1. 5.5.3.3. Валютно-кредитні інструменти

Валютно-кредитні інструменти

Сучасна модель регулювання зовнішньої торгівлі за допомогою валютно-кредитних інструментів об'єднує сукупність елементів ва­лютного ринку, відносин експортерів та імпортерів з банками, системи національного та міждержавного валютного регулювання. У будь-якій державі співвідношення елементів, які використову­ються, та роль кожного з них відрізняються залежно від стану зов­нішньоекономічних зв'язків, рівня конвертованості національної валюти, принципів зовнішніх розрахунків та кредитування, особли­востей національного механізму державного регулювання у цілому, а також ступеня залучення у міжнародну валютно-фінансову сфе­ру. У зв'язку з цим умови здійснення експортно-імпортних опе­рацій багато в чому залежать від сукупності елементів регулюван­ня валютного ринку, які використовуються, рівнів валютного курсу, позикового процента та умов надання кредиту, способів валютної інтервенції тощо.

До валютно-кредитних інструментів регулювання зовнішньої торгівлі належать наступні:

— зміна валютного курсу шляхом його ревальвації або деваль­вації;

— валютні обмеження;

— валютна інтервенція за допомогою маніпуляції державним
банком валютними ресурсами та процентними ставками;

— маневрування банківськими процентними ставками;

— набір правил та норм, які регулюють діяльність центральних
емісійних банків на зовнішніх валютних ринках. їх мета — полег­
шення процесів міжнародної торгівлі стосовно забезпечення зовніш­
ньоторговельних розрахунків, впорядкування кредитування екс­
портно-імпортних операцій і отримання максимальної вигоди учас­
никами зовнішньоторговельних угод.

Валютний курс (ВК), що виступає як відношення національ­ної грошової одиниці до грошових одиниць інших країн, є найваж­ливішим інструментом валютного регулювання. Головна функ­ція ВК — забезпечення пропорційності обміну валют, базою якої є їх купівельна сила відносно товарів всередині країни. ВК залежить від статусу національної валюти, рівня її конвертованості, тобто можливості вільно та необмежено обмінюватись на інші іноземні валюти. Конверсія може бути повною (безперешкодний обмін на будь-яку іноземну валюту) або частковою, коли можливість обміну обмежується деякими видами валют та операціями міжнародного платіжного обороту. На відміну від часткової, повна конверсія вклю­чає як внутрішню, так і зовнішню оборотність у всьому її обсязі. Внутрішня конвертованість валюти не обмежує обміну національ­ної валюти юридичними та фізичними особами певної країни на своєму внутрішньому ринку. У деяких державах нерезиденти мо­жуть обмежуватись щодо використання іноземної валюти; нерези­дентам можуть надаватись гарантії з переведення національної валюти в іншу валюту, а у резидентів певної країни ця можливість відсутня. Зовнішня конвертованість надає можливість використо­вувати зароблені у цій країні грошові кошти юридичними та фізич­ними особами, як на внутрішньому ринку, так і за його межами. Конвертованість валюти визначається, головним чином, рівнем роз­витку внутрішнього товарного виробництва. Зовнішня конверто­ваність більше, ніж внутрішня, загострює конкуренцію, деформує структуру економіки, сприяє вивозу прибутку за межі країни її отримання.

Котирування валют — це встановлення курсів іноземних ва­лют відносно національної, яке здійснюється державними (націо­нальними) та великими комерційними банками прямим або не­прямим методом. Пряме котирування (в усіх країнах, крім Ве­ликобританії) означає, що одна одиниця іноземної валюти вира­жається у відповідній кількості одиниць національної валюти; не­пряме котирування — обернена величина, коли за одиницю прий-

мається національна валюта, яка виражена в певній кількості іно­земної (у Великобританії).

Найбільш розповсюджений спосіб використання ВК для регу­лювання зовнішньоторговельного обороту полягає у зміні його шля­хом девальвації або ревальвації. Ці методи країни використову­ють в умовах гострої конкурентної боротьби на зовнішніх ринках, а також в умовах суттєвого відхилення рівня інфляції у рамках фіксованих ВК, коли ринковий курс тривалий час і у відчутних розмірах відхиляється від валютного паритету.

Девальвація — офіційне заниження курсу національної валю­ти; використовується з метою вирівнювання зовнішньоекономіч­ного балансу шляхом збільшення експорту та скорочення імпорту завдяки зростанню цін на імпортну продукцію- У цих умовах в експортерів з'являються значні переваги при обміні заробленої валюти на національну. Одночасно внаслідок подорожчання імпорту товарів скорочуються обсяги другорядних імпортних поставок у країну. Наприклад, Японія у 60—70-ті роки завдяки заниженому курсу ієни та зниженню цін на імпортну продукцію, змогла про­никнути та закріпитись на багатьох світових ринках. Уряд Японії з метою скорочення експорту і надалі декілька разів знижував курс ієни до долара США. Проте, внаслідок девальвації, особливо в ре­зультаті різкого зменшення курсу національної валюти, може ста­тися більше знецінення її порівняно з внутрішнім, яке створить сприятливі умови для використання валютного демпінгу — спеку­лятивних операцій на зовнішньому ринку з метою отримання при­бутку за рахунок зміни валютного курсу.

Ревальвація — підвищення офіційного курсу національної ва­люти відносно іноземних, яке супроводжується стриманням розвит­ку експорту, його подорожчанням з одночасним здешевленням імпор­ту. Це асиметричний девальвації процес. Ревальвація нерідко підштовхується діями інших держав, які бажають підсилити конку­рентоспроможність своїх товарів на ринках країн з активним тор­говельно-платіжним балансом. Наприклад, ФРН змушена була під ак­тивним тиском країн-конкурентів (СІНА, Англії, Франції) ревальву-вати західнонімецьку марку і затримати розвиток експорту у 60-ті роки; у 70-ті роки у країнах ЄС були переглянуті валютні паритети більшості розвинених країн, тобто рівень обмінного курсу валют, який вирівнює купівельну спроможність кожної з них з обмеженням при­пустимих границь коливань ("валютний коридор"), і розповсюджена система "плаваючих" ВК, границі коливань яких не обмежені. Цей процес значно розширив можливості використання інших заходів валютного впливу на міжнародні розрахунки — валютних інтер­венцій, маневрування процентною ставкою, валютних обмежень.

Валютні обмеження — система правил, що регламентують опе­рації з валютними цінностями, зокрема з національною та інозем­ною валютами, золотом, цінними паперами тощо. Вони включають заходи з регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капі­талу, репатріації прибутків, часткову або повну заборону вільної купівлі та продажу іноземної валюти. Валютні операції у цьому випадку зосереджуються у центральних (національних) або спеці­ально уповноважених банках. Метою валютних обмежень є скоро­чення зовнішнього оборотного капіталу, яке впливає на попит на національну валюту та зовнішньоторговельні операції на поточних рахунках шляхом обмеження кількості валюти, яку дозволяється вивезти за кордон під час туристичних подорожей.

Таким чином, ВК € опосередковуючою ланкою прямого адмініс­тративного втручання держави у зовнішню торгівлю, яке за суттю являє собою систему валютного контролю. У рамках Статуту МВФ {ст. VIII) валютний контроль може мати лише обмежене значення (з метою захисту національної валюти) і не перешкоджати прове­денню поточних операцій, конвертованості національної валюти для нерезидентів, тобто функціонуванню валютного ринку. Проте засо­би та методи, які реалізуються через протекціоністські заходи, ва­лютні обмеження та конвертованість валюти, повертаються держа­вам величезними додатковими затратами, які руйнують економіку, вносять дисбаланс у відносні ціни на товари та послуги, а також позбавляють їх переваг вільної міжнародної торгівлі.

Валютна інтервенція реалізується у вигляді цільових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти центральними банками з метою обмеження (підвищення, зниження, підтримки) курсу національної валюти. Сполучення валютної інтервенції на зовнішніх валютних ринках з рівними за величиною та протилежними за напрямком операціями на внутрішньому відкритому ринку цінних паперів, яке застосовується з метою виключення взаємовпливу внутрішньої і зов­нішньої грошово-кредитної політики, називається "стерилізацією".

Маневрування банківськими процентними ставками впли­ває на переміщення ліквідних коштів з однієї країни в іншу, а та­кож сприяє зміні ВК.