1.2. Предмет, об'єкт і метод політичної психології

Предметом політичної психології є відповідні психічні процеси, стани і властивості людини, які модифікуються, коли вона взаємодіє з владою.

Таке загальне визначення предмета політичної психології можна дещо поглибити, деталізувати. На думку західних авторів, предметом політичної психології є психологічні компоненти політичної поведінки людини, дослідження і аналіз яких дає змогу застосувати психологічні знання до пояснення власне політики. Це визначення, однак, не вклю­чає психологічних компонентів політичної поведінки окремих соціаль­них та етнічних груп.

Важливо врахувати й те, що в психологічній науці багато складових, які є предметом політичної психології, вирішуються в межах соціальної, педагогічної і вікової психології, соціології, економічної науки, філо­софії, історії. Це, зокрема, політичне виховання, суспільна свідомість, політична активність, політична культура та ін.

Оскільки основними напрямками політичної психології є біхевіо-ристичний, когнітивістський, психобіографічний та психоісторичний, то в кожному з них дещо по-різному трактується і об'єкт політичної психології.

Психологи-біхевіористи, наприклад, предметом політичної психо­логії вважають певні особливості політичної поведінки конкретної лю­дини, політика, лідера, політичної групи, партії, організації тощо. Вони стверджують, що, вивчаючи поведінку, її можна не лише зрозуміти, пояснити, а й відповідно змоделювати, сконструювати. Тому і самі полі­тики, на думку біхевіористів, є об'єктом маніпулювання. Такий погляд не можна заперечувати.

Когнітивісти вивчають і досліджують закономірності ідеологічного процесу як складного, суперечливого і неоднозначного явища; їх мета — на основі розвитку політичної психології гуманізувати політичні відноси­ни. Не можна відкидати й такий погляд.

Психологи-психоаналітики предмет політичної психології розгля­дають крізь призму насамперед підсвідомого. Використовуючи своє­рідний психобіографічний метод, вони прагнуть насамперед зрозумі­ти мотиви конкретних політичних вчинків.

У колишньому СРСР до 60-х років XX ст. політичної психології як науки фактично не існувало, оскільки політична свідомість громадян ототожнювалася з панівною ідеологією, а будь-які відхилення від неї

вважались абсолютно неприпустимими. Інакше кажучи, політична свідомість громадян зводилася виключно до комуністичної ідеології.

Наприкінці 90-х років в умовах розпаду СРСР, кризи комуністичної ідеології, відмови від комуністично-соціалістичних ідеалів, формування політичного плюралізму інтерес до політичної психології набагато під­вищився, оскільки до того часу не було потреби теоретично обґрунто­вувати складні політичні явища, яких не існувало.

Останніми роками інтерес до політичної психології за кордоном, зокрема в посткомуністичних країнах близького і далекого зарубіжжя, посилився завдяки таким складним політико-психологічним явищам, як внутрішня і зовнішня політика, тероризм, етноконфлікти, дискри­мінація окремих соціальних груп, наявність конфліктного потенціалу, формування субкультури протесту і недовіри громадян до владних структур.

Основними об'єктами політико-психологічних досліджень є по­літична участь, політичне лідерство, політичні цінності та установки, мотиви, що впливають на політичну поведінку, політична соціаліза­ція, індивідуальна, групова та масова політична свідомість.

У політичній психології використовують такі методи досліджень: спостереження, соціологічні опитування, тестування, моделювання по­літичних ситуацій, психосемантичний аналіз, експертна оцінка, створен­ня психологічних портретів, аналіз біографій політичних діячів та ін. Більшість перелічених методів дослідження політична психологія запо­зичила із соціального, клінічного, когнітивного та інших напрямків пси­хології.

Розглянемо особливості найпоширеніших методів досліджень.

Спостереження — один з основних емпіричних методів психоло­гічних досліджень. У політичній психології — це спеціальне, система­тичне і цілеспрямоване спостереження за політичною поведінкою, дія­ми, процесами з метою з'ясування їх сенсу, змісту, мети і спрямова­ності.

Соціологічні опитування — це метод, який часто використовують для збирання первинної вербальної інформації про явища індивідуаль­ної і суспільної свідомості, об'єктивні факти і процеси. Цей метод ши­роко використовують також у соціологічних, психологічних, економіч­них, демографічних, політологічних, педагогічних та інших дослідженнях. Оскільки в політичних процесах часто задіяно багато особистостей, то завдяки цьому методу вдається визначати психолого-політичні стани, орієнтації, прогнозувати поведінку значної кількості людей, окремих

соціальних, демографічних груп, класів тощо. У політичній психології велике значення мають багаторазові соціологічні опитування (па­нельні), за допомогою яких можна простежити динаміку політичних явищ і процесів. Для оперативного вивчення громадської думки засто­совують так звані зондажні опитування (опитування-блискавки, опиту-вання-голосування). Найпоширеніші анкетні соціологічні опитування: поштові, друкування анкет у засобах масової інформації, телетайпні. Технологію опитувань політична психологія запозичила в соціології.

Тестування — метод психологічної діагностики за допомогою за­здалегідь заготовлених стандартизованих запитань та завдань (тестів). У політичній психології завдяки тестуванню можна виявити відмінності у політичних поглядах окремих політиків, між різними явищами, визна­чити рівень політичної культури, грамотності людини, наявність у неї певних навичок, знань, особистісних характеристик.

Моделювання політичних ситуацій — дослідження політико-пси-хологічних процесів і станів за допомогою їх реальних (фізичних) або ідеальних (насамперед математичних) моделей. Під моделлю тут розу­міють систему об'єктів і знаків, які відтворюють окремі істотні власти­вості системи-оригіналу. У такий спосіб можна змоделювати прогнозо­ваний мітинг, дискусію, партійні збори, виборчу кампанію тощо.

Психосемантичний аналіз. Грунтується на психосемантиці — галузі психології, що вивчає генезис, будову і функціонування індиві­дуальної системи значень в індивідуальній свідомості (образи, симво­ли, символічні дії).

Як правило, що складніші політична дія, процес, явище, то більше методів їх дослідження (у поєднанні) використовує політична психо­логія.