8.3. Технологічні особливості простих сховищ — буртів і траншей

Близько 50 % картоплі й овочів зберігають у буртах і траншеях так званим польовим способом, особливо в умовах середніх широт та субтропіків, завдяки його дешевизні. Збереженість бульб та інших плодів у буртах і траншеях залежить від фізичних властивостей ґрунту (теплоємності, теплопровідності), покривного матеріалу, а також процесів тепло- та газообміну в масі продукції. Зберігати продукцію польовим способом нелегко, оскільки незручно стежити за її якістю. Через незадовільну теплопровідність продукції й покрі­вельного матеріалу може виникнути її самозігрівання, а при дуже великій теплопровідності — й підмерзання. Однак при правильно­му влаштуванні буртів і траншей та закладанні і вкритті продукції втрати її мінімальні — не більше 3 — 5 %.

Бурти, або кагати — це насипані під певним кутом нахилу довгі купи картоплі, коренеплодів, капусти, цибулі, вкриті гідро- й теплоізолюючим матеріалом. Вони бувають наземними, напівза-глибленими та заглибленими (рис. 17).

Рис. 17. Бурт картоплі (у розрізі):

1 — шар землі; 2 — додатковий шар укриття в нижній частині; 3 — термометр; 4 — продукція; 5 — шар соломи; 6 — припливна вентиляційна труба; 7 — водовідвідна

канава

Траншеї — це довгі канави, вириті в ґрунті на певну глибину і призначені для зберігання картоплі, коренеплодів і капусти. Бува­ють глибокими й мілкими. У більш північних районах влаштовують широкі бурти і траншеї, в більш південних — вузькі (рис. 18).

На півночі України бурти викопують завширшки до 2 м, на півдні — до 1м, траншеї — відповідно 1 і 0,6 — 0,7 м. Під бурти і траншеї вибирають ділянки з невеликим схилом для стікання води та з рівнем залягання підґрунтових вод не вище 1 м, у місцях, захи­щених від вітрів, подалі від скирт соломи чи сіна, примі­щень з пестицидами, із зручними під'їздами, до яких можна підвес­ти електроенергію. Як правило, ділянки обносять канавою, якою відводиться надлишкова вода.

Розмішують бурти і траншеї попарно у напрямку з півночі на південь так, щоб протягом дня сонячне проміння однаково обігрівало боки буртів. Між парою буртів та окремими рядами залишають проїзди 7 — 8 м завширшки, а між окремими буртами і траншеями — проходи 4 — 6 м завширшки. Обладнують бурти і траншеї завчасно. Кількість їх визначають за розмірами і питомою масою продукції.

Бурти і траншеї бувають глухі (з постійним газовим режимом) або з вентиляцією. Вентиляція у них може бути природною, приму­совою чи активною.

Природна, або припливно-витяжна, вентиляція влаштову­ється так. На дні бурту або траншеї копають горизонтальний (при­пливний) канал розмірами 25 — 30 х 30 — 40 см, доступ повітря у який забезпечується трубами таких самих розмірів, виготовленими з суцільних дощок і встановленими під кутом 30 — 45° до поверхні землі. Витяжку роблять влаштуванням через кожні 2 — 3 м по при­пливному каналу вертикальних труб, які у нижній частині виготов­лені у вигляді решітки, а у верхній — із суцільних дощок. Канал припливної вентиляції накривають решіткою з отворами 2 — 3 см, щоб у нього не просипалися продукція чи домішки.

Розмір вентиляційної поверхні залежить від виду продукції, але мінімальне її відношення до кількості картоплі лежких сортів має становити 2,65, для сортів поганої лежкості чи інших видів продук­ції (морква, капуста) — не менше 3. На інтенсивність припливно-витяжної вентиляції впливають два фактори: різниця температур зовнішнього і внутрішнього повітря та різниця перепаду висоти труб припливної і витяжної вентиляції (чим вони більші, тим інтен­сивніше відбувається вентиляція). Тому припливну трубу бажано опускати так, щоб лише запобігти потраплянню в неї талої чи до­щової води, а витяжну трубу ставити над поверхнею бурту (після остаточного вкриття) не менше ніж на 0,6 — 0,7 м.

До природної відносять також припливно-гребеневу вентиля­цію. На дно бурту чи траншеї кладуть припливну трубу так, щоб у ній не застоювалася вода, а гребінь бурту вкривають тільки соло­мою. При цьому нагріте повітря всередині бурту піднімається вгору і через гребінь виходить у повітря. Такі бурти влаштовують для ко­роткочасного зберігання свіжозібраної невідсортованої картоплі й овочів.

Примусова вентиляція має також припливні та витяжні тру­би (канали), які виготовляють з дерева або інших міцних матеріа­лів, але подача повітря здійснюється за допомогою вентиляторів. Можливість регулювання температуро-вологісного режиму тут біль­ша, однак добре продувається лише продукція в активному шарі (0,5 — 0,7 м від припливних решіток), а попід краями бурту чи тран­шеї швидкість повітря знижується. Крім того, пересушуються перші шари продукції, а крайні від труб вологіші, що викликає швидше проростання овочів.

Активна вентиляція передбачає подавання повітря для регу­лювання режиму зберігання через решітку, яка розміщена під усім насипом продукції (рис. 17). Такий вид вентиляції здійснюється за проектом ТП 813-43/72 для зберігання картоплі й овочів. Він має 10 буртів місткістю 20 т кожний. Розміри одного бурту такі, м: шири­на — 2, заглиблення — 0,3, довжина — 20. Під буртом розміщений центральний трубопровід перерізом 0,6 х 0,7 м, від якого відходять бокові труби перерізом 0,3 х 0,35 м. Питома подача повітря, яке мож­на охолодити штучно, 50 — 60 м3/год. Такий тип вентиляції забезпе­чує при потребі швидку зміну температури в бурті чи траншеї, особ­ливо там, де за допомогою природної чи примусової вентиляції під­тримувати належний режим дуже важко.

Вибір типу вентиляції залежить від виду продукції. Якщо плоди картоплі чи овочів формувалися в умовах помірної забезпеченості вологою і теплом і сума ефективних температур не перевищувала 2000 °C, а осінь була дощовою й холодною, то інтенсивність дихання продукції невисока і, отже, використання нею запасів кисню, що є в порах, незначне, тому її можна зберігати навіть у глухих траншеях чи буртах. Коли продукцію зберігають перешарованою з піском, зе­млею чи торфом, в яких є достатній запас повітря, вентиляцію в траншеях не влаштовують.

Для достатньо охолодженої маси продукції, що перейшла в стан глибокого спокою і закладена незадовго до настання холодів, влаш­товують лише припливну вентиляцію у вигляді канавок розміром 0,2 х 0,2 м, а для незрілої, травмованої, що потребує більше кисню, — припливно-витяжну. На припливний канал через кожні 2 — 3 м встановлюють витяжні труби, які закінчуються дефлектором, що перешкоджає потраплянню опадів. Вентиляція працює нормально лише тоді, коли труби не пошкоджені і всередині них є вільний прохід для повітря. Тоді при великому перепаді температур (коли в бурті чи траншеї підвищується температура, а надворі, особливо вночі, холодно) протяг настільки великий, що назовні виноситься навіть конденсаційна волога.

Для посилення вентиляції з осені в масі продукції, інтенсивність дихання якої ще висока, на насип кладуть круглу трубу і після вкриття соломою та землею її витягують, після чого на гребені на­сипу утворюється канал, що забезпечує рівномірний газообмін.

У північно-східних районах України, де можливе глибоке промер­зання ґрунту, траншеї копають глибші і продукцію, особливо кар­топлю, вкладають на настил і вкривають двома шарами соломи та землі.

Розміри буртів і траншей залежать від характеристики сорту плодів, призначених для зберігання. Наприклад, коренеплоди, ци­булини дворічників ранніх сортів треба більше охолоджувати. Температурний режим регулюють товщиною вкриття в різні фізіологіч­ні періоди об'єкта зберігання.

Основними параметрами при визначенні товщини вкриття є вид продукції, її стан та зона зберігання. Треба також знати максима­льну глибину промерзання ґрунту в даній зоні та мінімальну тем­пературу взимку. Вкриття має забезпечувати температуру в кагаті або траншеї, на кілька градусів вищу за мінімальну для даної про­дукції, що дає змогу запобігти підмерзанню та забезпечити належну гідроізоляцію об'єктів зберігання.

Для вкриття кагатів використовують ґрунт, солому, торф, хмиз, сухий гній. Теплоємність та теплопровідність цих матеріалів значною мірою залежать від їх вологості: чим вони сухіші, тим нижче тепло­провідність, і товщину вкриття зменшують. Навпаки, чим вони мок­ріші, тим більша теплопровідність, товщину вкриття збільшують.

Використовуючи ґрунт як укриття, треба знати його характерис­тику. Ґрунти чорноземні і важкого гранулометричного складу (су­глинисті, глинисті) мають меншу повітроємність, багатші на органіч­ні рештки, ніж ґрунти легкого гранулометричного складу (піщані, супіщані), особливо дерново-підзолисті та опідзолені лісові. Всі чор­ноземи багаті на вуглекислий газ. Вміст кисню у ґрунті залежить від його температури й типу: за нижчої температури кисень розчи­няється у ґрунті краще, а за вищої — гірше. Піщані ґрунти завжди містять кисню більше, але через низький вміст органічних решток у них вища теплопровідність і нижча теплоємність.

Ґрунти важкого гранулометричного складу та із значною кількіс­тю органічних речовин більш теплоємні і менш теплопровідні, проте можуть містити аміак і метан, які сорбуються продукцією. Торф менш теплопровідний, ніж ґрунт. Вологий ґрунт більш теплопровідний і більш теплоємний. Теплоємність води становить 1 Дж/(моль К), по­вітря — 0,3, глини — 0,517, перегною — 0,6 Дж/(моль К). Теплопро­відність води становить 0,58 Вт/(м К), кварцу — 1,36, дерева 0,1 - 0,2, повітря — 0,034 Вт/(м К). Ці дані свідчать про те, що тверді часточ­ки ґрунту мають велику теплопровідність, повітря — в 20 — 25 разів меншу, а вода займає проміжне положення за цим показником. Знаючи склад ґрунту, можна визначити його теплофізичні власти­вості й товщину шару для вкриття кагатів. Солома складається з клітковини і повітря, тому теплопровідність свіжої сухої соломи в 5 — 8 разів менша, ніж ґрунту.

Між ґрунтом і продукцією постійно відбувається тепловолого-обмін: при підвищенні температури волога з ґрунту переміщується до продукції, а при зниженні — навпаки. Хвиляста поверхня бурту (вкриття) швидше нагрівається і швидше охолоджується, ніж рівна. Якщо треба знизити температуру в бурті, земляне вкриття утрамбо­вують і зволожують. Темні ґрунти нагріваються більше, ніж світлі.

Укриття буває двошаровим — шар соломи і шар землі, й чоти­ришаровим — додатково до попередніх шарів ще один шар соломи й землі. Товщину вкриття визначають з урахуванням температури промерзання ґрунту. На 1 т картоплі, залежно від ґрунтово-кліма­тичної зони, використовується 0,5 —1ц соломи. Солому і землю біля основи бурту вкладають товще, ніж біля гребеня. З північного боку бурту товщина вкриття більша, ніж з південного. Для північних об­ластей України при двошаровому вкритті картоплі остаточна висота вкриття становить, см: землі — до 40, соломи — до 30, біля основи землі — до 60, соломи — до 40. При чотиришаровому вкритті у цій зоні товщина кожного шару землі й соломи дорівнює половині тов­щини їх при двошаровому вкритті.

З осені до настання постійних холодів (температура 3 — 4 °С) вкриття повинно бути легким: на гребені знаходиться лише тонкий шар соломи, який при остаточному вкритті замінюють, якщо солома дуже мокра, оскільки вона швидко промерзатиме. Краще зберігати продукцію під чотиришаровим укриттям: відразу після закладання кладуть не більше 5 см соломи й 5 см шару землі, а при остаточному вкритті доводять шар соломи і ґрунту до необхідної товщини. Най­краще перший шар укриття робити із свіжої соломи, яку кладуть на продукцію, а другий — з минулорічної соломи, бадилля рослин, по­лови, торфу та інших теплоізоляційних матеріалів.

Траншеї порівняно з буртами восени охолоджуються дуже пові­льно, тому продукцію в них закладають при встановленні темпера­тури навколишнього повітря не вище 4 — 5 °С. Краще робити, особ­ливо при природному вентилюванні, неглибокі (0,5 м), але широкі траншеї. Однак у всіх ґрунтово-кліматичних зонах копають траншеї 0,7 —1м завглибшки. У траншеї глибиною 1 м часто ставлять кон­тейнери з продукцією. При збільшенні заглиблення траншеї змен­шується площа вентиляційної поверхні (визначається додаванням площі всіх боків штабеля, через які відбуваються вентиляція й охо­лодження). Якщо для картоплі та столових буряків оптимальне від­ношення вентиляційної поверхні до маси продукції становить 2,8, то для іншої продукції воно значно вище — для капусти та брукви 3,8; для моркви, петрушки, селери, ріпи — 6,5.

Для збільшення площі вентиляційної поверхні при закладанні на зберігання продукції в тарі (контейнерах чи ящиках) під нижній шар ящиків, контейнерів ставлять щити на висоті 0,2 — 0,3 м від підлоги сховища.

У степовій зоні України Інститут овочівництва та баштанництва рекомендує використовувати великі (на 100 т) траншеї зі скошени­ми стінами, в яких встановлено обладнання для активного венти­лювання. Розміри траншеї, м: ширина — 3, глибина — 2, довжи­на — 20. Такі великі траншеї роблять при настанні стійкого похоло­дання, щоб запобігти самозігріванню продукції.

У південних областях України бурти і траншеї здебільшого вла­штовують з охолоджуваними боками і дном. Восени вони мають ви­гляд канав, розміщених на відстані 0,5 — 0,6 м від стін бурта чи тра­ншеї, через які охолоджується продукція, а з настанням морозів їх забивають соломою для захисту продукції від промерзання. Навесні з підвищенням інтенсивності дихання, тобто з настанням процесу проростання плодів, коли треба інтенсивніше охолоджувати їх у бу­ртах і траншеях, бокові канави відкривають. Природна припливно-витяжна вентиляція має такі недоліки: витяжні труби вентиляції переважно витягують нагріте повітря з найближчих до неї зон. Крім того, біля труб часто затікає дощова або тала вода, яка при знижен­ні температури призводить до підмерзання продукції. Трохи кра­щою є гребенева витяжна вентиляція. Зокрема, за відсутності труб з отворами використовують збиті дошки під кутом 90°, які кладуть поверх сформованого штабеля бурту, накривають зверху соломою і землею. Восени торці дощок знаходяться зовні, а з настанням моро­зів торцеві отвори закривають землею.

Якщо в бурти чи траншеї закладають продукцію, затарену в ящики, то останні розміщують так, щоб уздовж сховища утворився один чи два припливних вентиляційних канали. Ширину буртів можна збільшу­вати, а висоту й укриття залишати звичайні. Використання тари дає змогу механізувати відвантаження продукції з буртів і траншей.

Зберігання продукції контролюють щодня, вимірюючи темпера­туру восени й навесні, а взимку — залежно від умов зовнішнього середовища: при меншому коливанні температури рідше, при час­тому — частіше, а також з урахуванням фізіологічного стану об'єк­тів зберігання. Труби припливно-витяжної вентиляції залишають відчиненими до настання погоди з температурою мінус 3 °С. За та­кої температури закривають припливні труби, а при мінус 5 °С — і витяжні. Правильними покази термометра є тоді, коли він розмі­шений у масі продукції, а не у витяжних трубах, як це часто буває на практиці. Футляри для термометрів встановлюють у кожній пар­тії продукції, а також у різних місцях бурту чи траншеї, де може ви­никнути її самозігрівання чи підмерзання.

У період настання великих морозів, особливо в безсніжні зими, та коли бурти і траншеї розміщені на незахищених від вітру місцях, у морозні з ясною погодою дні й ночі їх додатково вкривають сухими матеріалами. Дуже погана теплопровідність (у 10 разів менша, ніж води) у сухого снігу, тому при його наявності додаткового вкриття робити не треба. Якщо сніг у відлигу мокріє, а потім промерзає і йо­го теплопровідність значно зростає, а також у сильні морози бурти й траншеї теж додатково вкривають сухими матеріалами.

Температуру в буртах регулюють і за допомогою вентиляції, най­краще — активної. У великих господарствах, що спеціалізуються на

вирощуванні картоплі й овочів, їх зберігають на постійних буртових майданчиках з активним вентилюванням, Наприклад, Черкаське об'єднання «Корми», з метою запобігання підмерзанню продукції, розробило проект бурту з природною утеплювальною вентиляцією. Рівний майданчик певного розміру обваловують землею. Як і для припливно-витяжної вентиляції, роблять поздовжню канаву, в якій влаштовують припливну вентиляцію. У канаві через однакові про­міжки ставлять труби витяжної вентиляції, копають три шурфи глибиною, яка в 1,5 раза більша за глибину промерзання. Канаву закривають решіткою, а витяжні труби встановлюють посередині між кожними двома шурфами. Якщо температура різко знижується, труби припливно-витяжної системи закривають, і глибинна теплота з ґрунту через шурфи та вентиляційну систему надходить у масу продукції. Для посилення обігрівного ефекту від центрального при­пливного каналу під кутом (по дві з кожного боку) між кожними двома шурфами кладуть решітчасті труби, які з другого боку упи­раються у вал ґрунту. Разом з повітрям у продукцію додатково над­ходить волога.

У відлигу температура продукції, як правило, підвищується до 4—5°С, тому відкривають труби припливно-витяжної вентиляції, а при підвищенні її до 7 — 8°С знімають снігове вкриття. Якщо ці за­ходи не допомагають зменшити температуру, то в земляному вкрит­ті пробивають шурфи до соломи по боках та по гребеню, а на ніч, щоб уникнути підмерзання продукції, їх закривають соломою. Якщо не вдалося знизити температуру і по боках бурту утворилися ледь помітні впадини, у цих місцях його розкривають і розсортовують продукцію. При розсортовуванні продукції буртів і траншей в мороз­ну погоду користуються переносними будками, виготовленими з брезенту і дощок.

На постійних буртових майданчиках, зроблених за типовими проектами, у спеціалізованих господарствах зберігають картоплю, капусту та коренеплоди. Однак для кожного виду продукції викори­стовують неоднакові проекти через різні вимоги до температурно-вологісного та газового режимів. Спільними частинами всіх проек­тів є стаціонарна система вентилювання за допомогою вентилятора, який забезпечує питому подачу повітря до картоплі і коренеплодів 45 — 60, а до капусти 60 — 90 м3/т за годину. На всіх майданчиках у системі передбачена можливість вентилювання кількох буртів та відключення від системи закриттям заслінок решти розподільних каналів. Канали зроблені з цегли, а перекриття — з легких решіт­частих (для розподільних каналів) чи суцільних (для центрального та бокових каналів) бетонних плит.

На півночі України можна використовувати проект № 75-832 для зберігання 350 т картоплі (є різновиди проекту для зберігання 700, 1300 т; вони розраховані на площу від 0,27 до 0,5 га). Кожний бурт місткістю близько 35 т має ширину 4, висоту 1,7 і довжину 10 м. Для вентилювання використовують відцентровий вентилятор Ц4-70 № 7 або № 8 з електродвигуном потужністю 7 — 10 кВт.

Проект буртового майданчика № 813-43/72 з активним вентилю­ванням розрахований на зберігання 250 т капусти у 8 буртах місткі­стю 31 — 32 т кожний. Розміри бурту, м: довжина — 26, ширина — 3,4, висота по коньку (гребеню) — 1,9. Для забезпечення такої висо­ти зберігання будують каркас. Для цього через кожні 1,5 м вкопу­ють стовпи, до яких прибивають обапіл, який зверху оббивають то­лем. Стелю також роблять з обапола, але в кожному бурті у ній за­лишають по 4 отвори для завантаження продукції. На майданчику встановлюють два вентилятори Ц4-70 № 8, кожний з яких розрахо­ваний для подачі повітря до 4 буртів. У системі вентилювання є блок керування, тому її вмикають автоматично відповідно до зада­ної програми, яка передбачає вентилювання відразу після закла­дання продукції. Вентилятор вмикається лише за умови, коли тем­пература навколишнього середовища нижча за температуру проду­кції, але якщо вона не нижча за мінімальну температуру об'єкта зберігання. У сховищах для зберігання капусти температуру зни­жують до 0 °С, картоплі — до 1-2, коренеплодів — до 0 - 1 °С. Мо­жна керувати процесом вентилювання і вручну. Система керуван­ня, крім блока керування, має мережу напівпровідникових термо­регуляторів, елементи яких розміщені в масі продукції.

Проект постійного буртового майданчика на 900 т картоплі пе­редбачає влаштування 13 буртів місткістю по 75 т кожний. Для вен­тилювання використовують вентилятор Ц4-70 № 10. Система вен­тиляції має два калорифери потужністю по 15 кВт, які вмикають в морозну погоду для того, щоб температура повітря, яке подається в масу продукції, була не нижче 0,5 - 1 °С.

В Україні поширений проект картоплесховища № 79-203 на 600 т, де передбачене вкриття картоплі пресованою соломою і плівкою. Розміри сховища, м: ширина — 10, висота — 3,8, довжина — 39. Си­стема вентиляції двоканальна. Влаштування бурту починають із встановлення торцевих стінок з дерев'яних дощок. Стінки додатково утеплюють тюками соломи у міру насипання картоплі. Бокові стін­ки роблять з тюків соломи. Перший ряд тюків кладуть у канави, зроблені по боках бурту, від одного торця до іншого. Із зовнішнього боку торцевої стінки монтують вентилятори, з'єднані з двома доща­тими каналами, що йдуть від початку вентиляторної будки і за 0,6 — 0,7 м від кінця торцевої стінки. Для рівномірного розподілу повітря по всьому бурту канали в кінці мають переріз 1/3 від початкового.

Фактичні розміри насипу картоплі такі, м: ширина — 8, висо­та — 3, довжина 37 - 38. Після формування насипу конвеєрами-завантажувачами бурт накривають шаром тюків з пресованої свіжої

соломи. На них упоперек бурту кладуть полотнища плівки з пере­криттям кінців на 0,5 — 1 м. У місцях перекриття між плівкою роз­міщують непресовану солому шаром 0,2 м. Потім на плівку кладуть другий шар тюків соломи. Під час вкриття в різні місця бурту через кожні 6 м вставляють термометри на глибину 1/3 та 2/3 від висоти. Для вентилювання використовують вентилятори: відцентрові Ц4-70 № 10 продуктивністю 25 — 26 тис. м3/год, що розвивають тиск 735 Па, або Ц4-70 № 12,5 (відповідно 40 тис. м3/год і 780 Па); осьові 06-300 № 10 продуктивністю 30 тис. м3/год, що розвивають тиск 185 Па, або 06-300 № 12,5 (відповідно 40 тис. м3/год і тиск 495 Па) та ін.

Продукцію зберігають також у буртах на 240 - 260 т, але з одно­канальною системою вентилювання, використовуючи вентилятор Ц4-70 № 8 продуктивністю 20 — 22 тис. м3/год. Розміри бурту, м: ширина — 6,5, висота — 2,8 — 3, довжина — 24. Формують бурт за допомогою конвеєра ТЗК-30. Між торцевими стінками роблять ка­нал трикутного перерізу з дощок з проміжками 5-6 см, який не доходить до проти­лежної торцевої стінки на 2 м. В основі канал має ши­рину 1,1 і висоту 1,2 м. Вен­тиляційний канал вкривають плівкою: перші від вентилято­ра 1,5 м плівки спущені дони­зу, наступні 7,5 м піднято на 0,5 м над підлогою, наступні 7,5 м знову спущено на 0,45 м, решту 7 м — на 0,3 м. Торце­ва стінка у найвищому місці має висоту 3 м, по боках 2 м. Ширина бокових канав дорі­внює ширині тюка. Товщина синтетичної плівки 20 мкм. Бурт формують за 1 — 2 дні. Вкриття його складається з двох шарів тюків соломи, між якими прокладено плівку. На тюки насипають со­лом'яну січку, утворюючи пологий схил для стоку води. Інколи для посилення вен­тиляції ставлять витяжні труби, через які видаляється тепле повітря (рис. 19).

Бурти зазвичай формують за допомогою самоскидів, а їх вкриття землею — за допомогою буртовкривачів типу БН-1100А, робочими органами яких є кидалка-крильчатка, угнутий леміш та лапа.

Якщо картопля не пройшла лікувальний період, сформовані бур­ти великої місткості протягом 10 — 15 днів вентилюють цілодобово. Потім настає період її охолодження, коли температура знижується до оптимальної (1 — 3 °С). Надалі забезпечують або обмінну венти­ляцію (3 — 4 об'єми повітря щодоби), або більш інтенсивний режим вентилювання холодним повітрям для гальмування проростання бульб.

Для зберігання картоплі насінного призначення також викорис­товують великі бурти, інколи збільшуючи їх місткість до 300 т або використовуючи двоканальні сховища на 600 т. Останні вентилю­ють не тільки зовнішнім, a й peциркуляційним повітрям. Відстань між каналами — 3 м, поперечний переріз каналу — 0,6 м. По боках замість стінок з тюків влаштовують витяжні канали для видалення теплого повітря з буртів. Бокові труби з'єднані із забірними трубами та змішувальною камерою, тобто є змога отримувати рециркуля-ційну суміш і за надто великих морозів здійснювати вентиляцію цією сумішшю. Температура останньої не повинна бути нижче мінус 1°С.

На облаштування бурту на 240 — 260 т картоплі потрібно: соломи в тюках 30 т, синтетичної плівки 120 кг, пиломатеріалів 2,6 м3. Дез-інфікувати підлогу можна гашеним вапном. Вапно не тільки дезін-фікує середовище, а й зв'язує надлишковий вуглекислий газ, нор­малізуючи газове середовище в бурті.

Досконалішою порівняно з великими буртами, що забезпечені вентилюванням, є конструкція збірно-розбірної споруди — комплек­су з 4 великих буртів, обладнаних активною припливно-витяжною вентиляцією та механізмом регулювання ступеня рециркуляції внутрішнього повітря. Насип продукції в бурті має такі розміри, м: ширина — 7, довжина — 30, висота — 3,5. Кількість картоплі у бур­ті 400 т, моркви — 370, капусти — 250 т. Усі елементи споруди (сис­тема вентиляційних каналів, припливно-рециркуляційний модуль із вмонтованим вентилятором та змішувальним клапаном з двома поворотними заслінками) заводського виготовлення. Припливно-вентиляційний канал трикутної форми, ширина в основі — 1,3, а висота — 2 м. Повітропровід виготовлено з металевих планок 5 см завширшки, відстань між якими 2,6 см. Витяжні канали з боків бур­ту, що виконують функції обмеження та міцності, повинні витриму­вати бічний тиск продукції. Вони складаються з решітчастих еле­ментів з отворами 10—15 см.

Припливний і витяжний канали приєднані до торцевого рецир-куляційного повітропроводу із заслінками. Поворотними заслінками керують за допомогою механізму МЕО-100 з реохордом зворотно­го зв'язку, завдяки чому він може працювати в автоматичному ре­жимі. В нижній частині припливно-рециркуляційного модуля роз­міщують електропечі загальною потужністю 4 кВт, за допомогою яких у зимовий період перед вмиканням вентилятора прогрівають заслінки клапана для розморожування льодової кірки. В серійному обладнанні буртів використовують осьовий вентилятор В-2, З-130 № 8 з електродвигуном потужністю 5,5 або 11 кВт.

Дистанційні термометри приєднують до шаф автоматики. У кож­ному бурті 7 — 8 дистанційних електротермометрів опору та 5 пере­творювачів температури. Вони подають сигнал на вторинні пере­творювачі, змонтовані у шафах автоматики ШАУ-АВМ, і керують роботою механізмів. Перед завантаженням продукції зсередини бу­рту щільно до торцевого рециркуляційного повітропроводу вклада­ють тюки пресованої соломи для ізоляції маси продукції від неутеп-леної стінки повітропроводу, щоб уникнути випадання конденса­ційної вологи. Бурт укривають двома шарами тюків соломи з плів­кою між ними.