1.3.2. Управління демографічним розвитком. Державна демографічна політика

1.3.2. Управління демографічним розвитком. Державна демографічна політика

Світова практика переконує, що демографічні процеси за будь-яких умов потребують регулювання з боку держави. Необхідність управління демографічним розвитком обумовлюється, по-перше, необхідністю задоволення суспільної потреби у відтворенні населення та його розміщення на території в масштабах і пропорціях, які б відповідали перспективам соціально-еконо­мічного розвитку; по-друге, тим, що демографічні процеси та їх об’єктивні суспільно-економічні детермінанти пов’язані безпосередньо через сферу суспільної та індивідуальної свідомості, що виявляється в умовах життєдіяльності і впливає на демографічну поведінку людей. Роль управління зводиться у цьому разі до змен­шення можливого розходження між метою індивідуальної демографічної поведінки і метою демографічного розвитку загалом; по-третє, тим, що цілеспрямованості впливу потребують ситуаційні вияви тенденцій демографічних процесів — як на національ­ному, так і на регіональному рівнях. Управління демографічним розвитком здійснюється за допомогою демографічної політики.

У вузькому розумінні демографічна політика — це комплекс заходів щодо відтворення населення, які безпосередньо впливають на демографічні процеси. Проте демографічна політика охоплює широке коло проблем відтворення населення, формування складу та структури трудового потенціалу, його ефективного використання. У широкому розумінні до демографічної політики можна віднести всі види соціально-економічних заходів, спрямованих на досягнення специфічних цілей, — вирішення житлової проблеми, поліпшення умов праці, зниження захворюваності, які сприяють послабленню демографічних проблем. Отже, демографічна політика[1] — це система загальноприйнятих на рівні управління ідей і концептуально-об’єктивних засобів, за допомогою яких держава та її соціальні інститути, дотримуючись принципів, адекватних історичним умовам, передбачають досягнення встановлених якісних і кількісних цілей демографічного розвитку, що відповідають перспективним цілям соціально-економічного розвитку держави загалом.

У концепції демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. наголошується, що базовим положенням є трактування демографічної політики не як складової соціально-економічної політики, а як її особливої спрямованості, демографічної орієнтації. Мета демографічної політики обумовлена конкретними історичними обставинами життєдіяльності суспільства та співвідношенням поточних і перспективних завдань. Демографічна політика повинна бути спрямована на досягнення довгострокової перспективи відтворення населення з урахуванням регіональних особливостей. Вирішення демографічних проблем потребує, з одного боку, охоплення всіх регіонів заходами профілактики деструктивних демографічних чинників, а з другого — виділення регіонів з найгострішими проблемами для розробки спеціальних програм.

Суб’єктом демографічної політики є держава.

Об’єктом демографічної політики є процеси народжуваності і смертності, умови та рівень життя, сімейно-шлюбні відносини, процеси міграції населення, формування трудових ресурсів і демографічні аспекти зайнятості. Складові демографічної політики умовно можна поділити на три групи[2]: економічні, правові (адміністративно-юридичні), інформаційно-агітаційні (психологічні).

Економічні заходи мають форму надання прямої грошової допомоги (допомоги на дітей, одноразової допомоги в разі народження дитини, оплачуваної відпустки вагітним жінкам та післяпологової відпустки, пільгових позик молодим сім’ям)[3], дотації з Держбюджету або місцевих бюджетів (обслуговування немовлят, забезпечення місцями у дитячих садках на пільгових умовах тощо), непрямих грошових допомог (знижок і пільг переважно багатодітним сім’ям при одержанні житла, встановлення нижчої квартплати). Сюди входять також різні податкові пільги багатодітним сім’ям, сім’ям, які виховують дітей-інвалідів.

Правові (адміністративно-юридичні) заходи покликані створити єдині законодавчі та адміністративні норми поведінки (мінімальний вік початку трудової діяльності та вступу до шлюбу, права матері і дітей у разі розторгнення шлюбу). Інформаційно-агітаційні (психологічні) заходи передбачають використання засобів масової інформації, мистецтва з метою регулювання демографічних процесів відповідно до цілей та завдань демографічної політики. Ефективне управління демографічними процесами може бути досягнуте лише за рахунок взаємодії економічних, правових та психологічних заходів.

В останні роки прийнято низку державних документів, орієнтованих на поліпшення демографічної ситуації в Україні, зміцнення сімейно-шлюбних стосунків, формування усвідомленого батьківства. Це передусім національна програма «Планування сім’ї» (1994 р.), програма «Українська родина» (2001 р.), національна програма України «Репродуктивне здоров’я 2001—2005» (2001 р.), Концепція державної сімейної політики (2000 р.), Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. (проект 2004 р.) тощо.

Поліпшення демографічної ситуації можна очікувати лише за умови поліпшення економічної ситуації в Україні, центральну роль у цьому мають відіграти:

подолання бідності, запобігання розвитку хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення;

глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тут формуються провідні важелі репродуктивних і міграційних настанов, вітальної поведінки, здорового способу життя;

забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його утриманця.

У сучасній демографічній політиці України пріоритетними мають стати зниження надмірної смертності населення, поліпшення його здоров’я, зниження дитячої смертності, підтримка життєдіяльності дітей і дорослих, збільшення тривалості життя.

Особливої уваги в сучасних умовах набуває охорона здоров’я населення, що зумовлено низкою причин[4]:

політичних: ступінь розвитку демократичних засад державотворення визначає забезпечення рівного доступу всіх громадян до медичної допомоги, соціальне спрямування політики розвинутих країн;

національно-економічних: відтворення продуктивних сил, чи­сельності працездатного населення, збереження генофонду нації є завданням національної безпеки та досягнення економічної кон­курентоспроможності держави;

соціально демографічних: стан охорони здоров’я в суспільстві впливає на його старіння, демографічні зсуви;

індустріально-технологічних: ступінь індустріалізації та інформації суспільства сприяє розвитку охорони здоров’я та її технологізації, що водночас висуває певні вимоги до стану здоров’я людини в сучасному суспільстві.

Але досі традиційними залишаються в Україні фінансування охорони здоров’я за залишковим принципом і зневаження цінності людського життя. В Україні витрати на охорону здоров’я донедавна дорівнювала у середньому 2,8 % від ВВП, що становить 65—133 грн на одного громадянина, і за цим показником Україна відповідно посідала 96-те місце серед 176 країн світу, охоплених моніторингом Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ)[5]. Для зіставлення: видатки на охорону здоров’я ряду країн, у відсотках до ВПП становлять у США — 14 %, Німеччині — 9 %, Японії — 8,3 %, Великій Британії — 5,9 %. ВООЗ вважає, що при видатках на охорону здоров’я нижчих 5 % від ВПП сфера стає не тільки не ефективною, а й непрацездатною[6].

У сфері охорони здоров’я і зниження смертності населення основними напрямками державної демографічної політики мають бути:

підвищення якості життя;

удосконалення системи охорони здоров’я;

підвищення якості медичного обслуговування;

посилення контролю за якістю продовольчих товарів;

створення безпечних умов праці;

профілактика та зниження професійної захворюваності;

охорона й збереження здоров’я дітей;

максимальна нейтралізація факторів, що зумовлюють підвищення смертності;

створення альтернативної страхової медицини;

просвітницька та освітня діяльність, спрямовані на профілактику захворювань і піклування про здоров’я.

У сфері сімейної політики та народжуваності основними напрямами державної демографічної політики мають бути:

створення сприятливих умов для економічної самостійності і зростання добробуту сімей;

удосконалення системи соціального обслуговування сімей;

пріоритетність охорони материнства і дитинства у реалі-
зації програм розвитку охорони здоров’я та інших соціальних програм;

підвищення якості, розширення форм і видів медичного обслуговування жінок репродуктивного віку;

створення реальних умов для гармонійного поєднання жінками материнства та професійної діяльності. Необхідно, зокрема, обмежити застосування жіночої праці у нічних змінах, звільнити жінок від тяжкої ручної праці, розширити практику застосування гнучкого робочого дня;

підвищення престижу сім’ї.

Основними напрямками реалізації державної сімейної політики, які задекларовані прийнятою у 1999 р. Концепцією державної сімейної політики України, є поліпшення матеріальних умов життєдіяльності сім’ї та забезпечення її стабільного існування, забезпечення належного співвідношення зайнятості в суспільному виробництві з виконанням сімейних обов’язків, забезпечення охорони здоров’я сім’ї, розвиток системи соціально-кон­сультативної допомоги населенню. Сімейна політика має вклю­чати механізм не лише економічних, а й духовних, ідеологічних, освітніх заходів, які сприяли б формуванню відповідної свідомості людей, насамперед молодого віку.

Держава має вести активну соціальну та пропагандистську роботу з метою підвищення статусу та авторитету сім’ї та дитини в суспільстві. Особливої уваги потребує допомога молодим сім’ям на початку життєвого шляху. Держава має піклуватися про сім’ї без одного з батьків, багатодітні сім’ї.

За останні десятиріччя в діяльності Української держави щодо сім’ї сформувалися певні позитивні тенденції. Суспільство усвідомлює необхідність глобальних заходів щодо зміцнення сім’ї і сімейної політики. Посилилась увага регіонів до проблеми сім’ї, створюються територіальні органи влади, що безпосередньо опікуються її проблемами. Розпочався процес формування громадських організацій, об’єднань, діяльність яких відображає інтереси сім’ї. Результатом реформи є збільшення одноразової допомоги при народженні дитини. Одноразова допомога при народженні ди­тини, що народилася після 31 березня 2005 р., становить 22,6 про­житкового мінімуму дітей віком до 6 років. На 2005 р. прожитковий мінімум дітей до 6 років було встановлено в розмірі 376 грн. Таким чином, загальна сума виплат при народженні дитини дорівнює 8497 грн.

У сфері подолання негативних наслідків старіння населення основними напрямками державної демографічної політики є[7]:

створення механізмів забезпечення життєдіяльності літніх людей, їх залучення до активного способу життя поза сферою трудової діяльності шляхом підвищення рівня соціального забезпечення пенсіонерів за віком, розвитку первинної медико-сані­тарної допомоги особам похилого віку, розвитку мережі спеціалізованих заходів для літніх людей та інвалідів;

ефективне використання залишкового трудового потенціалу осіб пенсійного віку.

У сфері регіонального демографічного розвитку згідно з Концепцією демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. висуваються два ключові взаємопов’язані завдання[8]:

досягнення скорочення розриву у рівнях регіональних демографічних показників;

забезпечення стійкого, збалансованого розвитку кожного з регіонів.

Складність демографічної політики вимагає зусиль влади у розробленні та реалізації нової демографічної політики, яка поряд зі створенням економічних умов у ранг найважливіших вклю­чатиме демографічні пріоритети (вітальні, репродуктивні, міграційні), значна увага приділятиметься популяризації здорового способу життя, трансформації відповідних культурних настанов.