9.1. Об’єктивна необхідність, зміст та особливості планування в ОГН

9.1. Об’єктивна необхідність, зміст та особливості планування в ОГН

До господарств населення, які за статистикою належать до категорії домогосподарств, відносять особисті селянські господар­ства, виробників сільськогосподарської продукції на присадибних ділянках, на ділянках колективного й індивідуального садівництва і городництва та на дачних ділянках.

У світі використовуються різні критерії для віднесення виробників сільськогосподарської продукції до домогосподарств, тобто до домогосподарств населення. Наприклад, у США не вважають фермерами і відносять до домогосподарств виробників сільськогосподарської продукції, які мають річний доход від її реалізації менший від 1000 дол. У країнах ЄС господарствами населення вважаються виробники сільськогосподарської продукції, чиє зем­лекористування не перевищує 1 га сільськогосподарських угідь. Аналогічним критерієм користуються Польща, Чехія, Словаччина, Болгарія, Угорщина. У Німеччині до господарств населення відносять домогосподарства, які мають менше від або 1 га сільськогосподарських угідь, або 3 корів, або 8 голів молодняку великої рогатої худоби на відгодівлі, або 8 свиней, або 50 овець, або 200 курей-несучок, або 0,3 га садів і виноградників, або 0,1 га теплиць, а при поєднанні різних видів діяльності — менше від середньої вартості товарної продукції з 1 га сільськогосподарських угідь [102].

В Україні за даними Держкомзему налічується 23,8 млн землекористувачів, які володіють 11,4 млн га земельної площі, у тому числі 10,9 млн га сільськогосподарських угідь, з них 7,9 млн га ріллі («землі громадян»); з них 16,3 млн особистих селянських підсобних господарств населення та присадибних ділянок, які володіють такими земельними угіддями, відповідно, — 4,9; 4,6 і 4,1 млн га.

Особисте селянське господарство в Україні (згідно із законом про нього) [19] — це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів. Ця діяльність не відноситься до підприємницької діяльності. Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше двох гектарів, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Таблиця 9.1

Частка ОГН у виробництві продукції
сільського господарства України, %

В Україні виникла парадоксальна ситуація: за останні роки значно зросла питома вага ОГН у загальному виробництві сільськогосподарської продукції (табл. 9.1) і в 2002 р. досягла майже 60 %. Ще вища вона у малоземельних західних регіонах: у 2002 р. у Закарпатській області ця частка становила 93,6 %, у тому числі продукції тваринництва — 96,7 %, в Івано-Франківській — відпо­відно, 92 і 93,6 %, у Львівській — 90,5 і 92,6 %, у Чернівецькій — 84,8 і 90,1, у Рівненській — 81,3 і 84,2 і в Тернопільській — 75,6 і 87,6 %. Частка ОГН у земельному сільгоспземлекористуванні країни зросла від 6,3 % у 1990 р. до 23 % у 2002 р.

У той же час методичних рекомендацій з планування ОГН і визначення економічної ефективності виробництва в них нема. Відсутня також достовірна інформація про це (затрати живої та уречевленої праці на одиницю продукції, її собівартість, рентабель­ність виробництва за видами продукції та в цілому по ОГН). Перші серйозні спроби аналізу витрат та ефективності виробництва в ОГН з’явились тільки в 2001 р. [59, 104]. Така ситуація у період реформування сільськогосподарського виробництва та необхідності вибору ефективних напрямів його виробництва неприпустима.

Слід зазначити, що селянин удома планував завжди: що і для кого виробляти, де і за якими цінами реалізовувати продукцію (послуги), які витрати він матиме і який прибуток дасть йому та чи інша галузь. Однак якість такого планування залишається невисокою. Для цього є об’єктивні причини, що обумовлюють особ­ливості планування в ОГН. По-перше, величезний асортимент продукції. За даними ІАЕ УААН [104, с. 47] типове особисте підсобне господарство виробляє близько 50 видів рослинницької та 8 видів тваринницької продукції:

16 видів овочевих культур — капуста, помідори, огірки, перець, баклажани, часник, цибуля, кріп, петрушка, морква, буряки столові, картопля, кабачки, гарбузи, дині, кавуни;

15 видів ягід та фруктів — полуниця, суниця, смородина, агрус, малина, черешня, вишня, слива, яблуко, груша, персик, абрикос, шовковиця, калина, горіх;

9 видів зернових — пшениця, жито, ячмінь, кукурудза, просо, гречка, квасоля, горох, мак;

3 види технічних — цукровий буряк, соняшник, льон-дов­гунець;

8 видів тварин — корови, свині, кури, гуси, качки, вівці, кози, коні.

Така величезна кількість видів рослинницької та тваринницької сільськогосподарської продукції в одному господарстві обумовлена тим, що ОГН в Україні зорієнтовані, головним чином, на самозабезпечення продуктами харчування і меншою мірою — на товарне виробництво. Подібного немає в жодному фермерському господарстві в країнах з розвиненою ринковою економікою, які спеціалізуються на виробництві одного-двох видів товарної продукції, маючи при цьому значні економічні вигоди. До цього слід додати, що крім сільськогосподарської продукції в ОГН виробляється величезний асортимент продукції переробки молока, м’яса, овочів, фруктів тощо, продукції збору дикоростучих рослин, ягід і грибів, а також продукції різних кустарних промислів і художніх ремесел.

По-друге, недостатній рівень економічної освіти більшості селян. Тому якщо показники виробничої програми (посівні площі, поголів’я худоби і птиці, урожайність, продуктивність та агрозоотехнічні заходи) обґрунтовуються більш-менш детально, то економічні показники (собівартість продукції, рентабельність виробництва) практично не обчислюються.

По-третє, відсутність достатньої достовірної інформації про ефективність виробництва в ОГН і рекомендацій щодо планування в них.

З огляду на наведене вище джерелами інформації при плануванні розвитку ОГН можуть бути:

інформація Держкомстату України, котрий з 1999 р. запровадив квартальний запитальник про витрати і доходи господарств, у тому числі особистих господарств населення. Ці дані передбачається фіксувати щоквартально (це має робити сам господар) і зводити в кінці року. Першу інформацію за 1999 р. стосовно 3,8 тис. ОГН узагальнено в роботі [59]. Однак ця інформація охоплює переважно натуральні показники діяльності ОГН, а також витрати коштів на придбання матеріальних ресурсів (добрив, отрутохімікатів, насіння, кормів тощо) для використання в цілому по господарству, на оплату послуг (пов’язаних з обробкою землі, транспортних, ветеринарних, страхових тощо), податки та платежі до бюджету;

результати наукових досліджень ІАЕ УААН упродовж 1996—2000 рр. з метою виявлення чинників, що формують витрати та ефективність виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції в ОГН [104]. У цій роботі узагальнено результати анкетування 597 ОГН 10 областей України і наведено інформацію про ефективність виробництва 19 основних видів сільськогосподарської продукції: пшеницю озиму і яру, ячмінь, кукурудзу на зерно, капусту, помідори, огірки, картоплю, цукрові буряки, кормові коренеплоди, сіно багаторічних трав і природних луків, молоко, м’ясо великої рогатої худоби, м’ясо свиней, продукцію бджолярства (мед, віск, пилок);

дані анкетного обстеження 4317 ОГН усіх областей України [59], де визначено рівень рентабельності виробництва в цілому по ОГН, а також рослинницької і тваринницької продукції (загалом);

результати планування економічної ефективності в ОГН, що спеціалізуються на вирощуванні овочів захищеного ґрунту [97, с. 226—233].

Досвід збору інформації у фермерських господарствах США і країн ЄС [104, с. 188—235] свідчить, що цій роботі слід надати системності у часі. Вибір масиву господарств для обстеження не повинен мати випадковий характер; необхідно враховувати спеціалізацію виробництва, регіональні відмінності тощо. В Україні моніторинг витрат та дохідності виробництва продукції в ОГН мають здійснювати органи офіційної статистики та наукові установи за рахунок коштів державного бюджету.

Узагальнення досвіду планування в ОГН різної спеціалізації та тих, які розташовані в різних природно-кліматичних умовах [97, с. 226—233; 104, с. 175—187], дозволяє зробити висновок, що планування в ОГН має включати:

дослідження ринку тих товарів, на виробництві яких спеціалізується конкретне господарство, та розробку маркетингової програми;

обґрунтування виробничої програми господарства, яка передбачатиме також його взаємовідносини з іншими аграрними, переробними та агросервісними підприємствами;

планування витрат і собівартості продукції;

планування обсягів, каналів, строків і цін реалізації продукції, економічної та соціальної ефективності сільськогосподарського виробництва в ОГН.