1.2. Поняття ринку праці
У сучаснiй економiчнiй лiтературi неможливо знайти однозначне трактування поняття ринку працi, як i ринку взагалi.
Зауважимо, що існують близькi за значенням поняття «ринок працi», «ринок робочої сили», «ринок трудових ресурсiв», «ринок зайнятості».
Існує думка, що поняття «ринок працi» та «ринок робочої сили» вiдрiзняються одне вiд одного тому, що робоча сила являє собою потенцiйну здатнiсть до працi, а праця — функцiонуючу здатнiсть. Відповідно до цієї думки поняття «ринок робочої сили» дещо ширше, тому що воно охоплює вiдносини не тiльки щодо зайнятих, а й щодо незайнятих членiв суспiльства, якi активно шукають роботу, тобто охоплює зайнятих і безробiтних. Поняття «ринок трудових ресурсів» уявляється ще більш широким, тому що характеризує трудові ресурси суспільства. Отже, згідно з цією думкою, ринок робочої сили розширює горизонти соцiально-трудових вiдносин до масштабiв економiчно активного населення i в вузькому розумiннi поняття «ринок робочої сили» можна використовувати для характеристики вiдносин стосовно безробiтних (Программа изучения дисциплины «Рынок труда и занятость» / Сост. А. В. Калина — К.: МАУП, 1996. — С. 3).
За іншою думкою, економiчно прийнятним і рiвнозначним слiд вважати використання двох термiнiв — ринок робочої сили
та ринок працi, оскiльки вони тiсно поєднанi, взаємно доповню-
ються, переходячи в процесi ринкових вiдносин з одного в інший (Купалова Г. I. Соцiально-економiчна сутнiсть форми та функцiї ринку робочої сили // Зайнятiсть та ринок працi. — Вип. 2. — 1994. — С. 12 — 19).
Цiкавою, на наш погляд, є думка про те, що в сучаснiй ринковiй економiцi вже замало говорити про ринок працi лише як про ринок живої працi [31]. Згідно з цією думкою, існують вагомi докази включення до ринку працi також i ринку робочих мiсць, тому що реально i постiйно iснують попит на них та їхня пропозицiя. Такий висновок можна зробити на підставi мiркування про те, що господарство пiдприємця, який водночас є i роботодавцем, об’єднує працю багатьох працiвникiв так, що кожен з них закрiплюється за певним робочим мiсцем, а всi робочi мiсця пов’язані мiж собою технологiєю та внутрiшньофiрмовою кооперацiєю. Тому пiдприємець, купуючи робочу силу, водночас пропонує працiвникові трудитися на певному робочому мiсцi. У свою чергу, i працiвник, продаючи свою робочу силу, створює попит на певне робоче мiсце. Отже, угода купiвлi-продажу робочої сили вiдбудеться лише тодi, коли робоче мiсце вiдповiдає вимогам працiвника, i навпаки. Усе це означає, що найманий працiвник і роботодавець-пiдприємець однаковою мiрою виступають на ринку працi як власники: працiвник як власник товару «робоча сила», а роботодавець-пiдприємець як власник свого господарства i всiх робочих мiсць в цьому господарствi, а також тих грошей, якi вiн сплачує працiвниковi. Отже, згідно з цiєю думкою, ринок працi охоплює ринок робочої сили та ринок робочих мiсць.
На наш погляд, можна погодитись, що ринок робочих мiсць існує. Труднощi тут виникають лише в тому, що можна легко визначити попит i пропозицiю на робочi мiсця, їхнього конкретного власника, однак не можна визначити ринкову цiну робочих мiсць — їх, начебто, нiхто не купує. Складається враження, що на практицi робочi мiсця безкоштовно надаються працiвникам. Робочi мiсця — засоби виробництва — виступають як товари на ринку засобiв виробництва, але на ринку працi вони видимих ознак товару не мають. Отже, на наш погляд, є підстави вважати, що ринок робочих мiсць є вiдносно уособленим типом ринку, частиною ринкового господарства країни, тiсно пов’язаною з iншими типами ринкiв, зокрема i з ринком праці. Однак на сучасному етапі він може викликати лише теоретичний інтерес.
Деякi автори також використовують термiн «ринок робочої сили», розглядаючи його як сферу обiгу специфiчного товару «робоча сила» [28]; як особливий, властивий товарно-грошовим вiдносинам, спосiб її включення до економiчної системи (Шаленко М. В. Ринок робочої сили України: становлення i перспективи розвитку / Економiка України. — 1991. — № 3. — С. 3); як систему вiдносин, якi формуються на вартiснiй основi мiж роботодавцями — власниками засобiв виробництва та найманими працiвниками — власниками робочої сили — стосовно задоволення попиту перших на робочу силу як пiдприємцiв і потреб інших у роботi за наймом як джерела засобiв до iснування (Российский рынок труда. — М.: ИЭ РАН, 1993. — С. 4 — 5); як iнститут взаємодiї споживачiв робочої сили, тобто роботодавцiв (юридичних і фiзичних осiб), з одного боку, та конкретних фiзичних осiб, якi мають певні фiзичні й розумові здiбності, певні професiйні знання, навички та вмiння, — з іншого [22, с. 6].
На наш погляд, найчастіше неправильно стверджують, що в прикладному значеннi ринок працi охоплює незайняте працездатне населення i ту частину зайнятих, яка з рiзних причин хоче змiнити роботу або одержати додатковий заробiток, звужуючи таким чином поняття ринку працi (Маневич В., Орлова Т. Межреспубликанский семинар в Таллинне // Социалистический труд. — 1991. — № 3. — С. 126).
Короткий аналiз визначень ринку працi або ринку робочої сили показав, що в рiзних формулюваннях виокремлюються такi його аспекти:
— охоплення стадiй процесу вiдтворення робочої сили;
— узгодження попиту i пропозицiї робочої сили;
— характер вiдносин і механiзм взаємодiї мiж роботодавцями та найманими працiвниками;
— державний характер регулювання ринку працi;
— охоплення категорiй населення (трудовi ресурси, робоча сила, наймана робоча сила);
— охоплення механiзмiв ринку працi;
— ступiнь і ланка суспiльного виробництва.
Здебiльшого ринок працi визначається як iнститут або механiзм, у якому покупцi та продавцi здiйснюють процеси купiвлi-продажу товару «робоча сила», вступаючи у вiдносини товарного обмiну. Очевидно, що при визначеннi поняття «ринок працi» багато уваги придiляється обмiну через те, що ця сфера вiдiграє значну роль у системi суспiльного виробництва i саме в нiй вiдбуваються процеси купiвлi-продажу товару. Крiм того, на міркування вітчизняних дослідників суттєво впливає марксистська теорiя. Адже, дослiджуючи механiзм функцiонування ринкової економiки при капiталiзмi, К. Маркс виходив з того, що робоча сила як «сукупнiсть фiзичних і духовних здiбностей, якими володiє органiзм, жива особа людини» є товаром, а виробничi вiдносини базуються на вiльнiй купiвлi-продажу робочої сили, де її оцiнка коливається навколо вартостi, приведеною формою якої є заробiтна плата. «Споживання робочої сили, як i всякого iншого товару, — писав вiн, — здiйснюється за межами ринку або сфери обiгу» (Маркс К., Энгельс Ф. Соч. — Т. 23). Отже, він вiдносив поняття «ринок робочої сили» до сфери обмiну. Це пояснювалось тим, що в перiод домонополiстичного капiталiзму задоволення попиту на робочу силу з боку пiдприємцiв і попиту на умови працi з боку працiвникiв — «купiвля-продаж робочої сили» — вiдбувались стихiйно через одномоментнi умови обмiну, основою якого була матерiальна винагорода працiвникові за працю певної кiлькостi та якостi.
Проте сучаснi дослiдники, якi, слідом за К. Марксом, багато уваги придiляють фазi обмiну робочої сили на засоби iснування, не зважають на те, що ринок робочої сили змiнився завдяки розвитку капiталiстичних суспiльних вiдносин, переходу капiталiзму в монополiстичну стадiю та через ускладнення економiчних зв’язкiв і економiчних вiдносин. Пiд впливом робiтничого руху розширилось поняття умов найму, якi тепер включають не лише заробiтну плату та робочий час, а й гарантiї зайнятостi, оплачений, але не вiдпрацьований час, соцiальнi виплати i т. iн.
На нашу думку, зараз змiнилось ставлення до робочої сили i в пiдприємцiв, зокрема стосовно якостi робочої сили: квалiфiкацiї, професiйної та загальноосвiтньої пiдготовки, творчого ставлення до працi, високої якостi роботи, а також стосовно соціальних гарантій тощо. Це змусило пiдприємцiв активно включитись у профпiдготовку кадрiв через авансування матерiальних витрат працiвникiв на навчання та матерiальну пiдтримку тих, хто навчається, а також брати участь у формуванні фондів соціального страхування і т. п. Тож механiзм ринку праці вийшов за межі процесу обміну робочої сили, пронизуючи й інші фази відтворення цього специфічного товару.
Отже, зосередження тiльки на фазi обмiну, на наш погляд, слiд вважати хибним. Таке звуження поняття ринку робочої сили призвело до того, що на етапi ринкової трансформацiї економiки України питання регулювання ринку працi здебільшого обмежуються державними заходами сприяння працевлаштуванню у вузькому розумiннi.
До вузького розумiння призводить також розгляд ринку працi як механiзму узгодження попиту та пропозицiї робочої сили та механiзму забезпечення зайнятостi незайнятого населення. Крiм того, розгляд сучасного механiзму функцiонування ринку працi лише з погляду його державного регулювання також змушує розглядати насамперед проблеми зайнятостi незайнятого населення на рiвнi суспiльного виробництва, iгноруючи проблеми, якi складаються в низовiй ланцi виробництва. Але, на наш погляд, однiєю з особливостей ринку працi є те, що в сучасних умовах вiн пронизує не лише фазу обмiну товару «робоча сила», а й фази виробництва, розподiлу та використання робочої сили. До цього варто додати, що вiдносини купiвлi-продажу робочої сили безперервнi вiд моменту найму працiвникiв аж до їхнього звiльнення. Тобто ринок працi iснує не тiльки за межами пiдприємства, фiрми, а й у самому господарствi пiдприємця. Тому не мають рації тi, хто вважає, що працівники, зайнятi на робочих мiсцях фiрми, вже не знаходяться на ринку працi, тобто не перебувають у вiдносинах купiвлi-продажу своєї робочої сили з пiдприємцем i в станi пропозицiї свого товару. Це не так, адже пiдприємець пред’являє попит не лише на робочу силу тих, хто не зайнятий на пiдприємствi та шукає роботу. Вiн приглядається також i до найманих працiвникiв, з якими вже укладено трудовий договiр (контракт), пропонуючи їм вигiднiші умови найму, коли шукає потрiбних йому працiвникiв на новi або на вакантнi робочi мiсця. Водночас серед зайнятих багато таких, хто шукає роботу на своєму або iнших пiдприємствах з бiльш вигiдними умовами найму. Знайшовши таку роботу, вони звiльняються i переходять на iншi пiдприємства або переходять на iншi робочi мiсця на тому самому пiдприємствi.
У наведених тут визначеннях ринку працi або ринку робочої сили помiтне також прагнення різних авторiв дати коротке, але вичерпне формулювання цього поняття. При цьому, якщо за основу береться ринок працi вiльної конкуренцiї, головним у визначеннi є фаза обмiну робочої сили на фонд життєвих благ; якщо ж за основу береться сучасний регульований ринок працi, то автори неминуче вiдхиляються в бiк державного регулювання зайнятостi.
Крім того, у наведених формулюваннях чітко простежуються два методологічних підходи до аналізу сутності ринку праці — діалектичний метод соціально-економічного аналізу явищ та функціональний метод.
З погляду діалектичного методу ринок праці розглядається як сукупність відносин між людьми стосовно відтворення робочої сили, що відповідає теорії К. Маркса про взаємозв’язок між виробничими відносинами та рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Цей метод базується на приматі виробництва в процесі відтворення і на теорії трудової вартості.
Функціональний підхід, який характерний для західної економічної теорії, при аналізі сутності ринку праці виходить із функціонально-економічних взаємозв’язків і «технології» руху робочої сили в умовах ринку. За такого підходу ринок праці розглядається як засіб відтворення трудового потенціалу, як форма функціонування особистого фактора виробництва і як форма розвитку людського капіталу.
Органічно доповнюючи один одного, обидва підходи дають змогу різнобічно аналізувати сутність ринку праці як економічну форму функціонування робочої сили в ринковій економіці. Соціально-економічні дослідження, з одного боку, допомагають глибше зрозуміти функціональну залежність між економічними явищами і процесами, вивчити і пізнати глибинні економічні інтереси, потреби і відносини. Функціональний аналіз, з іншого боку, доповнює отриману інформацію знаннями конкретних механізмів на ринку праці, дає кількісну оцінку ситуації, що є основою для проведення економічної політики.
Узагальнюючи наведені погляди, можна зробити концептуальний висновок про те, що, визначаючи поняття «ринку працi», потрібно виходити з вимог комплексного та системного пiдходу. Комплексний пiдхiд до визначення цього поняття полягає в урахуваннi органiзацiйно-економiчних, соцiально-психологiчних, правових, технiчних, педагогiчних та iнших аспектiв у їхнiй сукупностi та взаємозв’язку при домiнуючiй ролi соцiально-економiчних аспектiв. Системний пiдхiд вiдбиває врахування взаємозв’язкiв мiж окремими аспектами, механiзмами ринку працi та їхніми елементами і полягає в розробцi кiнцевих цiлей, визначеннi шляхiв їхнього досягнення.
Отже, визначаючи поняття «сучасний регульований ринок праці» (бо ринку вiльної конкуренцiї зараз не iснує) як частину ринкового господарства країни, треба зазначити, що це, по-перше, категорiя, яка характеризує систему соцiально-економiчних вiдносин, що мають товарний характер, пронизують фази вiдтворення iндивiдуальної робочої сили (виробництво, розподiл, обмiн і використання), всi ланки та ступенi суспiльного виробництва, i регулюються ринковою кон’юнктурою, системою соцiального партнерства, юридичними, правовими, морально-етичними нормами та нацiональними традицiями, а по-друге — система механiзмiв:
а) купiвлi – продажу робочої сили: визначення вартостi та цiни робочої сили; органiзацiї оплати працi та соцiального страхування; забезпечення умов працi та технiки безпеки;
б) забезпечення зайнятостi найманою працею як частини механізму забезпечення зайнятості всього населення;
в) соцiального захисту найманих працiвникiв як частини механізму соціального захисту всього населення;
г) формування та розвитку робочої сили;
д) узгодження попиту та пропозицiї робочої сили тощо.
Спостережливий читач уже, мабуть, помітив, що ми віддаємо перевагу поняттю «ринок праці», яке, однак, ми вважаємо дещо умовним, спрощеним і узагальнюючим. На наш погляд, правильніше було б вживати термін «ринкові відносини у сфері праці» або «ринкові відносини у сфері зайнятості населення найманою працею». Такий вибір випливає з того, що кожен з типів ринків має свій товар, відносно якого формується пропозиція, попит та ціна. Це може бути житло, інформація, різного роду послуги, капітал тощо. Той специфічний ринок, який є предметом нашого дослідження, такого єдиного визначеного товару не має (хоча здебільшого вважається, що товаром на ринку праці є робоча сила). Полеміка відносно цього питання в нашій економічній літературі поки що до спільної думки не привела, що можна вважати об’єктивним явищем, яке ми дослідимо в наступних розділах.