8.3. Економічне мислення та неокласичний економічний аналіз

8.3. Економічне мислення та неокласичний економічний аналіз

Розвиток економічного мислення найнаочніше виявляється в еволюції теорії вартості, що пройшла шлях від найбільш чіткої та логічно викладеної теорії трудової вартості, основи якої були зак­ладені вже у працях меркантилістів, до концепції неокласичного синтезу. Елементарною формою багатства суспільства є товар — продукт праці, вироблений для обміну й опосередкований купівлею-продажем. Створений у суспільному виробництві товар наділений двома властивостями — споживчою вартістю і вартістю. Споживча вартість товару, його корисність — це здатність продукту (послуги) задовольняти певну потребу людей. На ринку цей продукт повинен обмінюватися на інший продукт (товар). Це стає можливим тому, що в них закладено дещо спільне, що робить їх зіставними — вартість — та пропорція або співвідношення, відповідно до якої товари обмінюються, а грошовий вираз вар­тості продукту являє собою ціну товару. Природа вартості та ці-
ни завжди були в центрі уваги. Зокрема, ще Арістотель стверджував, що в основі обміну закладена рівність, якій притаманна співрозмірність. Та і в новітній час не має єдності підходів до
цієї проблеми, що виявляється в існуванні низки теорій вартості
та ціни.

«Лідери» у цих теоріях — теорія трудової вартості й теорія маржиналізму.

Зміст теорії трудової вартості у стислому вигляді такий: вартість визначається не індивідуальною працею товаровиробника,
а суспільно необхідним робочим часом, витраченим за середніх суспільно нормальних умов виробництва, середнього рівня продуктивності праці, середнього рівня спритності та інтенсивності праці. При цьому величина вартості товару визначається працею тієї категорії робітників, яка виготовляє основну масу продукції. Охарактеризована теорія становить фундамент «континентального» типу мислення.

Теорія граничної корисності (маржиналізму) вартість товару визначає з боку суб’єктивної оцінки його корисності для споживача. Ця концепція зумовлює головну складову в «острівному» типі мислення. Теорія граничної корисності заклала основу вчення, що отримало назву «неокласичного економічного аналізу». Завершенням учення стало положення про поєднання корисності з суспільними витратами, формування загальної теорії зіставлення результатів і затрат.

Методологія неокласичного аналізу вибудовувалась на твердженні, що у функціональній теорії немає «абсолютних» категорій, а є лише категорії «відносні», взаємозалежні та такі, що визначаються людиною — виробником та споживачем. Теорія граничної корисності заклала основи нової домінанти, котра заперечує вартість як дещо притаманне товару й не поширює її на аналіз усієї господарської системи в цілому, обмежившись лише індивідуальним економічним вибором. Прихильники неокласичного аналізу утверджували цей методологічний засновок у всіх сферах економічної науки. Зокрема, А. Маршал розв’язав проб­лему одночасної оцінки вартості кінцевих продуктів і факторів виробництва, порівнюючи корисність і вартість (витрати) з двома лезами ножиць: як немає підґрунтя дискутувати, яке — верхнє чи нижнє — лезо ножиць розрізає папір, так немає і смислу дискутувати щодо того, чим регулюється вартість — корисністю чи витратами виробництва. Суть полягає в необхідності використання методу взаємного й одночасного визначення обох підходів. Через взаємодію, у якій корисність і витрати виступають як рівноправні і незалежні сили, визначаються точка рівноваги попиту і пропозиції та, відповідно, вартість і ціна. Тенденція до синтезу двох підходів — «острівного» і «континентального» отримала назву «метакультурного» типу мислення.

У новітній час неокласична теорія набула нових наукових відтінків, доповнившись проблемою пошуку інформації для при-
йняття оптимального рішення в умовах невизначеності та ризику. Уся справа в тому, що за сучасних «технологічних» умов принцип рівноваги, як самодостатній при аналізі економічних систем побудови моделей, обернувся недосконалим. Ось чому Ф. Найт запропонував при побудові моделей розрізняти поняття невизначеності й ризику та виокремив особливу функцію економічної системи — підприємницьку, що, безперечно, позначилося на фор­муванні сучасного мислення. У цілому ж процес ґрунтується на осмисленні та переосмисленні таких методологічних засновків:

класична політекономічна теорія (далі — перша) вибудовуєть­ся на об’єктивності визначення вартості як суспільних витрат праці;

маржиналізм (далі — друга) — на суб’єктивному сприйнятті (оцінці) вартості конкретним споживачем;

перша ґрунтується на аналізі змісту економічного явища й оцінює його або сумарною, або середньою величиною. Друга використовує метод граничних величин для характеристики суті та форм економічних явищ і процесів;

перша враховує родову корисність будь-якого блага у зв’язку з потребами людського роду;

друга ґрунтується на корисності конкретної одиниці блага, що відображає інтерес споживача;

перша не вивчає проблему особистого споживання достатньо глибоко. Друга ж вивчає особисті інтереси та мотиви дій спо­живачів, що мають місце в основі теорії поведінки споживача;

перша визначає виробництво як первинне щодо споживання, а вартість — як його результат. Друга ж на час свого зародження вважала первинною саме сферу споживання, і лише завдяки А. Маршалу відбулася ув’язка виробництва і споживання матеріальних благ;

друга значно ширше використовує математичні методи економічного аналізу (функцію користності, шкалу переваг, криву байдужості, коефіцієнт еластичності тощо);

друга пов’язує цінність блага з його обмеженістю;

сучасна оцінка виробничої діяльності почала використовувати граничні величини під час розв’язання проблем максимізації — мінімізації, зіставлення витрат і результатів;

маржиналізм використовує як власну теорію часткової рівноваги (А. Маршал), так і теорію загальної рівноваги Л. Вальраса, розглядаючи їх через взаємодію інтересів і мотивів поведінки економічних суб’єктів.