9.14. Епоха експериментів
Епоха експериментів
В. Ойкен констатує, що з 1914 р. провадяться експерименти в Німеччині, США, Англії, Франції, Росії, Швеції. З’являється новий тип господарської політики — експериментаторство. Світова система втрачає свою однаковість. «Однак повсюдно експерименти мають свій особливий національний характер. У Німеччині вони почалися під час війни 1914—1918 рр. зі спроби централізованого керування економікою, з ухвалення 1919 р. закону про соціалізацію. Через численні проміжні стадії ці експерименти привели до політики забезпечення повної зайнятості, що впроваджувалась у життя з 1913 р. і до економічної політики централізованого
регулювання економічного процесу. Після 1936 р., однак,
були запозичення. Корпоративна економіка Муссоліні запози-
чує новий курс Рузвельта і встановлення корпоративного порядку Німеччини після 1933 р. Варто тільки зіставити між собою США, Росію, Англію і Голландію 1949 року. В усіх цих краї-
нах втілювались у життя зовсім різні концепції економічної політики»[1].
Ойкен наводить приклад з експериментами в Росії: першим експериментом стала політика так званого воєнного комунізму, за ним пішла нова економічна політика (НЕП), на зміну якої починаючи з 1928 року прийшла економічна політика централізованого планування, що в ході експерименту зазнала численних стадій. Ці експерименти, як правило, були зімпровізовані, бо
заздалегідь не продумувались у деталях. «Ленін не мав жодного уявлення щодо проблеми економічного регулювання, коли 1917 р. під його керівництвом у Росії був зроблений переворот
і тим самим почався великий економічний експеримент. Лише після його проведення він почав зауважувати, якого вигляду набула ця проблема»[2].
Коли Ленін 1917 р. писав свою працю «Держава і революція», він не мав ані найменшого уявлення про проблему господарського розрахунку і про труднощі централізованого регулювання економічного процесу в сучасному народному господарстві. Його мета — організувати все народне господарство за зразком пошти. Коли революція стала реальністю, факти наштовхнули його на головне питання економіки у праці «Чергові завдання радянської влади», де він закликав звертатися до суспільного обліку і називав облік і контроль центральним питанням соціалістичної революції. Але для цього не було нічого підготовлено з ідейного боку.
Однак який би вплив не справляв кожен з цих історичних експериментів, в одному плані всі вони мали позитивне значення, а саме в тому, що дозволили нагромадити великий досвід втілення в життя економічної політики. Особливе значення цей досвід має для країн централізовано-адміністративної економіки кінця XX ст. щодо трансформації в соціально ринкове господарство.
«Саме тиск насущних проблем давав і дає поштовх до проведення експериментів у інших країнах: падіння цін на сільськогосподарську продукцію, безробіття, скорочення експорту й інші проблеми. Найбільш могутнім був імпульс, породжений глибокою кризою 1929—1932 рр. Основною ідеєю всіх політико-економічних експериментів стає запобігання можливому повторенню подібної катастрофи»[3]. Ці експерименти тривають і сьогодні: Китай, Індія, Японія, Аргентина, країни Африки, Латинської Америки, Європейський Союз, країни СНД тощо. У цьому плані епоха після 1914 р. унікальна. Проте зауважимо, що більшість експериментів не готувалися, не мали концептуальної бази.
Лідери Великобританії та Німеччини наприкінці XX — початку XXI ст. заявили про пошуки третього шляху лібералізму. Особливо це стосується ФРН — країни, що дала світу ордолібералізм, у витоків якого стояв В. Ойкен.