Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.1. Сутність поняття "соціальна робота"

Поняття "соціальна робота" увійшло в соціально-гуманітарну літературу наприкінці XIX ст. у відповідь на соціальну потребу сус­пільства у змістовому відображенні практичної діяльності людей, які допомагали бідним. Започаткування в 90-х роках XIX ст. у Велико­британії лекційної роботи з роз'яснення та поширення знань щодо благодійної діяльності та відкриття в 1899 р. першого в світі Інсти­туту підготовки соціальних працівників в Амстердамі (Голландія) зумовили появу відповідних навчальних курсів із соціальної роботи. У результаті було започатковано розвиток соціальної роботи як навчальної дисципліни [125, 77]. Водночас у США вийшла друком книга М. Річмонд "Дружній візит до бідняків: керівництво для тих, хто працює у благодійних організаціях", де чи не вперше було опи­сано науково обґрунтовані методи соціальної роботи [51, 77-80]. Отже, соціальна робота стає об'єктом наукового осмислення, чим започатковується поява її теорії і становлення як напряму наукових досліджень.

Зазначені аспекти змісту поняття "соціальна робота" збереглись і донині. У сучасній науковій літературі це поняття розглядається в трьох основних значеннях:


•   практична професійна діяльність із подання допомоги та підтрим­
ки людей, які опинились у скрутній ситуації;

•   навчальна дисципліна з професійної підготовки фахівців із соціаль­
ної допомоги та підтримки населення;

•   галузь наукових знань, яка грунтується на сукупності концепцій
і теорій, досліджує принципи і закономірності, моделі та методи
соціальної роботи, має об'єкт і предмет дослідження, систему
наукових понять і категорій, сукупність методів дослідження.
Зрозуміло, що розглянуті значення поняття "соціальна робота"

взаємопов'язані, і тому в навчальному курсі "Теорія і методи соці­альної роботи" це поняття траплятиметься в усіх трьох значеннях. Водночас проблеми, які розкриваються у згаданому навчальному курсі, належать насамперед до наукової дисципліни "Соціальна робота".

З огляду на викладене зауважимо, що саме до компетенції науки про соціальну роботу належить розробка системи наукових катего­рій і понять, які становлять теоретичну базу соціальної роботи. З їх допомогою розкривається зміст основних принципів соціальної ро­боти, ведеться пошук тенденцій і закономірностей її практичної реа­лізації, узагальнюється та аналізується досвід соціальної роботи, ефективність наявних і пошук інноваційних її форм, дієвість засобів та методів здійснення. Отже, розгляд перелічених проблем, власне, і становитиме зміст пропонованого навчального посібника.

Соціальна робота — наука ще дуже молода, і тому більшість за­значених проблем перебувають у стані незавершеного дослідження, триває робота з уточнення і коригування понятійно-категоріально­го апарату, ведуться наукові дискусії щодо термінології, розуміння змісту й структури соціальної роботи, доцільності використання тих чи тих методів практичної діяльності. Враховуючи такий стан соці­альної роботи як галузі наукових знань, автори цього посібника поставили перед собою завдання відобразити незавершеність і дис-кусійність цих проблем. Зазначене стосується, зокрема, і розуміння базового поняття "соціальна робота", дискусії про зміст якого три­вають у науковій та навчальній літературі (йдеться про соціальну роботу як вид практичної професійної діяльності, тобто розуміння її у першому з наведених значень).

Порівняльний аналіз визначень поняття "соціальна робота", які зустрічаються у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, свід­чить про відсутність узагальненого його розуміння. Єдине, в чому

збігаються погляди різних авторів, — це визнання соціальної робо­ти як різновиду діяльності. Більшість науковців вважають, що це має бути професійна, практична діяльність. Щодо інших характеристик цієї діяльності, зокрема мети, суб'єкта, об'єкта соціальної роботи, думки різняться.

Одні науковці переконані, що мета соціальної роботи полягає в оптимізації втілення суб'єктивної ролі людей в усіх сферах життя суспільства в процесі життєзабезпечення і діяльності особистості, сім'ї, соціальних та інших груп і спільнот у суспільстві [108, 90]. При цьому відбувається "керування обставинами", "організація цих об­ставин в оптимальну систему, що забезпечує суспільству необхідний виховний ефект" [48, 4]. Як бачимо, у наведених визначеннях соці­альна робота має оптимізувати обставини здійснення суб'єктивної ролі людей в усіх сферах діяльності, тобто створювати необхідні умови для освоєння і виконання соціальних ролей у суспільстві. На наш погляд, у такому надто широкому розумінні соціальна робота багато в чому перебирає на себе функції таких соціальних інститутів, як освіта, виховання, культура, політика, сім'я тощо, які мають ство­рювати умови для успішної соціалізації індивідів у всіх сферах сус­пільства [156, 686-689]. Хоча слід зауважити, що ідея про зв'язок (і обумовленість) соціальної роботи з процесом соціалізації людини не підлягає сумніву і заслуговує на подальшу розробку.

Інші науковці під соціальною роботою розуміють своєрідний "інститут допомоги в тій чи тій сфері" [140, 7]. Вони вважають, що соціальна робота має допомагати у розв'язанні "проблем, що відоб­ражають суспільне чи індивідуальне неблагополуччя" [58, 777], до­помагати "в реалізації соціальних прав громадян і компенсації фі­зичних, психічних, інтелектуальних, соціальних та інших недоліків, що заважають їхньому повноцінному функціонуванню" [128, 31-32]. У наведених визначеннях, хоч і неявно, відчувається процес соціалі­зації. Негаразди й труднощі в тій чи іншій сфері суспільства, що за­важають успішній соціалізації (а вона — запорука ефективного функ­ціонування), мають бути усунені за допомогою соціальної роботи.

Чимало дослідників розуміють соціальну роботу як допомогу. Так, австрійська академія соціальної роботи пропонує розглядати соціальну роботу як специфічну форму допомоги людям із боку сус­пільства у задоволенні їхніх соціальних потреб і розв'язанні конфлік­тів, зумовлених індивідуальними або соціальними причинами.


Переважна більшість дослідників схиляються до визначення по­няття соціальної роботи, запропонованого Національною асоціаці­єю соціальних працівників США: соціальна робота — це професій­на діяльність із надання допомоги індивідам, групам і спільнотам, посилення чи відновлення їх здатності до соціального функціонуван­ня та створення сприятливих соціальних умов для досягнення цих цілей [103, 126].

Звернімо увагу, що в наведеному визначенні допомога охоплює вплив на здатність людини до соціального функціонування з метою її відновлення чи посилення. Отже, ідеться про активізацію людиною власних зусиль у скрутних життєвих ситуаціях. Окремі дослідники вважають, що самодопомога, розвиток власних ресурсів, притаман­них індивіду, групі та спільноті, значною мірою визначають сутність соціальної роботи [52,123]. Дослідник М. Фірсов розширює розумін­ня суті соціальної роботи, включаючи в неї як допомогу, так і взає­модопомогу в системі соціокультурних і психосоціальних взаємодій та взаємовідносин різних суб'єктів [140, 21].

Як бачимо, орієнтація допомоги на здійснення, посилення та від­родження соціальних функцій індивіда чи групи є сутнісною харак­теристикою соціальної роботи в більшості її визначень у літературі: в такому контексті соціальна робота перебирає на себе функцію до­помоги у здійсненні процесу соціалізації, який саме й націлений на підготовку людини до реалізації нею соціальних функцій в широко­му діапазоні різноманітних сфер соціального життя [105, 94-96].

Отже, узагальнюючи розглянуті аспекти розуміння поняття "со­ціальна робота", слід звернутися до ширших, базових понять і кате­горій, зокрема, до поняття "соціалізація" і більш загальної категорії "соціальне". Коротко розглянемо їх починаючи з останньої.

У латинській мові слово societas означає спільність, a socialis — суспільне. Через таку всеосяжність, універсальність термін "соціальне" різні дослідники тлумачать по-різному.

По-перше, поняття "соціальне" вживають у значенні "суспіль­ний", тобто відмінний від біологічних, природних явищ і процесів. У такому розумінні все, що охоплює життєдіяльність людського сус­пільства загалом, є соціальним.

По-друге, це поняття відображає становище й роль людини в сус­пільстві (соціумі) й виражається у відносинах взаємозв'язку, взає­модії різних груп, які так чи інакше диференціюються, розрізняють­ся за певними ознаками (взаємовідносини класів, націй, поколінь,

статей тощо). У процесі спілкування, взаємодії у складі тієї чи тієї групи формуються соціальні якості кожної людини, що визначають і характеризують її поведінку.

По-третє, поняття "соціальне" відображає відносини нерівності, які існують між людьми. Суспільство поділяється на класи, верстви, групи, що різняться характером власності, мірою багатства, рівнем освіти, кваліфікацією, обсягом влади, престижем тощо. Та й індиві­ди надто різні — талановиті й бездарні, працездатні й непраце­здатні, активні й пасивні, вольові й безвільні тощо.

По-четверте, термін "соціальне" охоплює сукупність проблем людського життя — відносини між індивідами та спільнотами, стан довкілля, умови побуту, праці, відпочинку, забезпечення матеріаль­ними та духовними благами, специфічні проблеми молоді, жінок, ді­тей, людей похилого віку та ін. Соціальне немовби входить в інші відносини, однак не зливається з ними, не розчиняється в них. Тому говорять про соціально-економічні, соціально-політичні, соціокуль-турні відносини, процеси, проблеми. Соціальні процеси можуть сто­суватися всього людства, окремого суспільства, його конкретних сфер, аспектів, структурних частин (класів, верств, організацій, ма­лих груп тощо).

Отже, соціальне — це особливий аспект суспільних відносин, що виникає у процесі спільної діяльності індивідів і соціальних спіль­ностей у конкретно-історичних умовах, проявляється у їх ставленні одне до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Соціальне явище або процес виникає тоді, коли поведінка одного індивіда підпадає під вплив іншого або групи індивідів (спільності) незалежно від того, чи присутні фізичний індивід або спільність при виникненні цього явища або процесу. Індивіди саме у процесі взаємо­дії з урахуванням очікувань, дотримуючись визнаних норм і правил, впливають один на одного, сприяють інтеграції (засвоєнню) тих чи тих якостей суспільних відносин. Іншими словами, соціальне виникає у процесі взаємодії людей, детермінується відмінностями їх місця і ролі в конкретних структурах суспільства, проявляється в різному ставленні індивідів і груп (спільностей) до явищ та процесів суспільного життя.

Соціальна дійсність різноманітна. Вчинки людей, їх співробіт­ництво і конфлікти, переміщення, творчість, спілкування, пережи-

вання, інші прояви поведінки, а також діяльність державних закла­дів, функціонування економіки — усе це своєрідний, пронизаний невидимою енергією і численними лініями вир людського буття, жива соціальна реальність, в якій головна діюча сила — Людина. У цьому вирі кожна людина має свою нішу, місце, покликання, ролі, функції, права і обов'язки, стимули та обмеження. Основне призна­чення соціальної роботи полягає в тому, щоб допомогти людям адаптуватися до навколишніх умов, структур, механізмів, домогтися повноцінного життя в суспільстві.

У цьому аспекті соціальна робота спирається на споріднену по­няттю "соціальне" категорію "соціалізація", яка так само походить від лат. socialis — суспільний.

Поняття "соціалізація" дедалі активніше використовують як нау­кову категорію представники широкого спектра наук — філософії, соціології, психології, політології, педагогіки та ін. В американській та французькій соціології це поняття з'явилося наприкінці XIX ст. і пов'язане з іменами американського соціолога Ф. Гіддінгса (1855-1931) і французького соціолога Г. Тарда (1843-1904).

Г. Тард порівнював суспільство з мозком, а основним його еле­ментом вважав свідомість окремої людини. Засвоєння індивідуаль­ною свідомістю існуючих вірувань, переконань, розуміння бажань та намірів інших і взаємодія на цьому підґрунті породжують сус­пільство, що є основою соціального життя. У центрі життя — став­лення одного конкретного "Я" до інших "Я", їхній постійний (хоча часто непомітний) взаємовплив. "У цій дії одного духу на інший і слід вбачати елементарний факт, з якого випливає все соціальне життя, хоча соціальна дійсність виходить далеко за межі розумово­го світу..." [124, VI]. Основним механізмом такої взаємодії (соціалі­зація) вважалося наслідування, що регулюється суспільством через соціальні інститути — систему освіти й виховання, сім'ю, громад­ську думку тощо.

У такий спосіб суспільство підтримує своє існування як ціліс­ність, забезпечує розуміння індивідами своїх соціальних функцій і створює умови для успішної їх реалізації.

Якщо створені умови забезпечують ефективну соціалізацію або(і) особистісний потенціал людини відповідає нормі, проблем із соціа­лізацією практично не виникає. Вона відбувається без особливих відхилень. Проте коли одна з груп факторів — суспільні умови соціалізації або стан фізичного, психічного чи духовного здоров'я лю­дини — відхиляється від необхідного для ефективної соціалізації рів­ня, то соціалізація відбувається з ускладненнями. Отже, людина, і на­віть окремі соціальні групи, потрапляє при цьому у складні життєві ситуації і потребує соціальної допомоги від держави, її інститутів або інших суб'єктів специфічної діяльності, яка називається соціаль­ною роботою.

Під соціальною роботою надалі розумітимемо професійну діяль­ність соціальних інституцій, державних і недержавних організацій, груп і окремих індивідів із надання допомоги у здійсненні успішної соціалізації особам чи групам людей у випадках, коли за відсутності належних умов у суспільстві або особистих вад їх соціалізація утруд­нюється, призупиняється або відбувається у зворотному напрямі (десоціалізація).

Насамкінець звернемо увагу на аспект розуміння соціальної ро­боти, пов'язаний із досягненням і забезпеченням соціальної справед­ливості [114, 5].

Соціальна робота стає самостійним феноменом сучасної цивілі­зації, що відображає діалектику поєднання загальнолюдських цін­ностей і унікальності особи. Утвердження перших неможливе, якщо кожен не реалізує і не розкриє власний потенціал, індивідуальну самобутність на основі вільного вибору, досягнутого рівня культу­ри, національної самосвідомості, політичної та духовної свободи. Одним із критеріїв цивілізованості суспільства, передумовою його поступального розвитку є соціальна справедливість. Цим загально­людським ідеалом здавна керуються прогресивні кола суспільства — від античних часів до наших днів. І нині цей критерій не втрачає актуальності, бо навіть у найрозвиненіших країнах світу мільйони людей незадоволені життям, почуваються ображеними, домагають­ся задоволення своїх прав і свобод.

Соціальна справедливість означає створення для всіх рівних ре­альних можливостей для вияву і реалізації своїх інтелектуальних творчих сил (хоча всі вони різні), гарантування суспільством із цією метою необхідних соціальних умов. Єдиної моделі втілення цього ідеалу не існує, а отже, неможливе одновимірне тлумачення соціаль­ної роботи як засобу його реалізації.