Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.3. Світова економічна система II і III тисячоліття

Світова економічна система II і III тисячоліття Становлення світового ринку і навіть світового господарства не зняло проблеми соціально-економічної та матеріально-речової ге­терогенності світу. Протягом усього XX ст. відбувався складний процес кристалізації економічної єдності планети на основі ма­теріальних джерел господарського розвитку, стрімкого нарощу­вання електронних комунікацій, культурної експансії, зростання відкритості і взаємозалежності країн у межах ринкової парадигми.
Зближення якісних характеристик матеріально-речового і жи­вого факторів сучасного виробництва відбувається насамперед унаслідок науково-технологічної революції, яка має всесвітній ха­рактер. Розвиваючись під визначальним впливом НТР, фактори виробництва відповідно теж набирають інтернаціонального, сві­тового характеру. Вони втрачають «національну самобутність» і замкненість, стають універсальними. Це однаковою мірою сто­сується і засобів виробництва, і робочої сили.
Науково-технічна революція вносить кардинальні зміни в сис­тему сучасного виробництва. Найголовніші процеси пов'язані з широкою інтелектуалізацією виробництва, його дематеріаліза­цією, мініатюризацією. Інтелектуалізація означає, що на даному етапі суттєво зростають вимоги до живого фактора виробництва, робочої сили, до її професійно-кваліфікаційного рівня. Витрати на наукову, інженерну працю сягають нині 2/3 загальних затрат на виробництво товарів.
Дематеріалізація виробництва, його комп'ютеризація та інфор­матизація пов'язані зі зміною моделі економічного розвитку, з пере­ходом від екстенсивного до інтенсивного типу господарського зрос­тання в сучасних умовах. Економіка «полегшується», зменшують­ся питомі витрати сировини, матеріалів, енергії, інших ресурсів на виготовлення одиниці продукції, тобто поліпшуються показники трудо-, фондо-, енерго-, матеріаломісткості продукції.
Сучасне обличчя міжнародних виробничих систем, їхня орга­нізація не в останню чергу визначаються такими процесами, як електронізація, роботизація, комп'ютеризація виробництва, впро­вадження біотехнології. Еаектронізація виробництва дає змогу ви­лучити з безпосереднього його процесу робочу силу, веде до часткової або повної автоматизації технологічних процесів. Ви­никають можливості для створення банків даних про основні тенденції розвитку світової торгівлі, фінансів, руху цін на головні товари тощо. За допомогою ЕОМ установлюються тісні кореспон­дентські міжбанківські зв'язки, відбувається обмін даними про курси акцій на головних фондових біржах і про ціни товарів на товарних біржах світу. В цій же системі можна одержати ін­формацію про стан світових грошових ринків, курси валют, ціни на золото й т. ін.
Всебічне застосування комп 'ютерної техніки, мікропроцесорів, біотехнології, лазерної техніки, порошкової металургії, мембранної технології, виробів з кераміки, матеріалів із заданими властивос­тями, застосування елементів космічного виробництва свідчать про початок нової ери суспільно-економічного розвитку — ноосфер-но-космічної світової цивілізації.
Новий тип факторів виробництва, що формуються як все­світні, називають біотехнотронними. Саме вони становлять ядро економічної єдності світу, формують майбутню структуру сві­тового господарства. Домінантною основою ноосферного типу виробництва стане творчо-інтелектуальна діяльність людини, перенесення акценту з використання переважно м'язової енергії до широкого залучення у сферу виробництва інтелекту, пси­хічної енергії. Якщо у XX ст. розвиток відбувався під знаком «визволення» енергії атомного ядра, то у XXI ст. визначальним стане «визволення» психічної енергії людини, своєрідна пси­хологічна революція. Пріоритет одержить розумова праця: вче­них, інженерів, економістів, банківських службовців, управ­лінців, юристів, а також зайнятих у невиробничій сфері. Значно зросте роль міжнародного менеджменту, всієї системи орга­нізації й управління світогосподарськими процесами через ре­гіональні та міжнародні організації. Зростаюча єдність світового господарства об'єктивно вимагатиме посилення міжнародних важелів регулювання світогосподарських зв'язків. Найповніше втілення міжнародні виробничі системи дістали в діяльності сучасних транснаціональних корпорацій (ТНК).

Економічна рівновага — одне з ключових понять, що розкриває закономірності розвитку господарства на макрорівні і в національному, й у світовому масштабі. Концептуальні засади теорії економічної рівноваги були сформульовані в XIX —першій половині XX ст. у працях західних економістів А. Курно, Л. Валь-раса, В. Джевонса, А. Маршалла. Сучасні інтерпретації здійснені теоретиками неокласичного синтезу — американськими авторами Дж. Хіксом і П. Самуельсоном. Найдосконалішим є вчення про часткову і загальну економічну рівновагу (М. Кондратьев). Член Римського клубу Е. Пестель дав визначення глобальної еконо­мічної рівноваги, російський учений О. Богданов ще у 20-ті роки вживав терміни «гранична» рівновага та «рухлива» рівновага. З часів Л. Вальраса в науковий обіг введено поняття «конкурентної» рівноваги, а в наші дні обгрунтовано норму рівноваги, статичну і динамічну рівновагу.
Сутність економічної рівноваги полягає в дотриманні відповід­ності між матеріально-речовою і вартісною частинами суспільного продукту, між попитом і пропозицією на ринку (товарному, інвес­тиційному, фінансовому, ринку праці, послуг, технологічному то­що). Економічна рівновага — це стан господарської системи, якого вона прагне, момент, поодинокий випадок її існування. Глобалізація сучасного економічного розвитку загострює проб­леми збереження екологічної рівноваги у природі, рівноваги між головними економічними регіонами світу: Північ — Південь, Схід — Захід тощо. Світова економічна рівновага — багатомірна і багатофакторна система, що формується під впливом сукупності різноспрямованих сил і складається з низки елементів. Вона за­знає дії природно-географічних сил, соціально-політичних, еко­номічних, національних, етнічних, історичних та інших факторів. Світова економічна рівновага має різні форми прояву: матері­ально-речову і вартісну, глобальну і регіональну, макро- і мікро-економічну та ін.
Матеріально-речова економічна рівновага — продукт індустрі­альної цивілізації, її найвищого, сучасного етапу. Вона передбачає дотримання певних пропорцій у світовому масштабі між голов­ними галузями сучасного виробництва: промисловістю і сільським господарством, видобувними й обробними галузями промислово­го виробництва, між різними видами транспорту, між сферою виробництва та інфраструктурою тощо. На постійні зміни, що відбуваються у сфері матеріального виробництва, спроможний реагувати лише ринок, який своїми зворотними сигналами сприяє дотриманню динамічної матеріально-речової рівноваги світу. Во­дночас поступове і зростаюче вичерпання головних природних ресурсів індустріального розвитку надзвичайно ускладнює і загос­трює проблему матеріально-речової економічної рівноваги на початку XXI ст.
Вартісна економічна рівновага характеризується зовнішніми та внутрішніми аспектами. Її зовнішнім проявом є матеріально-ре­човий склад суспільного продукту чи світового товарообороту. Кореляційний зв'язок між вартісною і матеріально-речовою час­тинами будь-яких структур забезпечується за допомогою цін, ва­лютних курсів. Внутрішня будова вартісної рівноваги грунтується на співвідношенні між головними ліквідними засобами: золотом, міжнародними валютними ресурсами, національними вільно кон­вертованими валютами. І зовнішні, і внутрішні аспекти вартісної економічної рівноваги взаємодіють і відтворюються на світових грошовому, фінансовому, валютному, фондовому ринках. Кіль­кісні та якісні параметри вказаних ринків є своєрідними індика­торами, що фіксують стан і головні тенденції розвитку вартісної економічної рівноваги світу. На сучасному етапі її характер зумов­люють такі важливі процеси, як демонетизація золота, зміцнення міжнародних валют (СПЗ, євро), національних валют розвинутих країн.
Глобальна економічна рівновага визначається як такий стан, коли чисельність населення та обсяг капіталу залишаються не­змінними, а між силами, що впливають на їхні збільшення або зменшення, підтримується стійкий баланс. Е. Пестель називає такі три головні умови глобальної рівноваги:
• обсяг капіталу і чисельність населення залишаються постій­ними; темпи народжуваності та смертності однакові, так само як і попит на капітальні вкладення (інвестиції) та амор­тизація;
• усі початкові й кінцеві значення — народжуваності, смертності, інвестицій та амортизації капіталу — мінімальні;
• рівні, на яких стабілізується капітал та чисельність населення, і
співвідношення між цими рівнями встановлює суспільство
згідно зі своїми потребами.
Як бачимо, одна з перших спроб визначення глобальної еко­номічної рівноваги стосується національного господарства, в яко­му держава відповідними економічними та іншими засобами здат­на впливати на динаміку та структуру економічного розвитку. У світовому співтоваристві поки що не створено відповідних інституційних структур, які могли б регулювати світову економічну систему. Таким чином, на нинішньому етапі глобальна еконо­мічна рівновага світу формується, з одного боку, на основі взає­модії національних господарських комплексів, з іншого — за допомогою імпульсів, які надходять із світового ринку.
Регіональна економічна рівновага найяскравіше проявляється в інтеграційних об'єднаннях. Наприклад, у Європейському Союзі вона втілюється у проведенні єдиної аграрної політики, в реалізації спільних науково-технічних програм, у створенні єдиного валютного союзу тощо. Східноєвропейський регіон характеризується на сучас­ному етапі серйозними порушеннями економічної рівноваги, роз­ривом господарських зв'язків, що встановлювалися протягом де­сятків років. Згортання економічних відносин, взаємне скорочення поставок сировини, готових виробів, товарів широкого вжитку бо-лісно позначаються на економічній ситуації в країнах Східної Європи, загострюють кризові явища і в народному господарстві в цілому, і в зовнішньоекономічних комплексах цих держав.
Надзвичайно важливим для міжнародних економічних відно­син, системи світогосподарських зв'язків є поняття граничної рів­новаги. Як правило, це такий ступінь економічної рівноваги, який передує кризовим явищам у світовому господарстві. Згідно із «законом найменших», за О. Богдановим, гранична рівновага комплексу (системи) визначається його найслабшою ланкою. Не­минуча після досягнення граничної рівноваги криза являє собою не що інше, як перехід до нової рівноваги, з новими параметрами та компонентами. Такі якісні зміни парадигми світового господар­ства відбувалися після 1917 p. внаслідок кардинальних зрушень в економіці Росії, після Другої світової війни та в 50—60-ті роки XX ст., коли зазнала краху колоніальна система імперіалізму. Нова економічна рівновага встановлювалася після світової кризи 1929—1933 pp., після енергетичної кризи 70-х років, після кризи валютно-фінансової системи 1976 p., після розпаду СРСР у 1991 p.
У літературі здійснено численні спроби формалізувати, тобто математично виразити, економічну рівновагу. Загальна еконо­мічна рівновага, як правило, визначається для окремих країн. Але існуюча модель може з деякими застереженнями поширюватися і на світове господарство в цілому. Спрощений математичний вираз світової економічної рівноваги має такий вигляд:

Фкс = ∑Вс + ∑РЗ,

де Фкс — фонд кінцевого споживання; ∑Bc —- сумарне вироб­ництво світу; ∑РЗ — сумарні економічні резерви і запаси.
Наведене рівняння відображає головну мегапропорцію сві­тового господарства: співвідношення між виробництвом і спо­живанням. Із нього виводиться низка похідних рівнянь, що харак­теризують рух інвестиційних і трудових ресурсів, амортизаційні фонди і демографічні зрушення, конкурентну рівновагу тощо.
Пропорції світової економіки уособлюють мільйони і мільярди економічних зв'язків, що здійснюються між її контр­агентами за певний проміжок часу. Здебільшого вони проявляють­ся на світовому ринку, в окремих сферах світового господарства, в сукупності міжнародних економічних відносин. Головними між­народними пропорціями, які характеризують стан, закономірності та тенденції світового господарства, є співвідношення: між попитом і пропозицією на світовому ринку; між сумою цін товарів і послуг у світовій торгівлі й кількістю міжнародних ліквідних засобів, що опосередковують рух товарних потоків та послуг; між матеріально-речовою і вартісною частинами світового товарообороту; між між­народним вантажооборотом і потужністю транспортних засобів, що забезпечують ці перевезення, та ін. В окремих сферах світового господарства формуються міжгалузеві й внутрішньогалузеві нату­ральні чи вартісні пропорол між добувними й обробними галузями промисловості; між харчовою та легкою промисловістю і сільським господарством; між нафтохімічною і нафтодобувною промисловістю; між промисловістю з виробництва мінеральних добрив і сільським господарством тощо.
Нарешті, формуються міжнародні пропорції в окремих підсисте­мах світо господарських зв'язків. Так, у науково-технічній сфері підтримується співвідношення між фундаментальними досліджен­нями, прикладними розробками і дослідно-конструкторськими роботами, що дістає прояв у співвідношенні форм міжнародної науково-технічної кооперації, патентно-ліцензійної торгівлі та на­уково-виробничого співробітництва. У валютно-фінансовій сфері складаються динамічні пропорції між різними валютами, що опо­середковують операції на світовому ринку товарів і послуг, на міжнародному фінансовому ринку, ринку інвестицій тощо. У цілому ж існує об'єктивна пропорція між промисловим, торговельним і позичковим капіталом.  В останні десятиріччя намітилася негативна тенденція відриву фінансового, позичкового капіталу від своєї першооснови — матеріально-речового змісту товарів, послуг і капіталів. Так, із щоденного обсягу валютних угод, що перевищує 1 трлн. 150 млрд. дол., лише 10 % справді опосередко­вують рух реальних товарів і капіталів. Щорічна різниця між обсягами брутто і нетто міжбанківських операцій становила у 80-ті роки понад 800 млрд дол. Зростання фіктивного капіталу і спеку­лятивні дії в цій сфері міжнародного економічного життя значно утруднюють дотримання рівноваги між найважливішими сферами світового господарства, про що свідчать спалахи світової фінан­сової кризи в Південно-Східній Азії (1997 р.), в Росії та Бразилії (1998 р.).

Світове господарство — надзвичайно складна сис­тема, що розвивається за притаманними їй законами і законо­мірностями. Пізнання головних тенденцій та суперечностей його розвитку дає можливості для створення певного механізму регу­лювання цієї органічної системи, На відміну від національних економік на рівні світового співтовариства відсутні якісь спе­ціальні організації, що забезпечували б підтримання економічної рівноваги, тобто збалансованого і пропорційного розвитку всіх елементів глобальної економіки. Світова економічна рівновага є продуктом взаємодії всіх країн планети, які входять у систему міжнародного поділу праці. Стихійний розвиток цих процесів в умовах посилення економічної єдності світу, формування цілісної міжнародної економічної системи може спричинити і вже нині спричинює такі наслідки, які можуть обернутися серйозними ка-таклізмами.
На рівні світового співтовариства здійснені окремі спроби ре­гулювання економічної рівноваги, передусім за допомогою низки спеціально створених міжнародних організацій. Вони стосуються окремих найбільш вразливих підсистем світового господарства:
торгівлі, валютне-фінансових і кредитних відносин, промислового розвитку, навколишнього середовища, регіонального економіч­ного та науково-технічного співробітництва тощо.
Найповніше механізми колективного управління і регулюван­ня міжнародних економічних відносин представлені в системі Організації Об'єднаних Націй. Ці питання грунтовно обговорю­ються на сесіях Генеральної Асамблеї (найвищий орган ООН), особливо на її спеціальних засіданнях, у Секретаріаті, в Еко­номічній і Соціальній раді (ЕКОСОР), у Другому комітеті з еко­номічних і фінансових питань та ін. Ряд створених при ООН міжнародних організацій займаються вузькими проблемами між­народного економічного спілкування, мають функціональну спря­мованість. Серед них Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Організація ООН із промислового розвитку (ЮНІДО), Міждержавний комітет ООН з науки і техніки з метою розвитку, Програма ООН із навколишнього середовища і т. д.
Значною подією міжнародного економічного життя стали рі­шення І спеціальної сесії (1974 р.) та II спеціальної сесії Генераль­ної Асамблеї ООН, які прийняли Декларацію і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку (НМЕП) та Хартію економічних прав та обов'язків держав. Ще раніше, починаючи з 1961 р., в ООН почали розроблятися стратегічні програми економічного розвитку на десятиліття: 1961—1970, 1971—1980, 1981—1990, 1991—2000 pp.
Широкі повноваження з регулювання міжнародних економіч­них відносин має Економічна і Соціальна рада. Численні ко­мітети, комісії, що охоплюють усе розмаїття економічного та соціального життя планети, покликані реалізувати положення Статуту Ради, у п'ятому пункті якого прямо вказується на необ­хідність забезпечення рівноваги системи в цілому.
Глобальне економічне регулювання здійснюють також Між­народний валютний фонд. Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Світова організація торгівлі (СОТ). Причому СОТ є самостійною організацією, що діє поза системою ООН. Ця уні­кальна міжнародна організація регулює більш ніж 80 % світового товарообороту в напрямі дедалі більшої лібералізації міжнародної торгівлі, додержання погоджених правил її ведення.
Міжнародний валютний фонд, членами якого є понад 150 дер­жав, зосереджує свою діяльність на регулюванні валютних курсів, багатосторонньої системи платежів, платіжних балансів країн-членів і наданні валютних коштів для фінансування зовнішніх боргів та ін. Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ство­рений, як і МВФ, за Бреттон-Вудськими угодами (1944 р.), го­ловним чином займається середньо- та довгостроковим кредитуванням інвестиційних проектів, що передбачають нове капітальне будівництво або ж суттєві структурні зрушення у країнах-членах.
Зростаючий вплив на світогосподарські процеси справляють також щорічні наради семи провідних країн Заходу (США, Кана­да, ФРН, Англія, Франція, Італія, Японія), рішення міжурядової Організації економічного співробітництва й розвитку та ін.
Проблеми економічної рівноваги регіональних масштабів регу­люються регіональними економічними комісіями ООН, що діють у системі ЕКОСОР. Вони охоплюють усі регіони світу, в тому числі Європу (ЄЕК), Азію і басейн Тихого океану (ЕСКАТО), Африку (ЕКА), Латинську Америку і Карибський регіон (ЕКПАК), Західну Азію (ЕКЗА). Поряд із цим регіональне співробітництво здійснюється за допомогою інтеграційних механізмів, що скла­лися передусім у Західній Європі, Південно-Східній Азії, в Ла­тинській Америці.