8.1. Основні риси чистої монополії

У попередній темі йшлося про критерії, за якими виділяють окремі моделі ринків. Ринок чистої монополії має такі характеристики:                                                  

1. На ринку функціонує лише один виробник якоїсь   продукції.   Отже,   справедливим   буде   твер- дження: фірма-монополіст — це і є певна галузь виробництва. Тоді для монопольного ринку бракує поді­лу на попит щодо окремої фірми та ринковий (галузе­вий) попит, а також на пропозицію окремої фірми та ринкову пропозицію. Для чистого монополіста ці по­няття синоніми.

2. Товар, який виробляє монополіст, не має близь­кого замінника. Практично немає таких товарів, які не можна було б замінити на щось інше. Однак щодо товару монополіста справедливим буде припущення, що у споживача існує лише два можливих варіанти поведінки: або взагалі відмовитися від споживання цього товару, або придбати його у монополіста.

Слід зазначити, що у чистого монополіста немає прямих конкурентів на ринку товарів. Проте це не означає, що він взагалі не вступає у відносини конку­ренції. Насамперед потрібно взяти до уваги, що моно­поліст, у свою чергу, стає покупцем на ринку ресур­сів, де він стикається з іншим конкурентним середо­вищем (про це йтиметься у наступному розділі).

3. Чистий монополіст сам установлює ціну на свій товар. Якщо конкурентну фірму ми назвали та­кою, що погоджується з ціною, то монополіст — це той, хто диктує ціну. Щоб зрозуміти механізм диктату мо­нополіста, треба згадати, як взагалі формується ринко­ва ціна. Ціна рівноваги є результатом взаємодії попиту та пропозиції. Оскільки для монополіста попит збігаєть­ся з ринковим, і його можна розглядати як заданий, то встановити рівноважну ціну він може, маневруючи про­позицією: збільшення пропозиції знижує ціну і, навпа­ки, зменшення пропозиції призводить до зростання цін.

4. Вступ у галузь інших виробників заблокова­ний. Практично кожен виробник бажає стати моно­полістом та обмежити конкуренцію на ринку його то­варів. Монополізація ринку може досягатися:

1. Зростанням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням До досягнення фірмою повного панування у галузі.

2. Об'єднанням капіталів на добровільних засадах і перетворенням такого об'єднання на панівного вироб­ника. Форми монополістичних об'єднань, зокрема, такі:

— картель, як досягнення угоди про розподіл ринків збуту, цін та квот виробництва за умови збе­реження кожним учасником виробничої та комерцій­ної самостійності;

— синдикат, як створення учасниками, що збері­гають виробничу самостійність, спеціального спільно­го підрозділу, який здійснює постачально-збутові опе­рації для всіх членів об'єднання;

— трест, в якому об'єднуються самостійні підпри­ємства однієї галузі, втрачаючи і комерційну, і вироб­ничу самостійність.

Однак будь-який монополіст зможе зберегти своє монопольне становище лише тоді, коли вступ до цієї галузі для інших виробників буде надійно заблокова­ний. Тому блокування вступу в галузь, встановлення відповідних бар'єрів — обов'язкова умова для існу­вання чистої монополії. Бар'єри для вступу в галузь стосуються не тільки чистої монополії, а й олігополії чи монополістичної конкуренції, а тому заслуговують на особливу увагу.

Ці бар'єри можуть набувати різних форм:

а) масштаби виробництва. Як правило, фірма-монополіст — це досить велике підприємство, тому для створення гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти, що для абсолютної більшості потенцій­них конкурентів не під силу та й недоцільно;

б) легальні бар'єри. Це певні законодавчі норми, що регламентують той чи інший вид діяльності. Най­поширенішими серед них є патенти (виключне пра­во на виробництво будь-якого продукту чи викорис­тання якоїсь технології) та ліцензії (право на заняття якимось видом діяльності);

в) власність на найважливіші види ресурсів. Утримати своє монопольне становище на ринку мож­на, захопивши ті види ресурсів, за допомогою яких виробляється продукція монополіста. Це спрацьовує тоді, коли обмеженість ресурсів абсолютна, і у них немає близького замінника;

г) недобросовісна конкуренція. Деякі фірми-моно-полісти застосовують методи боротьби з конкурентами, які не тільки не відповідають кодексу честі під­приємця, а й у більшості країн заборонені законом. Це може бути тиск на постачальників сировини, профспілки, банки, переманювання провідного персо­налу, цінова війна з метою банкрутства конкурента тощо. Однак виявити порушника закону та застосува­ти до нього відповідне покарання досить складно.

Проаналізовані риси монопольного ринку справ­ляють вирішальний вплив на ціни та обсяги виробницт­ва монополістом.