1.1. Поняття і зміст права на туризм

Зростаюча взаємозалежність держав в розв’язанні глобальних проблем сучасності визначає підхід світової спільноти до гуманітарного співробітництва в сфері туризму як невід’ємної частини загальноохоплюючої системи світу і міжнародної  безпеки.

Входження України в якості рівноправного партнера в світову спільноту держав, об’єктивно підвищило інтерес до міжнародної проблематики і перш за все до міжнародного права як універсального інструменту організації міждержавного діалогу і єдиного міжнародного нормативно-правового масиву, в рамках якого можливе становлення, розвиток і вдосконалення різноманітних форм колективної співпраці і народів з метою досягнення загального миру і взаєморозуміння, що лежать в основі існування людської цивілізації [77,c.3].

Розуміння і поширення загальнолюдських етичних цінностей в дусі терпимості та поваги різноманітності релігійних, філософських та моральних переконань є одночасно основою та наслідком відповідального туризму, діяльності, що найчастіше  асоціюється з відпочинком, дозвіллям, спортом і спілкуванням з культурою та природою [76, п.1 ст. 1]. Її необхідно здійснювати в гармонії з специфічними особливостями і традиціями  регіонів і країн, що приймають туристів, дотримуючись при цьому їх законів та звичаїв. Вона повинна плануватися і практикуватися як привілегійований засіб індивідуального і колективного вдосконалення. Взаємодіючи на практиці з духовною розкутістю, туризм стає  унікальним фактором самоосвіти і  попередження експлуатації людини в усіх її формах. Туризм повинен сприяти забезпеченню прав і свобод людини, особливо специфічних прав найменш захищених груп населення, , здебільшого, етнічних меншостей та корінних народів.

Можливість напряму і особисто відкривати для себе і насолоджуватися  визначними пам’ятками нашої планети є правом на туризм, яким в рівній степені володіють всі жителі планети [76, п.1 ст.7]. Все більш активна і безперешкодна участь  у внутрішньому та міжнародному туризмі розглядається як одна з найкращих можливостей збільшення вільного часу громадян.

Вважається, що загальне право на туризм є також наслідком права на відпочинок і рекреацію, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодично оплачувані відпустки, що гарантовані ст.24 Всесвітньої декларації прав людини 1948 р. та п.7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.[67].

Конституція України 1996 р. гарантує кожному працюючому право на відпочинок, що забезпечується представленням днів щотижневого відпочинку, щорічно оплачуваної відпустки та встановлення скороченого робочого дня для деяких професій. (ст. 45) [1].

Для забезпечення закріплених прав потрібно стимулювати і розвивати, при підтримці державної влади, соціальний і колективний туризм, який сприяє широкому доступу до відпочинку, поїздок та відпусток. Важливим завданням є також сприяння розвитку сімейного, молодіжного та студентського туризму, а також туризму для старших людей та інвалідів.