9.3. Системи оперативного планування

Основними елементами оперативного планування є:

1)    планово-облікові одиниці виміру продукції;

2)    планово-облікові періоди, на які розробляються оперативні плани;

3)    нормативи просування виробництва (партії запуску – випуску виробів, необхідні запаси незавершеного виробництва та тривалість випереджень).

В практиці господарювання розрізняють три основні системи оперативного планування:

1) подетальну,

2) комплектну,

3) на замовлення.

Вибір застосування кожної системи оперативно-виробничого планування визначають:

1)    типом виробництва,

2)    складом і особливостями продукції.

При цьому перевага віддається тій системі, яка дозволяє найбільш ефективно вирішувати завдання оперативного планування.

Подетальна система за планово-облікову одиницю використовується деталь певного найменування. В залежності від особливостей інших елементів та організації самого процесу оперативного регулювання найбільш поширеними різновидами подетальної системи є:

1)    Складська система, за якої рівень завантаження та рівномірність випуску продукції визначаються необхідністю підтримання складських запасів певних розмірів. Ця система має сенс при великій кількості застосовуваних при виготовленні продукції стандартних вузлів та деталей.

2)    Система планування за нормами технологічних запасів, яка передбачає встановлення постійної насиченості усіх стадій виробничого процесу необхідними запасами напівфабрикатів (деталей, вузлів) і суворе дотримання розрахункового рівня цих запасів для кожного цеху. Ця система застосовується в умовах серійного та крупносерійного виробництва.

3)     Система планування за строками подачі, в основі якої знаходяться встановлені строки запуску та випуску партій деталей з урахуванням їх технологічних запасів та строків міжцехових подач. В умовах серійного та крупно серійного виробництва строки можуть переглядатись кожного разу при розробці оперативних планів. В масовому виробництві встановлюються стандартні строки.

4)     Система планування за тактом потоку (базується на синхронізації діяльності всіх виробничих підрозділів і встановленні єдиного такту випуску готової продукції. Така система застосовується в масовому виробництві з широким використанням поточних методів організації виробничих процесів.

Комплектна система. За своєю суттю відрізняється від інших тим, що в ній за планово-облікову одиницю приймається об’єднаний за певними ознаками комплект деталей (вузлів). Найбільш поширеними її підсистемами є:

1)    комплектно-вузлова;

2)    комплектно-групова;

3)    машинокомплектна.

Комплектно-вузлова підсистема за планово-облікову одиницю має вузловий комплект, до якого входять деталі одного складального вузла. Ця система характерна для виробництва складної продукції з тривалим виробничим циклом.

Комплектно-групова підсистема може застосовуватись в тих випадках, коли виготовляються деталі (вузли), що мають загальний технологічний процес, однакову періодичність запуску-випуску та строки подачі на наступну стадію.

Машинокомплектна підсистема – найбільш проста тому, що її планово-обліковою одиницею є машинокомплект, тобто повний комплект деталей, що виробляється тим або іншим цехом для певного виробу (машини). Ця система може застосовуватись при виробництві нескладних виробів, з невеликою кількістю деталей.

Система оперативного планування на замовлення характеризується встановленням конкретних строків запуску-випуску виробів по кожному замовленню. Замовлення і є планово-обліковою одиницею для підприємства в цілому, а для окремих цехів – комплекти деталей, вузлів для певних замовлень.

Застосовується ця система в одиничному та дрібносерійному виробництвах, де практикуються дрібні й різноманітні замовлення. Її особливість полягає в тому, що охоплюється весь процес виконання замовлення: від підготовки виробництва до випуску готового виробу.

Розробку та реалізацію оперативного плану здійснює диспетчерська служба (виробничо-диспетчерський відділ) підприємства. На неї покладені завдання:

1)     забезпечення виконання графіків виробництва у всіх підрозділах;

2)     контроль за ритмічним і достатнім завантаженням усіх робочих місць;

3)     своєчасне виявлення, швидке усунення, по можливості запобігання простоїв, перерв у роботі;

4)     використання технологічних та строкових запасів у випадку виникнення перебоїв у виробництві.

Оперативне регулювання виробництвом здійснюється диспетчерським бюро, очолюване головним диспетчером, підпорядкований заступнику директора по виробництву.

Диспетчерський апарат підприємства включає:

1)    чергових диспетчерів виробництва,

2)    змінних диспетчерів цехів.