1.1. Аграрна економіка, її зміст і завдання
1.1. Аграрна економіка, її зміст і завдання
Економічна наука вивчає закони і закономірності матеріального виробництва, політичні та економічні інтереси людей, їх взаємовідносини в процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ, регіональні особливості економічного розвитку і територіальної організації продуктивних сил (регіональна економіка). Економічна наука - основна база державної економічної політики, яка є сукупністю науково обґрунтованих заходів, що вона їх здійснює в інтересах власного народу. Характер і зміст економічної політики, її соціальна спрямованість, масштаби впливу на господарську діяльність визначаються потребами у виробництві матеріальних благ. Економічна політика здійснюється з допомогою економічних реформ, кожна з яких являє собою систему заходів, скерована на вдосконалення діючих або впровадження нових форм господарської діяльності в економіці країни, що їх здійснює держава. Сучасна економічна політика держави спрямована на розвиток ринкової економіки, роздержавлення і приватизації землі, майна і нерухомості, розвиток різних форм власності і господарювання, розширення товарно - грошових відносин, зміцнення національної грошової валюти, розширення товарообороти, максимальне насичення ринків промисловими і продовольчими товарами, удосконалення інвестиційної, фінансово-кредитної, цінової, рентної, податкової, страхової, протекціоністської політики. Для цього формуються різні концепції соціально-економічного розвитку, розробляються програми стабілізації окремих галузей, високоефективного використання ресурсного потенціалу, формування системи цивілізованого підприємництва тощо.
В основі успіхів реформ лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка система організації праці, виробництва і управління, формування системи політикотворення, формування фондів нагромадження і споживання. Високі темпи прогресивних зрушень і конкурентоспроможності можна досягти за рахунок найновіших наукових відкриттів, впровадження нових технологій, інформації і моделювання прогнозних передбачень кон'юнктури (змін у співвідношеннях попиту і пропозиції) ринків.
Треба брати до уваги використання гнучкої і збалансованої структури макро- і мікроекономічного відтворення потрібної, ресурсної, товарної і грошової маси, всього товарно-грошового обігу. Інакше кажучи, сучасний бізнес як високоорганізована і ефективно функціонуюча система товаровиробництва і підприємництва не повинна мати нічого спільного з гантгстерською, базарною, хаотичною і стихійною економікою. Розвиток економіки нашої країни повинен управлятися державою, різні форми господарювання і бізнесу мають контролюватися державою, постійно знаходиться під її впливом. Лише на основі державних і ринкових регуляторів прямої і зворотної дії можна регулювати розвиток економіки країни.
Господарський комплекс України являє собою сукупність взаємозв'язаних галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, будівництва, сфери обслуговування та інших. Сільське господарство як складова і комплексноутворююча галузь, що виробляє продукти харчування для населення, сировину для промисловості і товари для експорту відіграє важливу роль у зміцнені економіки країни, підвищенні життєвого рівня населення і розв'язанні соціально - економічних проблем. Проте рівень розвитку його продуктивних сил далеко (і ще дуже далеко) відстає від народногосподарських потреб. В країні недостатньо виробляється зерна, цукрових буряків, льоноволокна, картоплі, городини, плодів, ягід, винограду, м'яса, молока, яєць та іншої продукції рослинництва і тваринництва.
За останні роки рівень продовольчої безпеки знизився до критично небезпечного рівня. Тому проблема прискореного розвитку сільського господарства і стабільного нарощування продукції землеробства і тваринництва та продовольчих товарів набирає особливо важливого значення. Отже, по дальший розвиток аграрного сектора економіки і розв'язання продовольчого питання стає найбільш невідкладним і позачерговим завданням. Основне завдання економічної науки полягає в тому, аби розробити теоретичні і методологічні основи аграрних перетворень, стратегію і тактику здійснення аграрної реформи, економічні механізми стимулювання розвитку сільськогосподарського виробництва. Максимальне задіяння усіх економічних механізмів, стимулювання розвитку аграрної економіки, удосконалення інвестиційної фінансово-кредитної, цінової, рентної, страхової, протекціоністської і митної політики, структурна перебудова агропромислового комплексу, розвиток різних форм власності і господарювання, товарно-грошових відносин і переходу від планової до ринкової економіки вимагають грунтовних економічних досліджень і розробки нової аграрної політики. Тому роль і значення економічної науки на сучасному стані розвитку продуктивних сил непомірно зростає.
Сільськогосподарське виробництво - це процес взаємодії людини і природи, в ході якого вона з допомогою промислових засобів виробництва, використовуючи тіла, речовини і сили природи, здійснює виробництво сільськогосподарської продукції. Вона займається вирощуванням сільськогосподарських культур і вирощуванням продуктивної худоби. Природа у сільському господарстві є основною продуктивною силою. Продуктивність сільськогосподарських угідь, водних екосистем, енергія сонця і вітру, кількість сонячного тепла і світла, атмосферних опадів беруть безпосередню участь у фотосинтезі рослин, впливають на урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби. Територіальне поєднання природних умов і ресурсів впливає на розміщення і спеціалізацію сільського господарства. У сільськогосподарському, на відміну від інших галузей народного господарства, використовуються не лише промислові, але й природні засоби виробництва.
Розвиток сільського господарства базується на вивченні економічних законів і законів природи. Економічні закони відображають суспільно-виробничі відносини людей у процесі сільськогосподарського виробництва. Вони характеризують більш істотні, причинні і стійкі зв'язки між економічними явищами і процесами, які відбуваються у виробництві матеріальних благ і суспільного життя населення. Економічні закони -теоретична і методологічна основа суспільної практики. Вони не існують поза межами суспільно-виробничої діяльності людей і проявляються тільки через їх діяльність. Характер дії економічних законів визначається соціально -економічною природою суспільного розвитку і способів виробництва матеріальних благ.
Закони природи відображають найсуттєвіші особливості розвитку природних явищ і процесів. Вони істотно впливають на розвиток суспільного виробництва і його економічну ефективність. Економічні закони, як і закони природи мають об'єктивний, не залежний ні від кого характер. Пізнання механізмів дій законів економічних і законів природи їх урахування в господарській практиці сприяє прискореному розвитку економіки і підвищення життєвого рівня і добробуту населення. І, навпаки, ігнорування, порушення, іноді нехтування вимогами економічних законів і законів природи негативно позначаються на розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Тільки на основі вивчення і пізнання об'єктивних законів розвитку суспільства і природи можна формувати економічну політику держави і здійснювати економічні реформи у ній.
Економіка сільського господарства - це сукупність суспільно-виробничих відносин у сільському господарстві, наука, що вивчає форми і характер прояву економічних законів у сільськогосподарському виробництві, методи і прийоми використання природних і промислових засобів виробництва для отримання максимальної кількості продукції при оптимальних затратах на її виробництво. Вона пов'язана з багатьма іншими галузями економічної науки: економічною і соціальною географією, соціоекономікою, статистикою, математикою, кібернетикою та іншими науками. Оскільки економічні відносини в сільському господарстві, як і в інших галузях господарського комплексу, визначаються особливостями розвитку продуктивних сил, їхньою організацією і характером розвитку, то економіка сільського господарства у поєднанні з загально-економічними відносинами у їхньому галузевому прояві розглядає систему не лише економічних, але й технічних, технологічних і організаційних відносин. Вона вивчає механізми дії економічних законів і законів природи в сільському господарстві, специфічні умови і особливості господарювання, управління і планування, процеси розвитку агропромислової інтеграції, горизонтальної, вертикальної кооперації, комплексування і комбінування виробництва та розвиток агропромислових формувань, закономірності і особливості суспільного й територіального поділу праці, розміщення і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, формування зон і районів товарного виробництва зерна, цукрових буряків, льоноволокна, картоплі, городини, плодів, ягід, винограду, молока, м'яса, яєць, вовни та інших видів продукції. Предметом вивчення аграрної економіки є форми організації виробництва і реалізації продукції, кон'юнктура ринку і ринкові відносини, специфічні галузеві техніко - економічні особливості використання основних засобів виробництва і предметів праці, матеріально - технічного постачання і т. ін.
Вивчаючи виробничі відносини, економіка сільського господарства має враховувати постійні зміни в розвитку продуктивних сил, організації, техніці і технології виробництва, виявляти застарілі форми господарства і неефективні методи господарювання і пропонувати нові, визначати ефективність застосування тих чи інших засобів виробництва і трудових ресурсів, технічних, агротехнічних, зоотехнічних, комплексно-меліоративних, природоохоронних, середовищноформуючих та інших заходів, перспективи розвитку сільського господарства.