Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Спонука до інвестування

У теорії Кейнса один з її блоків присвячений граничній ефективності капіталу. Відношення, яке зв’язує очікуваний дохід від капітального майна з його ціною пропонування або відновлюваною вартістю, тобто відно­шення між очікуваним доходом, що приносить додаткова одиниця даного виду капітального майна, і ціною виробництва від одиниці, дасть нам граничну ефективність капіталу цього вигляду[1]. У теорію це поняття ввійшло під абревіатурою MCV.

Очевидно, що зі зростанням інвестицій гранична ефективність падатиме за рахунок або зростання пропонування даного виду капіталу, або посилення навантаження на потужність з виробництва відповідних капітальних благ.

Так, можна побудувати графіки, що розкривають, наскільки протягом даного періоду повинні зростати інвестиції в цей вид майна, щоб їх гранична ефективність впала до будь-якої заданої величини, а потім об’єднати всі ці графіки для капіталу в цілому. Це буде графік інвестиційного попиту, або графік граничної ефективності капіталу (ГГЕК). Тож величина поточних інвестицій не повинна перевищувати поточну норму процента. Загальний висновок: спонука до інвестування залежить або від графіка інвестиційного попиту, або від норми процента.

У дискусії з Фішером, Пігу й іншими авторами про значення і зміст граничної ефективності капіталу Кейнс наголошує, що помилкове визначення може мати не тільки теоретичне значення. «Графік граничної ефектив­ності капіталу має фундаментальне значення, тому що
в основному через цей фактор (набагато більше, ніж
через норму процента) передбачуване майбутнє впливає на сьогодення¼ Тому нашим загальним принципам мислення відповідає той висновок, що розрахунки на майбутнє повинні впливати на сьогодення через ціни по-
питу на устаткування з тривалим терміном служби»[2]. То­му вивчення довгострокових припущень є об’єктивною
потребою. Подібне дослідження започатковує Віксель.

Припущення включають суб’єктивні фактори: смаки покупців, зміни в заробітній платі, типи й обсяги капітального майна, ефективний попит у різні моменти часу. Усі ці елементи входять у прогнозування. А прогнозування періоду, породженого Великою депресією, включає насамперед проблеми впевненості, які і виділяє Кейнс. Стан упевненості «є одним з головних факторів, що визначають графік граничної ефективності капіталу або, що те саме, графік їхнього інвестиційного попиту»[3].

Це положення й сьогодні вражає своєю гостротою сприйняття ситуації психологічних станів періоду кризових ситуацій, що часто спостерігаються на посткомуністичному просторі після 1989 р.

А от уже елементи економіки раціональних очікувань: «На практиці ми виходимо з того, що наявна ринкова оцінка, як би вона не склалася, точно відбиває наявні в нас знання факторів, що впливатимуть на прибуток від інвестицій, і що ця оцінка міняється лише відповідно до зміни наших знань¼ Єдиний ризик, на який вона йде, — це можливість появи нової інформації відносно найближчого майбутнього»[4].

Однак панування такого підходу оптимізму в Кейнса не викликає. Він глибоко переконаний, що спекулятивні моменти в інвестиційній політиці вже мають значні тенденції. Фондові бір­жі, особливо Нью-Йоркська, відбиваючи американський мен-
талітет, функціонують на спекулятивній основі. Навіть біржовий сленг «випередити кулю» — відображення не раціональних розрахунків, а саме спекулятивних — причому на психологічній основі. Звичайно, законодавче забезпечення кредитно-гро­шової діяльності вносить у неї елементи регламентування інфляції.

За часів докартельного етапу розвитку ринкової економіки психологія бізнесу відрізняється від психології кінця XІХ — початку XX ст. Бізнес тоді сприймався як життєве призвання і мав характер лотереї, і навряд чи середні доходи від інвестицій перевищували діючі норми процента. Гроші, інвестовані в приватні підприємства, взяти назад безперешкодно у формі грошей було неможливо.

«З відокремленням власності на капітал від управлінських фун­кцій у справу вступає новий фактор — ринок цінних паперів. Фондова біржа переоцінює безліч інвестицій щодня і дає можливість окремим особам переглянути свою участь у підприємництві. Немає рації створювати нове підприємство з витратами більшими, ніж сума, за яку можна купити такі самі існуючі, розмістити відповідні акції на фондовій біржі й одержати негайний прибуток»[5].

Це новий бік проблеми спонуки до інвестування, в якій спекулятивні елементи виступають з очевидністю. Але залишається безумовний зв’язок графіка граничної продуктивності капіталу з загальною нормою процента як фактор спонуки до інвестування. Якщо графік граничної ефективності капіталу визначає умови попиту на позичковий капітал для нових інвестицій, то норма процента диктує умови, на які в цей час пропонуються ці капітали.

Індивідуальна психологічна перевага в часі реалізується як єдність двох самостійних видів рішень. Перший — схильність до споживання, яка визначає долю споживача в доході і скільки він виділяє з нього в якій-небудь формі, що забезпечує його майбутнє споживання. Після цього він повинен прийняти рішення про форму розпорядження майбутнім споживанням: або негайного розпорядження (або в грошах, або в акціях), або він готовий відкласти на який-небудь особливий чи невизначений термін від цього безпосереднього розпорядження, залежного від ринкової кон’юнктури. Але це вже неліквідна форма збереження, утім
вона може набрати і ліквідної форми, тобто неліквідна форма розпорядження яким-небудь специфічним товаром переходить у ліквідну форму розпорядження загалом (гроші). Це характеризується поняттям переваги ліквідності.

Перевага ліквідності виступає як тенденція, що характеризує взаємозв’язок кількості грошей, що їх люди бажають мати на руках за даної норми процента. Якщо кількість грошей позначити M, функцію переваги ліквідності — L, а норму процента — γ, то цей взаємозв’язок матиме такий вигляд: M = L(γ).

Висновок Кейнса: «¼графік переваги ліквідності, що пов’язує кількість грошей з нормою процента, подано плавною кривою, яка показує падіння норми процента за збільшення кількості грошей»[6].

Але можливо, що перевага ліквідності в суспільстві ще більша, ніж кількість грошей, і що зниження норми процента, що веде до зростання обсягу інвестицій, можна не здійснювати, якщо крива графіка ГЕК (гранична ефективність капіталу) переміститься вниз швидше, ніж знизиться норма процента.

Кейнс превагу ліквідності пов’язує з тим, що є невпев-
неність відносно майбутньої норми процента, а також з меха-
нізмом перетворення боргових зобов’язань (облігації, акції) на готівку, тобто пов’язує це з об’єктивними факторами. «Подібно до того, як ми з’ясували, що гранична ефективність капіталу визначається не оцінкою більш свідомих людей, а ринковою оцінкою, що залежить від масової психології, так само і перевага ліквідності визначається припущеннями відносно майбутньої норми процента, що складається під впливом масової психо-
логії»[7].

Тезаврування — перше наближення до поняття переваги ліквідності і фактор, що перешкоджає інвестуванню. Доларизація, що спостерігається нині в країнах перехідної економіки, є однією з форм тезаврування. Перевага ліквідності впливає на поточну норму процента, виступає фактором або зростання, або падіння інвестицій, а отже, впливає на ефективність попиту.

Беззаперечною заслугою Кейнса є введення в макроекономічний аналіз психологічних факторів. Але якщо психологічні фактори впливають на інвестиційну політику індивідів, то інвестиції держав, де дія психологічних факторів обмежена, виступають як інструмент, що забезпечує економічний і соціальний розвиток суспільства.

На Заході психологія як наука становиться на початку ХХ ст. Одним з ї засновників є К. Юнг (учення про психологічні типи, безсвідоме і свідоме та його функції).

Чи знав Кейнс ці дослідження Юнга, коли формулював три свої знамениті психологічні фактори (психологічне почуття споживання, психологічне почуття ліквідності, психологічне почуття оцінки ефективності інвестицій)? Адже ці фактори впливають на впевненість людей, якій Кейнс надавав особливого значення в економічному житті людини, групи, суспільства. Але Кейнс — європеєць, як і Юнг. Для них мислення за своєю суттю раціонально, і це мабуть, заперечувати не буде ніхто.

Сполучаючи економіку і психіку, Кейнс створює нову картину процесів, що відбувалися в економіці. Загальні риси нашої теорії, — формулює він основний психологічний закон для макроекономіки, — можуть бути окреслені таким способом: коли зайнятість зростає, зростає сукупний реальний дохід; психологія суспільства така, що зі зростанням сукупного доходу, зростає й сукупне спо­живання, однак не такою мірою зростає дохід. Ясно, що підприємці зазнавали б збитків, якби вся збільшена зайнятість була спрямована на збільшені потреби.

Схильність до споживання (один із трьох психологічних факторів), рівноважний рівень зайнятості (коли немає прагнення ані скорочувати, ані розширювати зайнятість) залежатимуть від величини поточних інвестицій. Кейнс це називає спонукою до інвес­тування, а спонука до інвестування, як уже зазначалось, залежить від стану графіка граничної ефективності капіталу й норми процента за позиками з різними строками погашення й різним ступенем ризику. Отже, за даної схильності до споживання й даних розмірів інвестицій існуватиме тільки один рівень зайнятості, сумісний з рівновагою, оскільки всякий інший рівень призведе до розбіжності сукупної ціни пропонування й сукупної ціни попиту. Тобто дія закону Сея (попит породжує пропонування, і навпаки) — це одиничний випадок у розмаїтті співвідношень цих економічних феноменів. Закон Сея відбивав той щабель ринкових відносин, коли бартер (тобто коли обмін продуктів не мав такого важливого елементу, як гроші) був панівним. Очевидна істина, що закон Сея означав повну зайнятість (за бартеру). У Сея гроші — це «легкий флер, накинутий на обмін товарів». Кейнс же демонструє, що грошова економіка відкидає закони бартеру, проте й вона не панацея для створення рівноважної економіки. У Сея немає місця нерівноважному стану попиту та пропонування і немає місця психології суспільства. Утім, як довів Кейнс, це — порок класичної школи.

Кейнс показав, що гроші не тільки «колесо обігу», вони в індустріальну епоху відіграють самостійну роль. Вони виступають функцією заощадження, скорочуючи обсяг платоспроможного попиту. Тож обсяг виробництва і його динамізм визначаються не факторами пропонування (зайнятість праці, капітал, їх добуток), а фактором ефективного сукупного платоспроможного попиту.

Макроекономічний аналіз Кейнса — найважливіший здобуток кейнсіанської революції. Від аналізу мікроекономіки до аналізу макроекономіки, в якій аналіз психологічних факторів має першорядне значення, — один з напрямків кейнсіанської революції.

Отже, висновки: 1) конкурентна капіталістична економіка не може автоматично підтримувати рівень повної зайнятості; 2) оче­видна роль держави в цій економіці; 3) монетарна теорія не може розв’язати всіх проблем повної зайнятості (це видно на прикладі «пастки ліквідності»).



[1] Зазнач. праця. — С. 329.

[2] Там само. — С. 337.

[3] Зазнач. праця. — С. 339.

[4] Там само. — С. 342.

[5] Зазнач. праця. — С. 341.

[6] Там само. — С. 356.

[7] Зазнач. праця.— С. 355.