9. 5. Теорія грошової економіки
Теорія грошової економіки
«Я вважаю неправильним поділ економічної науки на теорію Вартості і Розподілу, з одного боку, і теорію Грошей — з другого. Справжня межа, на мій погляд, повинна бути між Теорією Окремої Галузі, або Фірми, де розглядається винагорода факторів та розподіл ресурсів між різними способами використання даної їх кількості, і теорією виробництва і зайнятості в цілому. Нам потрібна закінчена теорія Грошової Економіки»[1].
Про важливість теорії грошової економіки говорить той факт, що другий інструмент економічного дослідження в Кейнса — грошова одиниця.
На рівні фірми ті самі факторіальні витрати визначаються з використанням одиниці праці. Але обсяг виробництва, де передбачення про майбутній прибуток залежить від оцінки сучасності, від об’єктивних і суб’єктивних факторів, тут можна виміряти грошовою одиницею.
Важливість грошей в основному як раз і випливає з того, що вони є сполучною ланкою між сучасністю і майбутнім. Гроші, за Кейнсом — один з капітальних активів, як житловий будинок або пшениця. Але якщо будинок або пшениця майже володіють ліквідністю, витрати на їх утримання великі, то у грошей витрати утримання — майже нульові, а ліквідність — висока. Будь-які капітальні активи мають норму процента, але вона здебільшого мінлива залежно від ліквідності і витрат на утримання. Норму процента капітальних активів дослідив П. Сраффл, і Кейнс бере її на озброєння.
У різних товарів можуть бути різні розміри премії за ліквідність. Але існує велика різниця між грошима й усіма іншими активами (або більшістю їх), і вона в тому, що для грошей їх премія за ліквідність набагато перевищує витрати утримання, тоді коли витрати утримання інших активів набагато перевищують їх премію за ліквідність. Кейнс позначає норму процента для житла С1, норму процента для пшениці С2, норму процента для грошей С3.
Отже, норма процента — одна з найважливіших
характеристик теорії грошей Кейнса. Гроші — один з капітальних активів, що мають високу премію за ліквід-
ність за незначних витрат утримання (до речі, Кейнс стверджує, що меркантилісти знали, що норма процента залежить від переваги ліквідності від кількості грошей).
Дж. М. Кейнс — за кількісну теорію грошей, але формулює її по-своєму. «Доки є неповна зайнятість факторів виробництва, ступінь їх виконання буде змінюватись у тій самій пропорції, що й кількість грошей; якщо наявна їх зайнятість, то ціни будуть змінюватись у тій самій пропорції, що й кількість грошей»[2].
Зміна кількості грошей впливає на величину ефективного попиту. У результаті зростання ефективного попиту величина мультиплікатора залежатиме від того, як новий дохід, що виник унаслідок збільшення ефективного попиту, розподіляється між різними категоріями споживачів.
Як уже зазначалось, кількість грошей перебуває в прямому зв’язку з винагородою факторів виробництва, які входять у первинні витрати виробництва. На цій основі вводиться поняття одиниці витрат. Одиниця витрат (або як перше наближення до неї — одиниця заробітної плати) може розглядатись як основна міра вартості. Рівень цін за такого стану техніки і технології залежатиме частково від одиниці витрат і частково від масштабів виробництва, і там де обсяг випуску збільшується, він буде зростати більше, ніж пропорційне збільшення одиниці витрат, виходячи з принципу спадної дохідності для коротких періодів.
Коли дальше підвищення ефективного попиту вже не веде до збільшення обсягів виробництва і повністю витрачається на підвищення одиниці витрат, що відбувається в точно пропорційному збільшенні ефективності збуту, тоді досягається становище, яке цілком підставно можна назвати істинною інфляцією.
Кейнс був далеким від концепції рівноваги, він уводить поняття асиметрії в економічних процесах сучасної йому економіки. Під гіперінфляцією Кейнс розуміє ситуацію, коли ступінь забезпечення грошей починає випереджати темпи зростання паперового обігу. У результаті настає розпад фіскальної системи
і грошового обігу. (Втеча грошей характерна для Росії 1918—1922 років, і навпаки, у США кілька місяців 1932 р. була криза ліквідності, коли майже нікого не можна було зацікавити розлучитися з готівкою на будь-яких розумних умовах.)
Інфляція, за Кейнсом, є несправедливою, а дефляція — такою, що утруднює господарське життя (характерно для Японії кінця XX — початку XXI ст.). Але найгіршою є дефляція.
Цікаві висновки Кейнса про соціально-психологічні наслідки інфляції. Те, що вона збагачувала спекулянтів, очевидно. Інфляція руйнує соціальну структуру суспільства. Перша світова війна породила інфляційні процеси як у країнах-переможницях, так і в переможених. І це було нищівним ударом по середньому класу. Кейнс досліджує цю ситуацію на прикладі Великобританії, Франції, Італії. Під час і після війни реальна вартість грошей знизилася в Англії приблизно наполовину, у Франції — на 7/8, а в Італії — на 11/12.
Становище рантьє в Англії незмінно поліпшувалось до 1896 р. З цього року до 1914 р. їхній стан погіршувався; капітальна вартість щорічної ренти впала приблизно на 1/3, купівельна спроможність доходів — приблизно на 1/3. Між 1914 і 1920 рр. капітальна вартість ренти знову впала на 1/3, купівельна спроможність доходів — приблизно на 1/3, крім того, основна ставка прибуткового податку збільшилась з 7,5 % в 1914 р. до 30 % 1921 р. (Варто врахувати, що більша частина рантьє була в родинних відносинах з підприємцями, які наживали велике майно на спекуляції.)
«Це породило великі зміни у відносному становищі різних класів населення. На всьому континенті заощадження середнього класу, оскільки вони були поміщені в іпотеки, облігації або банківські вклади, були здебільшого знищені, і цей досвід надалі неодмінно змінить погляди на способи збереження і розміщення капіталу¼ Той, хто нічого не витрачав, але й не спекулював, хто був зразковим батьком для родини, хто співав гімни постійності і наслідував моралі благородних людей, як раз саме той, кого доля менш за все могла застати зненацька, постраждав найбільше»[3].
Теорія грошей Кейнса народжувалась у повоєнну епоху й епоху Великої депресії, різкого загострення загальногосподарської кризи, знецінення християнських цінностей, посилення потреби державного регулювання. Це був час історичних експериментів: Жовтнева революція 1917 р. в Росії з НЕПом і з ідеєю побудови соціалізму в окремо взятій країні; корпоративний соціалізм в Італії; націонал-соціалізм у Німеччині; лейбористський уряд в Англії; новий курс Рузвельта. Ця історична ситуація змогла стати основою найважливіших положень про роль психології в макроекономічному аналізі, викладеному в «Загальній теорії зайнятості, процента і грошей».
Так, змінився взаємозв’язок споживання і заощадження, яке відійшло на другий план, а споживання вийшло на перший. Це відбилось і на грошовому обігу. Кейнс зазначав, що Ленін, безперечно, має рацію в тому, що не може бути більш хитрого, більш правильного засобу для того, щоб похитнути підвалини суспільства, ніж розлад грошового обігу. Кейнс має на увазі підвалини капіталістичного суспільства, ставлення до якого в нього було далеко не патріотичним. Це випливає з його поглядів на капітал. Своєрідне тлумачення Кейнс дає капіталу: «Про капітал набагато краще говорити, що він приносить протягом свого життя дохід понад свою первинну вартість, ніж називати його продуктивним. Єдина причина одержати дохід полягає в тому, що він є рідкістю. Рідкісним же він стає внаслідок конкуренції з боку процента на гроші¼ Мені близька докласична доктрина, згідно з якою все виробляється працею за допомогою того, що було заведено називати майстерністю, а нині іменують технологією, і природних ресурсів, вільних від ренти або оподатковуваних відповідно до їх рідкості або достатку»[4]. На думку Кейнса, існує належна пропорція між кількістю праці, яка зайнята у виробництві машин, і кількістю праці, зайнятої в їх експлуатації.
Учений висміює тезу про заощадження як нагромадження капіталу. Ця помилка з розряду тих, з якими важче за все розлучитися. Вона породжується переконанням, ніби власнику багатства потрібне капітальне майно як таке, тоді як його насправді цікавить очікуваний дохід від цього майна. Очікуваний же дохід цілком залежить від передбачуваного в майбутньому ефективного попиту стосовно до майбутніх умов пропонування. Тому, якщо акт заощадження ніяк не підвищує очікуваний дохід, він не стимулюватиме й інвестиції. Створення нового багатства цілком залежить від того, чи досягне очікуваний дохід певного рівня, установлюваного поточною нормою процента.
Пріоритет праці в концепції Кейнса красномовно свідчить про його ставлення до капіталу. Якщо класичне економічне вчення виходить з тези «капітал — продуктивний чинник — запас», то Кейнс заперечує продуктивну функцію цього чинника. Оскільки в Кейнса капітал є породження рідкості, існує процент. У зв’язку з цим посилюється гніт капіталістів, що мають нагоду експлуатувати обумовлену недостатністю цінність капіталу. Процент у нинішніх умовах зовсім не є винагородою за яку-небудь насправді понесену жертву так само, як і земельна рента. Власник капіталу може одержати процент, тому що капітал рідкісний, так само, як і власник землі може одержати ренту, тому що кількість землі обмежена.
Так, за Кейнсом, рухатиметься капіталістична система — ринкова економіка, але не соціалізм, у тому числі державний.
ПОСТУЛАТИ КЛАСИЧНОЇ ШКОЛИ, ЯКІ ЗАПЕРЕЧУЄ КЕЙНС
| Класична школа | Дж. М. Кейнс |
| 1. Пріоритет факторів виробництва | 1. Пріоритет праці |
| 2. Аналіз цін у центрі економічних досліджень | 2. Аналіз реального доходу |
| 3. Безробіття — результат недосконалої конкуренції. «Невидима рука» відновить повну зайнятість | 3. Різним рівням доходу відповідає різний рівень рівноваги, а отже, може виникнути рівновага з високим рівнем безробіття |
| 4. Зростання капіталу пов’язано з ощадливістю | 4. Кейнс уводить поняття «гранична схильність до споживання», «гранична схильність до заощадження» |
| 5. Взаємозалежність заощаджень інвестицій залежить від норми про- | 5. Для зростання доходу необхідне збільшення споживання, а не заощадження. Мультиплікативний ефект множення доходу і примноження інвестицій. Взаємозалежність збереження інвестицій залежить від змін рівня доходу. Приріст доходу тим більший, чим більша схильність до споживання |
| 6. Величина інвестицій залежить від норми процента. Величина норми процента визначається пропонуванням заощаджень і попитом на інвестиції за їх обернено пропорційної залежності | 6. Є взаємозв’язок між нормою процента і граничною ефективністю капіталу, до якого прагне величина інвестицій. Спонука до інвестування зросла, зросте інвестування, і навпаки |
| 7. Економічний спад. Монополія порушує сучасну конкуренцію. Результат — спад. Держава повинна боротися з монополією, а ринок справиться сам | 7. Збільшення сукупного попиту усуває спад |
| 8. Держава втручається в економічні процеси тільки в умовах недосконалої конкуренції і всевладдя монополій | 8. Держава зобов’язана бути чинником дії на сукупний попит, якщо його обсяг недостатній, за допомогою кредитно-грошової, податкової, бюджетної політик. Фінансування громадських робіт |
| 9. Процент породжується схильністю до споживання | 9. Процент — породження схильності до споживання і схильності до ліквідності |
| 10. Закон Сея про рівновагу сукупного пропонування і сукупного попиту | 10. Сукупний ефективний попит |
| 11. Розмір зайнятості визначається граничною важкістю праці, вимірюваною величиною реальної заробітної платні | 11. Розмір зайнятості залежить від сукупного ефективного попиту |
| 12. Вимушеного безробіття немає | 12. Вимушене безробіття — реальність |
Ідеї Кейнса з мікроаналізу використовувалися з відповідною господарською інституціональною рецептурою, що великою мірою сприяло економічному піднесенню 1940—1960 років і загальній тривалій стабілізації країн ринкової економіки.
Піднесення 40—60 років ХХ ст. спричинилося до появи «неокейнсіанства» (Е. Домар, Д. Харрод, А. Хансен, Дж. Робінсон та ін.). Неокейнсіанці вважають, що макроекономічний аналіз Кейнса статичний, що він повинен розглядатись у динаміці. Це відображало ситуацію того часу. На додаток до мультиплікатора Кейнса вони вводять поняття «акселератор» — показник залежності зміни інвестицій від величини національного доходу. Харрод і Домар запроваджують модель розширеного відтворення.
В основі моделі Харрода — ідея рівності інвестицій і заощаджень; модель Домара — рівність грошового доходу і виробничих потужностей. У Харрода значна роль відводиться технічному прогресу з вивченням його типу. Так, технічний прогрес веде до економії живої праці, до економії суспільної праці. У розвитку техніки врівноважуються ці дві тенденції.
Окремо слід згадати Д. Хікса, який у праці «Вартість і капітал» (Нобелівська премія 1972 р.) сформулював так звану модель ІS/LM, що ввійшла майже в кожний підручник. У ній ІS означає «інвестиції — заощадження»; LM — «ліквідність — гроші» (L — попит на гроші, М — пропонування грошей).
У першій частині моделі ІS відображаються умови рівноваги на ринку товарів, у другій — на ринку грошей.
Рівновага на кожному з двох ринків — товарів і грошей — установлюється не автономно, а взаємозв’язано. Після завершення цієї взаємодії ринків установлюється її більш високий рівень. Модель Хікса сприяє обґрунтовуванню фінансової і грошової політики держави, виявленню їх взаємозв’язку і результативності. Нею послуговуються як неокейнсіанці, так і монетаристи.
Лауреат Нобелівської премії Д. Тобін — автор q-теорії інвестицій. Чинник q-коефіцієнт виражає відношення ринкової вартості активів у матеріально-речовій формі до витрат на їх відшкодування, q-розрив між відновною вартістю капіталу фірми і сукупною ціною на фондовому ринку. Якщо розрив у бік позитивної оцінки фондовою біржею, то фірма може збільшувати інвестиції, якщо негативної, то фірма не повинна активізувати свою інвестиційну діяльність. Нобелівську премію 1981 р. вчений одержав «за аналіз стану фінансових ринків і їх вплив на політику прийняття рішень у галузі витрат, зайнятості, виробництва і цін».