічний летючий човник Д. Кея для ткацького верстата, механічний ткацький верстат Е. Картрайта. Машинне виробництво впро­ваджувалося в металургію. Токарно-гвинторізний верстак Г. Моделі став основою металообробного виробництва. Про­мислова революція почалася в бавовняній промисловості. Швидко застосовувалися парові двигуни. У 40-50-х роках XIX ст. почалося будівництво великих океанських суден, у 1825 році з'явилася перша залізниця. Розвиток транспортних за­собів сприяв прискоренню розвитку металургійної, метало­обробної промисловості, налагодженню зв'язків між різними галузями виробництва та економічними районами країни.

Перемога машинного виробництва призвела до формування структури індустріального суспільства. Сформувався промис­ловий пролетаріат, що становив 45,5% зайнятого населення. Урбанізація перетворила Англію в країну міст і фабричних поселень. Три чверті населення промислових міст становили робітники і ремісники. В сільському господарстві в 1850 р. було зайнято 21% населення.

Головною особливістю промислового перевороту у Франції був його порівняно затяжний характер. Почався він пізніше, ніж в Англії - в 1805 - 1810 рр., а завершився наприкінці 60-х років XIX ст.

Вирішальний етап промислового перевороту почався після революції 1848-1849 рр. Фабричне виробництво охопило майже всі галузі промисловості: текстильну, металургійну,

хімічну, гірничу, машинобудівну. Загальний обсяг промисло­вої продукції зріс майже вдвоє, внутрішньої торгівлі - в 2 рази, зовнішньої - в 3 рази. Довжина залізниць досягла 17,6 тис. км. Виробництво чавуну зросло втроє, виплавка сталі - у 8 разів. У промисловості й на транспорті кількість парових дви­гунів з 7,7 тис. сягнула 27,8 тис.

Важливою особливістю економіки Франції був швидкий розвиток фінансового капіталу в порівнянні з промисловістю і торгівлею. В 1800 р. створено Французький банк, у 1818 р. -ощадну касу. Паризька біржа перетворилася у грошовий ринок європейського масштабу. Фінансовий капітал володів майже всіма залізницями країни. Позичковий капітал Франції за кордоном становив 10 млрд. фр.

Промисловий переворот у Німеччині відбувся із великим запізненням. Початковий етап охоплював період з 30-х до 50-х років XIX ст. і найбільш активно позначився на легкій промис­ловості. Значних успіхів досягла гірнича і хімічна галузі про­мисловості.

Другий етап промислового перевороту відбувався в 1850-1871 роках XIX ст., в цей період швидко розвивалася важка промис­ловість: вже у 60-х роках XIX ст. у країні налічувалося більш як мільйон промислових робітників. Поступово Німеччина ліквідувала промислову відсталість, за основними показниками - видобуток вугілля, виплавка чавуну, довжина залізниць - вона випередила Францію.

Промисловий переворот завершився лише в 1871 р. після об'єднання Німеччини, яка стала великою і агресивною держа­вою в центрі Європи. Однак сільське господарство переважало над промисловістю. Частка Німеччини у світовому промислово­му виробництві становила 13%, в той час як Англії -32%.

Промисловий переворот у США розпочався з бавовняної промисловості, минаючи стадію ремесла і мануфактури. В інших галузях промисловості США в першу чверть XIX ст. ще пере­важала мануфактура. Особливістю промислового перевороту в цей період було використання водяного колеса замість паро­вої машини. Швидше, ніж в Європі, розвивалася стандартиза­ція виробництва деталей, налагодився випуск сільськогоспо­дарських машин, будувалися залізниці, пароплави.

40-50-ті роки — наступний етап промислового перевороту в США. За цей час з'явилися нові галузі в машинобудуванні. Довжина залізниць кожні п'ять років подвоювалася. Обсяг фаб­ричної продукції з 1827 по 1860 роки збільшився у 8 разів,

сума коштів, вкладена в промисловість, зросла з 50 млн. до 1 млрд. дол. У 1859 р. продукція американської промисловості перевищила вартість сільськогосподарського виробництва. Частка США у світовому виробництві досягла 15%.

Особливістю промислового перевороту в США було вико­ристання європейських капіталів, технічних і наукових досяг­нень, робочої сили.

Однак промисловий переворот було здійснено лише на Півночі. Південь залишався відсталим аграрним районом з його рабовласницьким плантаційним господарством. За пері­од з 1810 до 1850 роки вартість промислової продукції на Півночі зросла у 8 разів, а на Півдні — в 3. У порівнянні з Півднем на Півночі було вчетверо більше промислових підприємств, які випускали 75% промислової продукції краї­ни. Після громадянської війни (1861-1865), що одночасно була буржуазною революцією, промисловий переворот завершився в усій країні.

Для європейських аграрних відносин XIX ст. визначальним було збереження великого землеволодіння. В Англії у 70-х ро­ках XIX ст. 250-ти землевласникам належало більше половини всієї землі. У Франції в 1815 р. 0,6% власників володіли 42,3% землі. У Німеччині 18 тис. дворян володіли 60% земельної площі.

Сільське господарство Англії розвивалося на фермерській основі. Орендуючи у лендлордів землю, фермери вели госпо­дарство, використовуючи найману робочу силу. Англійські фермери вели інтенсивне господарство, поліпшуючи агротех­ніку й агрокультуру. Впроваджували сівозмінну систему, тра­восіяння, широко застосовувалися парові плуги, машини, міне­ральні добрива, виконувалися дренажні роботи. Аграрна кри­за 1875-1896 рр. прискорила переведення сільського господар­ства на індустріальну основу. Скоротилися посівні площі під зерновими культурами, зменшилася земельна рента, основним напрямом стало інтенсивне тваринництво.

У Франції сільське господарство розвивалося на основі пар­целярного землеволодіння. В 1815 р. 1,5 млн. селян (37,9% усіх власників) володіли 19,5% землі, середній розмір госпо­дарства коливався від 3 до 12 га землі; 1,95 млн. селян (51,3% власників) належало 4,2% земельного фонду країни, більше половини з них користувалися ділянками по 0,5 га. Протягом XIX ст. відбувався повільний процес концентрації земельних володінь і водночас зростання числа парцелярних господарств; формувалося фермерство. Для зміцнення матеріального

становища селяни орендували землю, була поширена як "чис­та " (капіталістична) оренда, так і здольщина, коли земля бра­лася під заставу. Наприкінці XIX ст. селяни сплачували лих­варям 2 млрд. франків, значна частина їх перетворилася в но­мінальних власників землі.

Селянське господарство залишалося провідною галуззю французької економіки. Випуск сільськогосподарської про­дукції протягом XIX ст. збільшився в 2,5 рази і за вартістю перевищував промислову. Із зернових культур найбільшого поширення набула пшениця, з технічних - цукрові буряки. Аграрна криза кінця XIX ст. прискорили капіталізацію сільського господарства.

В порівнянні з іншими європейськими країнами сільське господарство Франції розвивалося повільно. Механізація, аг­ротехніка запроваджувалися тільки у великих господарствах. Гальмом розвитку сільського господарства Франції була його парцелярність, залишки такої оренди, як половинщина, забор­гованість селян Іпотечному банку, державні прямі й непрямі податки. Торговельна неспроможність селян гальмувала роз­виток внутрішнього ринку.

Для розвитку аграрного сектора Німеччини характерною була поступова ліквідація феодально-кріпосницьких відносин. "Жовтневий едикт" 1807 р. у Прусії дав селянам волю і пра­во розпоряджатися землею, залишивши за поміщиками - юн­керами судову та адміністративну владу. За законами 1811, • 1816, 1821 років селяни могли викупити землю. Цей порядок поширювався лише на заможних селян.

У Німеччині склалися два типи розвитку аграрних відно­син: для східних районів був характерний юнкерський шлях аграрної еволюції; в північних та південно-західних районах і Баварії не було засилля юнкерського землеволодіння, розвива­лися ое/ янські і фермерські господарства. На інтенсивний шлях розвитку сільське господарство перейшло під впливом аграр­ної кризи 80-90-х років. Значну роль у цьому відіграла урядо­ва політика аграрного протекціонізму. Визначалася спеціалі­зація юнкерських господарств: цукрові буряки, картопля, тва­ринництво. В помістях будували цукрові заводи.

У цілому індустріалізація сільського господарства Німеч­чини відбувалася повільно, темпи його розвитку відставали від промисловості. Стримуючими чинниками були безземелля і малоземелля, заборгованість, низька купівельна спроможність значної частини селян, висока земельна рента.

Перша половина XIX ст. у США — це період утвердження фермерського господарства як основної форми землеволодін­ня. Внаслідок боротьби за демократизацію аграрного законо­давства полегшилися умови продажу землі, але залишалося скватерство - самовільне захоплення земель, що було санкціо­новане в 1841 р. До 1860 р. загальна кількість фермерських господарств досягла 2044 тис., їх середній розмір дорівнював приблизно 335,4 акра. На Півдні зберігалося плантаційне ра­бовласницьке господарство, котре спеціалізувалося на вирощу­ванні бавовни. Розвивалася оренда землі. На Заході орендаря­ми були 15-20%, на Півдні - до 40% землевласників.

Ліквідація рабства в ході Громадянської війни і Акт про гомстеди (земельні ділянки) активізували аграрний сектор економіки. Гомстед - акт, що давав кожному громадянину США після сплати 10 дол. реєстраційного збору право на 160 акрів землі, що ставала власністю після п'яти років проживання, об­робітку та забудови.

Інтенсифікація аграрного сектора США забезпечила його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві. Високими були темпи виробництва сільськогосподарської про­дукції: валові збори пшениці й кукурудзи зросли відповідно в 3,5 і 3 рази, бавовни - вдвоє. Розвиток техніки сприяв меха­нізації сільського господарства.

Зерновий напрям був визначальним для сільського гос­подарства. Серед технічних культур переважала бавовна. Важ­ливе місце належало молочному і м'ясному тваринництву, котре працювало на місцевий ринок та експорт.

На Півдні індустріалізація сільського господарства відбу­валася повільніше шляхом ліквідації здольщини (кроперства) і системи боргового рабства - пеопансу.

Господарство заможного фермера мало товарний характер. США стали одним з головних експортерів збіжжя і м'яса на світовому ринку. Завоювання зовнішнього ринку було зумов­лене тим, що американський фермер обробляв землю, вільну від ренти, тоді як європейські селяни і фермери були обтяжені значними рентними платежами.