9. 1. Авторське право в Інтернеті

Незаперечним фактом сьогодні є те, що виявляється масо­вий інтерес до Інтернату. Значущість суспільних відносин, що виникають у зв'язку з його використанням, не викликає сумніву. Тому природно, що і юристи не залишають без ува­ги глобальну мережу. З'являється об'єктивна потреба в пра­вовому регулюванні нової галузі.

В середині 90-х років XX століття здавалося, що Інтернет може бути вільним від регулювання. І державі, з її спробами втиснути світову павутину в національні рамки, доводилося стикатися з елементарною юрисдикцією: сайт буде розміще­ний там, де ліберальніші умови. Проте сьогодні ситуація докорінно змінилася. Схоже, що початок XXI століття за­пам'ятається всім як час, коли держави поголовно і всерйоз почали регулювати кіберпростір і забули в процесі, що при­чина, з якої всесвітня мережа стала такою інноваційною си­лою, швидше в саморегулюванні або у відсутності такого вза­галі. Так, наприклад, у Великій Британії акт «Про регулю­вання діяльності органів дізнання» дає право поліції мати беззаперечний доступ до електронної пошти і іншої онлайно­вой комунікації. Південна Корея оголосила незаконним до­ступ до Веб-сайтів, що стосуються азартних ігор. В СІЛА був прийнятий закон, що зобов'язав всі школи і бібліотеки, що перебувають на федеральному фінансуванні, встановлювати спеціальне програмне забезпечення на всі без винятку комп'ютери для блокування надходження «шкідливих для молоді матеріалів» і т. п.

Варто відзначити, що Європа, прагне вести глобальну політику щодо Інтернет законодавства. Згідно новому, так званому Інтернет Законодавству Європейського Союзу, по-купці-європейці мають право подавати позови до суду на Європейські сайти в країні їх громадянства, а правила є за­гальними і міжнародно-визнаними. СІЛА повністю підтри­мали Договір Ради Європи про кіберзлочинства, мета яко­го — гармонізувати законодавство у сфері хакерства, Інтер­нет шахрайства і дитячої порнографії.

Проблеми регулювання суспільних відносин, пов'язаних з використанням Інтернет, стають дуже актуальними і для України. В даний час не доводиться говорити про розробку цього напряму в праві. Воно тільки формується. Ні в Ук­раїні, ні в Росії не існує розробок, присвячених даній темі, публікуються лише окремі статті юристів, які зайнялися розробкою юридичного аспекту використання Інтернету1. Питання нормативного регулювання глобальних мереж мають лише постановочний характер.

Однак, сьогодні в Україні вже існує цілий ряд норматив­них актів, що регулюють відносини у сфері інформації і, відповідно, піднімають питання використання глобальної мережі, але тільки один документ присвячений безпосеред­ньо Інтернету. Це Указ Президента №928/2000 «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інфор­маційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» від 31.07.2000 .року. Характеризу­ючи цей документ слід сказати, що він має декларативний характер, але при цьому визначає основні напрями правово­го регулювання Інтернет в Україні. Передовсім, це захист ав­торського права в глобальній мережі.

Загальна декларація прав людини, конституція України, закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року з подальшими змінами надають грома­дянам України гарантії захисту прав інтелектуальної влас­ності (ЇВ). Так, стаття 20 Закону говорить, що авторське право на твір, створений за договором з автором, який пра­цює по підряду, належить автору.

Авторське право — частина цивільного права, яке виз­начає права і обов'язки, що виникають у зв'язку із створен­ням і використанням (видання, виконання, показ, навчання, копіювання і т. п.) творів літератури, науки, мистецтва. Цивільний кодекс України відносить авторські права до інте­лектуальної власності,

Інтелектуальна власність включає права, що нале­жать до літературних, художніх і наукових творів, виконав­чої діяльності, звукозапису, радіо і телепередач, винаходів у всіх областях людської діяльності, наукових відкриттів, про­мислових зразків і інших об'єктів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІС).

Будь-яке право, у тому числі і авторське, розглядається з двох точок зору: об'єктивної і суб'єктивної.

Право інтелектуальної власності в об'єктивному зна­ченні — сукупність правових норм, які регулюють відноси­ни в процесі створення і використання результатів інтелек­туальної діяльності.

Право інтелектуальної власності в суб'єктивному значенні — особисті права, які. згідно закону належать авто­рам результату інтелектуальної діяльності.

До об'єктів цивільних прав як в матеріальному, так і в ме­режевому (Інтернет) правовому просторі належать:

-    речі, включаючи гроші і цінні папери, інше майно, у то­
му числі майнові права;

-    роботи і послуги;

-    інформація, що охороняється;

-    виняткові права на результати інтелектуальної діяль­
ності (інтелектуальна власність);

:'•    - нематеріальні блага.

Ці об'єкти, залежно від їх значення для мережевого про­стору, можна поділити на три групи:

а) що мають цінність тільки в межах мережевого просто­
ру і без нього не існуючі. Наприклад, доменне ім'я (domaine
name) — спосіб індивідуалізації веб-серверів. До складу да­
них об'єктів входять роботи і послуги; інформація, що охоро­
няється; виняткові права на результати інтелектуальної
діяльності (інтелектуальна власність); нематеріальні блага.
Деякі речі трансформуються у віртуальний аналог, напри­
клад, з'явився такий об'єкт, як віртуальні (електронні)
гроші (Web-money);

б) що мають цінність скрізь, тобто як в межах, так і за ме­
жами кіберпростору. Наприклад, дисковий простір, тобто
частина жорсткого диска на Веб-сервері. Проте такі об'єкти
володіють подвійною природою в правовому значенні, тобто
в матеріальному і віртуальному просторах вони мають різне
значення.  Наприклад, дисковий простір,  тобто частина
місця на жорсткому диску комп'ютера, підключеного до
Інтернету, в кіберпросторі — це його частина, на якій можна
розмістити інші віртуальні об'єкти, і ця частина може бути
орендована і т. п. В матеріальному правовому просторі, дис­
ковий простір — це частина неподільної речі, жорсткого дис­
ка комп'ютера;

в) об'єкти, що мають цінність тільки за межами кіберпро­
стору, тобто в матеріальному просторі. Наприклад, продукти
харчування.

Таким чином, з виникненням якісно нового правового се­редовища, можна говорити про зміну у складі об'єктів цивільних прав, а також зміну погляду на їх природу, а отже про зміну підходу до дослідження і правового регулювання електронних цивільних правовідносин2.

Таким чином, неминучою стає необхідність правового регу­лювання відносин, які виникають при використанні Інтернету.

Александров Д. Интернет-праву быть. http://vmw.russianlaw.net/law/doc/al06.htm

На цьому етапі і зароджуватиметься і формуватиметься Інтер-нет-право, як правова форма регулювання суспільних відносин, які виникають при обміні інформацією в глобальній мережі.

На відміну від України, деякі країни вже мають досвід правотворчості в розробці і ухваленні правових норм для вре­гулювання відносин, пов'язаних з роботою в Інтернеті. Роз­повсюдження забороненої інформації через мережу привело до того, що в Австралії були прийняті закони, спрямовані на врегулювання змісту інформації в глобальній мережі, в Німеччині працює закон «Про відповідальність провайдера».

Авторське право виникає в результаті створення (а не в результаті розміщення) твору науки, літератури, мистецтва і не змінюється при розміщенні матеріалів в Інтернеті. Слід зазначити, що умовна одиниця інформації в мережі — сторінка — представляє синтетичний об'єкт, оскільки вклю­чає різкі елементи авторського права: текст програми на мові HTML (Hyper Text Markup Language) і інші програмні об'єкти — зображення, фотографії, відео і аудіо матеріали.

Авторське право захищає роботу людини від несанкціоно­ваного копіювання. Слово «робота» слід розуміти в найшир-шому значенні: книги, комп'ютерні програми, музика, фільми — все, в що була вкладена чиясь праця. Звичайно, авторські права закріплюються за творцем, проте той може пе­редати їх або продати іншій особі, наприклад, володарь прав на книгу, може передати потім ці права своєму видавництву.

Для пошуків юридичне грамотної відповіді на будь-яке питання, що стосується правовідносин, що виникають на­вколо Інтернету, слід пригадати, що таке Інтернет. Інтер-нет — не суб'єкт, не предмет, а в цілому, мабуть, навіть і не об'єкт права. Інакше кажучи, з Інтернетом не можна спере­чатися, з ним не можна судитися і з нього не можна нічого отримати. Більш того, не можна домовитися з своїм контра­гентом з приводу Інтернета в цілому. Тобто не можна уяви­ти собі договір, в якому буде написано: «Шевченко за Інтер­нет належить з Петрова гривня». Можливо, комусь така посилка здається очевидною. Проте, поки вона не була

закріплена в жодній міжнародній і українській правовій нормі і разом з нею мають місце також обгрунтовані, але аб­солютно протилежні думки.

Таким чином, приймемо вищевикладену посилку за осно­ву, оскільки вона повністю укладається у вітчизняну право­ву систему. Відповідно кожний може вступати у договірні відносини і пред'явити свої претензії лише суб'єктам діяль­ності в Інтернеті: провайдерам, користувачам, розробникам програмного забезпечення, організаціям зв'язку і т. п., а та­кож з приводу конкретних предметів операції: оренди, купівлі-продажу, передачі яких-небудь прав і інше. А об'єктом операцій при цьому також виявляються які-не-будь загальновідомі об'єкти цивільного обороту: речі, інте­лектуальна власність і ін.

Разом з інтелектуальною власністю існує промислова власність.

Промислова власність — сукупність об'єктів права ви­нахідництва і патентного, охоплених Паризькою конвенцією (Захист промислової власності, 1883 рік): відкриття, винахо­ди, промислові зразки, товарні знаки, корисні моделі, фірмові найменування, найменування місць походження, раціоналізаторські пропозиції.

Винаходи (корисні моделі) і промислові зразки з'явля­ються і одержують правову охорону в Україні у формі па­тентів; товарні знаки і знаки обслуговування — у формі свідоцтв; раціоналізаторські винаходи — у формі посвідчен­ня, виданого на підприємстві. Право на об'єкти промислової власності зберігається в Україні або в державах, що підписа­ли угоду про приєднання до Міжнародної організації з охо­рони промислової власності.