1.2. З історії фондового ринку

1.2. З історії фондового ринку

Фондовий ринок зародився в надрах ринку споживчих товарів. Перші операції з цінними паперами відбувалися на оптових ринках і товарних біржах. Батьківщиною фондової біржі вважається бельгійський порт Антверпен, який відігравав в епоху великих географічних відкриттів значну роль у світовій торгівлі. Слідом за Антверпеном котирування майже всіх цінних тогочасних паперів почали здійснювати в нідерландському порту Амстердамі, де було створено одну з перших у світі фондових бірж. Ці події відбувалися 400 років тому — на межі ХVІ і ХVІІ ст.

Розвиток міждержавної торгівлі став основним рушієм розвитку ринку цінних паперів і фондових бірж. Позитивний вплив на цей процес справив і прогрес державної організації та державних фінансів: поява державних (казначейських) облігацій та векселів розширила коло цінних паперів на фондових біржах, передовсім Англії, Франції та Німеччини.

На початку ХІХ ст. роль фондових бірж в економіці зростає, адже з’явився третій фактор: первісне нагромадження капіталу. Про­мислова революція сприяла інтенсивному зростанню суспільного виробництва, яке випереджало зростання споживання, а отже, було джерелом накопичення великих фінансових коштів. Свою частку у розвиток фондового ринку вніс і розвиток організаційних форм су­спільного виробництва у вигляді промислових корпорацій та акціонерних банків.

Фондовий ринок не тільки став наслідком розвитку економіки, а й помітно вплинув на цей розвиток, оптимізуючи господарські структури. Вільна конкуренція на фондових біржах, що не залежала від державного розподілу, забезпечувала переливання грошових активів у галузі, які були потрібні суспільству. Фондовий ринок активно сприяв розвитку виробництва. Саме акціонерні товариства йшли в авангарді будівництва залізниць, металургійних заводів, шахт, розвитку хімічної й текстильної галузей.

Наприкінці ХІХ ст. поряд з концентрацією фінансових коштів у великих фінансових і виробничих інститутах, із розвитком державно-монополістичної системи управління економікою змінюється фондовий ринок. Кількісні зміни вплинули на якість процесу обертання цінних паперів. Фондовий ринок удосконалюється, що, однак, не рятує його від злетів і падінь. В історію фондової біржі ХІХ ст. увійшли кризи 1869, 1873 і 1895 рр. Якщо швидкий розвиток фондового ринку позитивно впливає на поступальний розвиток продуктивних сил людства, то періодичні біржові кризи і спади активності на ринку цінних паперів є не тільки передвісниками загальних економічних криз, а й їхніми детонаторами. Світова економічна криза 1929—1933 рр. почалася саме з краху на Нью-Йоркській фондовій біржі 22 жовтня 1929 р., коли масовий продаж цінних паперів спричинив паніку інвесторів та біржовиків.

Цю історичну подію яскраво описав у своїй книзі Г. П. Черніков: “Очевидці розповідають, що становище на біржі тоді нагадувало кінець світу, його порівнюють з апокаліптичним кошмаром. Гігантський потік продажу цінних паперів буквально затопив біржу. Натовп людей атакував її, і з ними не могла впоратись поліція… Біржові маклери одержували тільки одне замовлення: “Продавати, продавати!” Біржові  спекулянти, які прибули на засідання в каділаках, поверталися пішки… Одружені чоловіки, які мали коханок і розорилися, повернулися до законних дружин” [38].

А ось зарисовка з книги А. Костолані: “Один біржовий маклер під час засідання замовив у ресторані обід з устриць, біфштекса і кави з тістечком. Поки офіціант відкривав устриці, він збігав на біржу і, повернувшись, відмовився від них. Потім він послідовно відмовився і від супу, і від біфштекса, і від тістечок. Обід маклера, який у результаті біржового засідання став банкрутом, складався з чашечки кави і таблетки аспірину… Учорашні мільйонери продавали на вулицях сірники. Емігранти втратили все, що мали, за винятком свого акценту. У готелях людину, яка просила номер вище поверхом, запитували, для чого він їй потрібен: для проживання чи для самогубства” (цит. за: [38]).

За три роки після “чорного жовтня” вартість акцій провідних американських компаній упала: “Дженерал електрик” — в 11 разів, “Монтгомері вард” — у 23, “Радіокорпорейшн” — у 33, “Нью-Йорк сентрал” — у 51, “Дженерал моторз” — майже у 80 разів.

Постає цілком логічне питання: чи можна вважати діяльність фондового ринку позитивною, якщо він може спричинити загальну кризу економіки?.. Повернемося до другої половини ХІХ ст. Тоді (у першій чверті ХХ ст. — також) швидке зростання великої промисловості й транспорту підштовхнуло розвиток акціонерних форм концентрації капіталу. Особливої популярності у маси дрібних і середніх інвесторів, кількість яких постійно збільшувалась, набула така форма акціонерних підприємств, як товариства з обмеженою відповідальністю. Вони привели в рух грошовий капітал у незнаних до того розмірах. Найшвидшими темпами фондовий ринок розвивався в США. Тоді як європейські підприємці для збереження своїх коштів користувалися банківськими послугами, у США потік грошей спрямовувався не в банки, а на фондові біржі. Американські підприємці стали віддавати перевагу інвестуванню капіталів у фінансові активи — з підвищеним ризиком, щоправда, але з надією на велику удачу, коли пощастить. Відтак фондовий ринок США випередив у своєму розвиткові ринки інших країн і саме тут почав складатися сучасний механізм фондових операцій. З початку ХХ ст. у світовій економіці тривав процес кількісних змін. Великі банки і спеціалізовані фондові біржі з конкурентів перетворювалися на партнерів. Зокрема, банки широко користувалися послугами бірж, де відбувалося систематичне порівнювання цінностей і котирування цінних паперів. Особливо зросла роль фондових бірж із розвитком вторинного ринку, тобто перепродажу раніше випущених цінних паперів.

Але поглянемо на зворотний бік медалі. Високі темпи зростання виробництва, технічний прогрес, нові галузі, нові підприємства і, як наслідок, збільшення випуску цінних паперів та підвищення їх ринкового курсу (ціни) породили в суспільстві розвинутих країн ейфорію — зростання багатства діловому світові уявлялося безмежним. Постійному збільшенню попиту на цінні папери відповідало й постійне збільшення їхнього випуску. Акції купували вже не тільки за власний кошт, а й за позички комерційних банків, не боючися програшу, оскільки розрив між номіналом багатьох акцій та їх біржовим котируванням постійно зростав. Ось тут і виявилася справедливість іншої назви цінних паперів — “фіктивний капітал”. Хоч цінний папір номінально відображує вартість якогось реального товару, власної вартості він не має. Коли ринковий попит на цінні папери перевищує їх пропонування, на ринку формується висока ціна на них, і номінальна сума випущених цінних паперів може перевищити капітал, реально втілений у виробничих ресурсах.

До кінця 20-х рр. на Нью-Йоркській фондовій біржі розрив між номіналом акцій та їх біржовим котируванням досягав великих розмірів. І це робило знамениту біржу прикладом для всього фінансового світу. А того факту, що однією з причин зростання курсу акцій був кредит (у тім числі продаж на виплат), якось не помічали. Поступово безконтрольна біржова діяльність ставала все більше махінаторською, усе більше наближалася до кризи.

Коли курси акцій у своєму нестримному зростанні наблизилися до критичної межі і їхній відрив від номіналу став надто великим, почався “несподіваний” колапс, стрімке падіння курсу. Його прискорили біржові спекулянти, котрі відразу ж стали продавати акції, щоб розрахуватися з кредиторами, які вимагали негайного повернення боргів.

До 1933 р. обсяг виробництва у провідних країнах західного світу скоротився вдвічі. Епідемія кризи і безробіття перекинулася до Європи. Рятувати економіку США довелося президентові Рузвельту. Його “Новий курс” став широкою програмою заходів державного регулювання економіки. У кілька разів було збільшено державні фінансові вкладення, запроваджено обов’язковий мінімум заробітної плати, посилено урядовий контроль за банківською та підприємницькою діяльністю. Такі заходи в цілому відповідали опрацьованій у 30-ті рр. Д. М. Кейнсом теорії, котра доводила необхідність державного втручання для стримування стихійного ринкового процесу й підтримування зайнятості населення на високому рівні.

“Велика криза” стала етапом не лише глобальної економічної політики, а й історії фондового ринку. З того часу “дика” біржа поступилася місцем “культурній”. У США 1933 р. було прийнято закон про емісію цінних паперів, а 1934 р. — закон про біржову торгівлю цінними паперами. Реєстрація цінних паперів стала обов’яз­ковим правилом. У багатьох країнах було створено державні органи з контролю та економічного регулювання обігу цінних паперів, опрацьовано правила, які в деталях регламентували біржові процедури (цей процес триває і нині). Особливо ретельно перевіряли підприємства, які мали намір продавати свої цінні папери на біржі. Було встановлено обмеження коливань котирування, державне стра­хування вкладів, законодавчо захищено інтереси дрібних вкладників. Опіка держави над фондовим ринком дала відчутні результати.

Зрозуміло, що ліквідації біржі ніхто не пропонував. Фондова бір­жа, як добровільно створена організація для вільної торгівлі цінними паперами, мала була залишитися, і вона залишилася, так само як залишилися ті функції, котрі виконують цінні папери в ринковій економіці. Тільки через цінні папери можна набути доступу до реальних цінностей і(або) забезпечити перехід цих цінностей від одного власника до іншого. Альтернативою є лише адміністративне списання цінностей з балансу на баланс, яке широко застосовувалося ще донедавна. Воно й справді, цінні папери і фондовий ринок —досить небезпечний фінансовий інструмент, але нічого ліпшого людство ще не винайшло, так само як і досі не навчилося, на жаль, вправно ним користуватися.

У жовтні 1987 р. сталася чергова біржова криза. Вона не була такою драматичною, як у жовтні 1929 р., не призвела до всесвітньої економічної депресії, але наслідки її були дуже відчутними. Рахунок утрат вимірювався мільярдами. На Лондонській фондовій біржі вартість акцій знецінилася більше ніж на 13 млрд фунтів стерлінгів, в Японії — на 57 млрд єн, у Франції — на 200 млрд франків, у США — на 700 млрд доларів. На початку грудня 1987 р. загальне знецінення акцій на біржах усього світу сягнуло 2000 млрд доларів. Однією з причин кризи стало збільшення фінансової заборгованості. За 20 днів до її початку президент США Р.Рейган підписав законопроект про підвищення допустимого максимуму державного боргу з 2300 млрд дол. до 2800 млрд дол., заявивши, щоправда, що він це робить з почуттям “величезного внутрішнього опору”. Треба сподіватися, що певні висновки з цього уряди розвинутих країн уже зробили.

У нашій країні початок фондового ринку датується ХVІІІ ст. Одеську фондову біржу було відкрито 1796 р. (більше, ніж на 40 років раніше відкриття такої в Москві). Фондові біржі в Петербурзі, Одесі та Москві вважалися ліберальними (наприклад, до участі в біржових операціях допускалися жінки), але й досить вимогливими: папери на біржу допускалися лише після ретельної перевірки їхнього власника, за неправдиві відомості притягали до кримінальної відповідальності, дії маклерів контролював біржовий комітет, урядові комісії стежили за котируванням паперів. Це, як писали тоді, спрямовувалося “не проти біржі, а проти недобросовісних банкірів і біржовиків”.

У грудні 1917 р. радянський уряд заборонив операції з цінними паперами. Але в період нової економічної політики (непу) знову з’явився організований обіг цінних паперів, здійснюваний, головне, фондовими відділами при товарних біржах у кількох великих торговельно-промислових центрах, у тім числі в Києві і Харкові. Після припинення непу з рішення радянського уряду всі товарні й фондові біржі було ліквідовано (1930).

Чекати їх відродження довелося понад півстоліття — до початку 90-х рр. Приватизація та поява акціонерних товариств стали визначальним фактором відновлення діяльності фондових бірж і налагодження позабіржового обігу цінних паперів.

Нині світовий фондовий ринок розвивається в трьох основних напрямах. По-перше, відбувається дальша автоматизація фондових операцій — окремі комп’ютерні системи поєднуються у всесвітню мережу електронної комунікації. По-друге, триває робота над створенням нових видів і модифікацій цінних паперів (передовсім безпаперових), у тім числі гібридних і паперів другого та наступних порядків. По-третє, збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності, відповідно до загального процесу економічної інтеграції країн.

До цих трьох напрямів Україні треба додати ще кілька своїх, актуальних тільки для неї напрямів розвитку фондового ринку, а саме: своєчасне становлення системи державного регулювання фондового ринку, сприяння підвищенню рівня організованості позабіржового ринку, створення сучасної інфраструктури фондового ринку, у тім числі депозитарію, забезпечення умов для конкуренції в середовищі посередників у фондовій діяльності, розвиток вторинного ринку цін­них паперів, передовсім у рамках системи фондових бірж України.

Реалізація діяльності за вказаними напрямами має базуватися на загальній структурі фондового ринку, що складається з трьох під­структур:

цінних паперів, які є предметом торгівлі на фондовому ринку (визначається, ЩО САМЕ продається й купується);

учасників (суб’єктів) фондового ринку (визначається, ХТО САМЕ купує і продає цінні папери);

процесу (технології) фондової діяльності (визначається, ЯК САМЕ відбувається обіг цінних паперів).

Докладніше про ці структури (“що”, “хто” і “як”) розповідається в наступних розділах цієї книжки.