9.5. Обґрунтування економічної і соціальної ефективності сільськогосподарського виробництва в ОГН

9.5. Обґрунтування економічної і соціальної ефективності сільськогосподарського виробництва в ОГН

Загальноприйнятим критерієм ефективності в ОГН, так само як і у фермерських, є максимум валового доходу (v + m) як різниці між виручкою за реалізовану продукцію і матеріальними затратами. Разом з тим господаря цікавить не тільки розмір валового доходу, але й те, чи приносить його виробнича діяльність прибуток. Для цього зіставляють виручку з усіма витратами, включаючи й витрати на оплату праці.

У табл. 9.9 наведено фактичні за 2000—2001 рр. і планові на 2002 р. дані щодо ефективності виробництва чотирьох товарних видів продукції (картопля, молоко, м’ясо великої рогатої худоби і поросята) в особистому господарстві К. Довжик. При цьому було використано дані попередніх розрахунків з обґрунтування виробничої програми господарства, обсягів товарної продукції, цін і виручки від реалізації продукції (табл. 9.2 і 9.3), аналізу фактичних і обґрунтування планових показників затрат праці, витрат на її оплату (табл. 9.4 і 9.5), інших поточних витрат (табл. 9.6—9.8).

Заслуговує на увагу порівняння одержаних даних про економічну ефективність виробництва окремих видів рослинницької і тваринницької продукції в особистому господарстві К. Довжик:

з аналогічними даними співробітників Інституту аграрної економіки УААН, коли було обстежено 70 особистих господарств 12 областей України під час вирощування картоплі, виробництва молока, відповідно, 66 і 12 %; м’яса ВРХ — 38
і 10 %;

з даними 12,7 тис. великих і середніх аграрних підприємств Мінагрополітики України (табл. 9.10).

У першому випадку істотних розбіжностей у результатах дослідження врожайності, продуктивності худоби, собівартості продукції (крім молока) не спостерігається. Впадає у вічі істотна різниця в рівні затрат праці з розрахунку на голову худоби, що можна пояснити різницею у способах її утримання в літній період: у господарстві К. Довжик затрати мінімальні у зв’язку з наявністю достатньої кількості пасовищ. Різниця у рівнях рентабельності пояснюється переважно різним рівнем цін реалізації продукції.

У другому випадку істотно нижчий рівень рентабельності, а з продукції скотарства навіть збитковість виробництва продукції, пояснюється значно нижчою продуктивністю галузей (у картоплярстві в 1,5—1,7 раза, у молочному скотарстві — у 2,6 і при вирощуванні молодняку великої рогатої худоби — у 2,7—3 рази), а також високим рівнем поточних витрат із розрахунку на 1 га і 1 голову худоби. Тому, не зважаючи на більшу трудомісткість виробництва як рослинницької, так і тваринницької продукції в ОГН, тут значно нижча собівартість продукції (табл. 9.10).

Крім економічної ефективності на особливу увагу заслуговує соціальна ефективність виробництва в особистих господарствах населення. Так, у господарстві К. Довжик валовий дохід господарства (виручка мінус матеріальні витрати) становить 5,5 тис. грн, або на одного члена сім’ї 2750 грн на рік.

Дещо кращі результати у господарстві В. Завалій [97, с. 231], що спеціалізується на вирощуванні овочів закритого ґрунту, розташоване недалеко від Києва і, природно, має набагато вигідніші умови для реалізації продукції порівняно з першим господарством, яке розміщене в глибинному районі Волинської області. Тут валовий дохід господарства в 1997 р. становив 10,5 тис. грн, або на одного члена сім’ї — 2627 грн на рік, що в умовах глибокої економічної кризи забезпечує кожному членові родини (з урахуванням пенсій) відносно пристойне життя.

Крім цього, соціальна ефективність розвитку ОГН полягає в тому, що:

допомагає вирішенню проблеми зайнятості та дохідності для сімейного бюджету селян;

сприяє відродженню селянських династій, реального господаря і власника на землі.

Передання досвіду з покоління в покоління є важливим завжди і скрізь, але найбільше значення воно має у сільському господарстві. Тут виховання наступного покоління ґрунтується не тільки на безпосередньому виробничому досвіді, а й на особливостях розміщення земельних ділянок, характері господарювання батьків тощо. Реальний статус господаря і власника сприятиме більшій турботі батьків про те, щоб діти не покидали село, щоб у них пробуджувався інтерес до підприємництва на землі, щоб вони ставали справжніми господарями. Відродження селянських династій поступово поліпшуватиме демографічну ситуацію на селі, сприятиме його омолодженню, збільшенню в селах молоді не тільки з високою кваліфікацією, а й із широким світоглядом, високою культурою.