8.4.2. Характеристика сховищ-холодильників

Сховище, в якому застосовується штучний холод, має бути герме­тичним і з доброю теплоізоляцією. Тому будівництво його обходить­ся дорожче, ніж сховища з активною вентиляцією. Будують такі сховища у місцях вирощування плодоовочевої продукції, яка швид­ко псується, у спеціалізованих овочевих чи плодоягідних господар­ствах з великим валовим збором продукції. Сховища-холодильники крім холодильних камер мають відділення для товарної обробки продукції з відповідними сортувально-калібрувальними лініями, ма­шинне відділення для виробництва холоду та підсобні приміщення.

У холодильниках є криті платформи (рампи) для завантаження й розвантаження продукції.

Сучасне плодоовочесховище має бути забезпечене: холодильним обладнанням; засобами для приймання, товарної обробки, фасу-вання та відвантаження продукції; засобами механізації для пере­міщення її всередині сховища; достатньою кількістю тари.

Порівняно із звичайними стаціонарними сховищами у холодиль­никах виникають труднощі під час роботи в умовах низьких темпе­ратур. До холодильників ставляться такі вимоги: максимальне ви­користання вантажного об'єму камер; груповий метод робіт для швидкого завантаження камер; неширокі рампи, щоб шлях від ва-гонів-рефрижераторів до камер зберігання продукції був коротким; зручність роботи вантажників та водіїв електромашин у камерах зберігання, мінімальна тривалість перебування охолодженої про­дукції при температурах навколишнього середовища та мінімальна кількість колон у камері.

У камері з кожного боку від центрального проходу при великому вантажообігу розміщують по 3 — 4 ряди пакетів, при малому — 7. Висота одного штабеля 6 — 8 м. Ширина камери — не більше 35 м. Довжина камери у великих сховищах 80 — 90, у невеликих — 20 м. Більші камери економічніші, однак при довжині їх понад 90 м ви­никають незручності під час обробки вантажів, температура у різ­них місцях камери може бути неоднаковою.

Для скорочення пробігів електротранспорту сховище будують уз­довж рампи, ширину якої визначають з урахуванням розміщення ваг, габаритів і радіуса розвороту елекронавантажувачів та різних засобів механізації. Ширина залізничної рампи від 7 — 8 до 12 м, автомобільної 8 — 9 м. Висота залізничної рампи відповідає висоті підлоги вантажного приміщення вагонів. Залізнична рампа ступін­частого типу забезпечує мінімальний кут нахилу трапу при в'їзді електронавантажувача у вагони старого зразка та захищає при проведенні навантажувально-розвантажувальних робіт. Висота ра­мпи відповідає рівню підлоги сучасних рефрижераторних вагонів, а сходинка забезпечує вільне відкривання дверей у вагонах старого зразка.

Висота автомобільної рампи має відповідати висоті підлоги кузо­ва автомобіля. Автомобільну рампу устатковують трапом, який за­безпечує допустимий нахил при в'їзді електронавантажувачів у будь-який автомобіль, та пандусним з'їздом з кутом нахилу не біль­ше 7° для автокарів.

Для підвищення ефективності використання холоду в сховищax з інтенсивним вантажообігом, де використовується підлоговий елек­тротранспорт, у камерах встановлюють автоматичні відкатні одночи двостулкові двері з електричним чи гідравлічним приводом, який відкриває їх за 5 — 7 с. Каркас зовнішніх дверей роблять з де­рева, утеплюють поліуретаном завтовшки 75 — 150 мм та оббивають сталевим листом завтовшки 0,8 мм. Кромки дверей герметизують гумою спеціального профілю. Двері у низькотемпературних каме­рах мають електрообігрів по периметру стулок для запобігання їх примерзанню та обладнані вентиляторами й обігрівачами повітря­ної завіси, яка вмикається при відчинених дверях. Обидві стулки дверей мають у верхній частині колеса з шарикопідшипниками, на яких вони підвішені і рухаються по напрямній рейці. Привод две­рей має електродвигун, редуктор та ланцюгову передачу. Двері від­криваються при натисканні на кнопку чи натягуванні троса, який звисає зі стелі. Автоматично вони закриваються за допомогою реле часу. Для захисту конструкції дверей та дверної коробки від пошко­дження валковим навантажувачем з обох боків встановлюють стоя­ки із сталевих труб.

Ширина дверного прорізу — не менше 2,3 м для забезпечення вільного проїзду електронавантажувача з вантажем на піддоні роз­міром 800 х 1200 мм. Висота дверного прорізу на 50 — 100 мм більша за висоту вантажопідйомної рами навантажувача в транспортному стані. Найменша висота дверного прорізу 2,5 м.

У місцях інтенсивного руху підлогового транспорту (на рампах, у тамбурах, коридорах, проїздах камер) підлогу роблять із твердим покриттям. Крім того, для забезпечення стійкості піддонів при їх штабелюванні на велику висоту та нормальної роботи електро­транспорту підлога у камерах повинна бути горизонтальною і не слизькою.

Для рівномірного охолодження плодів та овочів стелажі й шта­белі розміщують перпендикулярно до осі напірного повітряного ка­налу або до стін з охолоджувальними батареями, дотримуючись мі­німальних відстаней: між ящиками в пакеті — 20 мм, між пакета­ми — 100, від штабелів або стелажів до стін, які не мають приладів охолодження, — 300, до пристінних батарей — 600 мм. Відстань між верхом штабелів (стелажів) і стелею чи підвішеними до неї прила­дами охолодження становить 600 мм.

У камерах площею до 100 м2 штабелі розміщують без проходів, а в камерах площею понад 100 м2завширшки. Через кожні два штабелі перпендикулярно до головно­го проходу є бокові проходи 0,6 — 0,7 м завширшки. Економічніши­ми є переважно великі камери, однак у них важче підтримувати рівномірну температуру. Найкраще зберігати продукцію у камерах місткістю 100 - 300 т. Висота камери сягає 6 - 8 м, а висота заван­таження в неї продукції обмежується висотою підйому штабелерів-навантажувачів. залишають головний прохід 2,5 м

У сховищах-холодильниках коефіцієнт використання їх об'єму становить понад 0,8. Для встановлення рівномірної температури в усіх місцях холодильника найдоцільніше використовувати повітро-охолоджувач-змійовик з вентилятором.

На зберігання в холодильники здебільшого надходить продукція, яка не потребує лікувального періоду, — плоди та ягоди. У ранньо­весняний період часто використовують холодильники для зберіган­ня овочів і картоплі, тому що в сховищах інших типів неможливо підтримувати потрібну температуру. Для швидкого охолодження продукції у багатьох холодильниках роблять камери попереднього охолодження з потужними повітроохолоджувачами, в яких продук­ція охолоджується за 10 — 12 год, після чого її перевозять у холоди­льну камеру. Якщо немає камер попереднього охолодження, для швидкого й рівномірного охолодження продукції камеру в першу добу треба завантажувати не більш як на 25 % місткості.

Для забезпечення необхідної герметичності та теплоізоляції ка­мер застосовують гарячий бітум з клеючим матеріалом, на який ставлять плити з міцного, малооб'ємного теплоізоляційного матері­алу з низькою теплопровідністю (пробкові, мінераловатні, торфо­плити, пінопласт, піноскло тощо). При монтуванні стін ретельно ущільнюють місця стикувань, покриваючи їх пароізолюючим мате­ріалом — алюмінієвою фольгою, цементним розчином з дротяною арматурою чи бітумом.

При будівництві сховищ-холодильників економічним є викорис­тання спеціальних панелей, виготовлених у заводських умовах. Па­нель завдовжки 4 - 8 та завширшки 1,5 м складається з двох обли­цювальних листів гофрованого алюмінію (гідроізолятор) та застиг­лого між ними поліуретану (теплоізолятора, який міцно з'єднується з металом і з іншими матеріалами). Панелі закріплюють на стінах і перекритті камер, а місця стикувань герметизують рідким поліуре-таном. Підлогу камер покривають цементним розчином або асфаль­том без теплоізоляції, але так, щоб запобігти виходу холоду в місцях стику підлоги із стінами. У невеликих камерах шар теплоізоляції знаходиться нижче рівня підлоги. Крім того, роблять належну тепло­та гідроізоляцію дверей. По периметру дверей і дверної коробки за­кріплюють гумові прокладки. У великих камерах біля дверей влаш­товують теплоізолюючу повітряну завісу. Розміри дверей мають за­безпечувати вільний в'їзд у камеру штабелера-навантажувача.

Для охолодження cxoвищ використовують аміачні чи фреонові машини. Аміачні машини мають вищу холодопродуктивність, проте їх ізольоване розміщення від камер не дає змоги регулювати режим у кожній камері окремо. Фреонові установки монтують у кожній ка­мері. В експлуатації вони зручніші, але менш продуктивні. Повіт­ряна система охолодження в них забезпечує рівномірний розподіл холоду, але в камерах інколи спостерігається в'янення продукції.

У централізованих системах охолодження у фрукто- чи овочесхо­вищах (рис. 22) для одержання холоду використовують компресорні холодильні установки, принцип роботи яких ґрунтується на зміні агрегатного стану аміаку. Зріджений аміак при низькому тиску (до­сить відкрити кран балона) перетворюється на газ. Якщо цей газ спрямувати по змійовику, зануреному у розчин солі з низькою міну­совою температурою замерзання, то розчин швидко охолоджується, після чого його спрямовують по трубах у секції батарей, які розмі­щені в камерах. Температура «кипіння» аміаку мінус 33,4 °С, тому в камері створюється температура від +1 до —5 °С. Газоподібний аміак після охолодження камери компресором, а потім конденсатором знову зріджується. Теплота, яка при цьому утворюється, відводиться за допомогою повітря чи води.

Холодильні аміачні установки зазвичай обслуговують кілька сховищ, у камерах яких створюється приблизно однакова темпера­тура, що незручно при зберіганні різної продукції. Крім того, для охолодження води, що нагрівається на компресорній станції, треба споруджувати градирні.

Рис. 22. Загальний вигляд сховища-холодильника:

1,2 — лінії товарної обробки плодів; I - IV, VI - VІII, XI - XIII — холодильні камери;

V, ІХ, Х, XV, — холодильне обладнання; XІV —коридори-сховища; XVI, XVII—

лабораторії, підсобні приміщення; XVIII, XIX—утеплені тамбури

Кращою є система охолодження продукції за допомогою рідкого аміаку, який подається безпосередньо в камери, де випуск його ре­гулюється вентилем, завдяки чому підтримується певна температу­ра. Недоліком цієї системи є те, що у разі порушення герметичності пара аміаку потрапляє в камеру і спричинює опіки плодів. Тому об­слуговуючий персонал обов'язково повинен мати протигази. Така система вироблення холоду дешевша, ніж та, де використовується проміжний холодоагент — розчин хлориду кальцію чи етиленгліко­лю, що міститься в теплообміннику із змійовиком.

При розміщенні батарей на стінах, стелі камери та між штабе­лями температура в камері рівномірніша. Для цього виготовляють спеціальні повітроохолоджувачі, що складаються з випарювача холо­дильної установки, зволожувача повітря та вентилятора. Повітроохо­лоджувачі встановлюють на підлозі камери чи на підставках або під­вішують до стелі, що сприяє доброму зволоженню й охолодженню по­вітря. Інколи їх ставлять біля камери, а повітря спрямовують у каме­ру через повітропроводи забирання з наступною подачею в камеру.

Недоліком роботи всіх охолоджуючих елементів є наморожуван-ня конденсованої вологи, що знижує їх ефективність і призводить до в'янення продукції. Для усунення цих недоліків батареї за допомо­гою вентиляторів обдувають охолодженим повітрям, що циркулює по камері, омиваючи батареї. Це сприяє вирівнюванню температури по всій масі продукції, однак значна кількість вологи залишається в ній, викликаючи грибні хвороби.

Для запобігання підморожуванню продукції штабелі її розміщу­ють на відстані 0,5 — 0,6 м від охолоджувальних елементів і роблять з плівки захисну стіну — екран.

Повітря зволожують ротаційними зволожувачами. У камері об'ємом 300 м3 встановлюють два зволожувачі продуктивністю 6 л/год кожний, які працюють у ручному чи автоматичному режимі.

Штабелі продукції розміщують на піддонах, залишаючи для огляду проходи 0,5 - 0,6 м завширшки і відстань до стелі 0,3 - 0,5 м. Охолодження продукції залежно від її типу триває 1 — 20 днів. Пе­ред вивантажуванням з холодильника температуру поступово під­вищують (на 4 — 5 °С за добу), щоб запобігти відпотіванню продукції та розвитку грибних хвороб.