1.4. Соціальна робота як галузь науки і навчальна дисципліна

Основна мета соціальної роботи полягає в регулюванні правових і економічних відносин людини із суспільством, наданні їй допомоги та підтримки у вирішенні проблем, гідному самоствердженні й пов­ноцінному житті. Отже, в центрі уваги соціальної роботи перебуває громадянин, який стає клієнтом соціального працівника і вимагає науково обґрунтованого ставлення до вирішення своїх проблем.

Соціальна робота передбачає вивчення вітальних (елементарних) і вищих потреб суб'єкта (особа, сім'я, колектив, група, община та ін.), а також виявлення потенціалу соціальної сфери, який міг би задовольнити ці потреби згідно з науково обґрунтованими нормати­вами, тобто охоплює дослідницький (пошуковий), діагностичний і творчий (продуктивний) аспекти. Вихідною базою для збирання й аналізу різного за змістом емпіричного матеріалу, різноманітних спостережень, з'ясування суті конкретних соціальних процесів, ситу­ацій, фактів суспільного життя є практика. Вона дає змогу акумулю­вати, осмислити досвід соціальної роботи, теоретично її узагальни­ти і обґрунтувати, тобто надати їй форму системи наукових знань.

У цій системі розрізняються два основні розділи: теоретично-ме­тодичний, фундаментальний (методологія, категоріальний апарат, принципи, закономірності) і прикладний — галузь практичного за­стосування теоретичного й емпіричного знання, наукового забезпе­чення розв'язання конкретних завдань, що постають перед соціаль­ними працівниками. А ці завдання багатогранні й різноманітні. На низовому рівні організації суспільства (сім'я, мікрорайон, трудовий колектив, поселення) ця діяльність передбачає регулювання міжосо-бистісних і групових відносин, соціальне обслуговування населення, коригування девіантної (відхильної) поведінки, консультування, психопрофілактику та інші напрями. На місцевому й регіональному рівнях соціальний працівник покликаний вирішувати також пробле­ми, пов'язані з міграцією, соціоінженерним проектуванням, іннова­ційними заходами у сфері управління та контролю, інші питання.

Об'єктом досліджень теорії соціальної роботи є соціальні відноси­ни. Оскільки вони багатопланові, складні за структурою і змістом, їх вивчають різні соціальні науки. Для соціальної роботи як галузі нау­ки безпосереднє значення мають такі проблеми соціальних відносин:

•  індивідуальні та сімейні, пов'язані зі слабким фізичним здоров'ям
людини, її пригніченістю (одинокість, соціальна ізоляція), жор­
стокістю, невлаштованістю (бездомність, еміграція та ін.);

•  соціально-екологічні (охорона навколишнього середовища, за­
бруднення великих промислових центрів, екологічні катастрофи);

•  соціально-економічні (зубожіння, неграмотність, безкультур'я,
хронічні хвороби тощо);

•   соціальної стратифікації (майнове розшарування, нерівність у
суспільстві, поділ його на "вищі" й "нижчі" класи, верстви, еко­
номічна експлуатація, технократичні маніпуляції тощо);

•   поведінкового функціонування індивідів, груп, спільностей (деві­
ація, наркоманія, алкоголізм, інші соціальні відхилення);

•   символізації і моделювання соціуму та свого місця в ньому; най­
частіше ці проблеми виражаються в неадекватних образах, низь­
кій самоповазі, втраті честі й моралі, недосяжних життєвих цілях;
із ними пов'язані відчуження, соціальні забобони, дегуманізація
цінностей (проституція, бродяжництво, люмпенізація, шахрай­
ство тощо);

•   комунікації, пізнавальних властивостей і нормативних оцінок
(одинокість, невігластво, брутальність тощо);

•   політичних режимів і структур влади, від яких значною мірою зале­
жить стабільність суспільства, активність людей в ньому і їхнє соці­
альне самопочуття (тоталітаризм, авторитарність, демократія).
Соціальна робота як наука послідовно й ретельно опрацьовує

означені вище та інші проблеми в теоретичному й методологічному плані, є основою для їхнього кваліфікованого практичного вирішен­ня. При цьому вона тісно взаємодіє з іншими науками (політологією, соціологією, педагогікою, культурологією, психологією), оскільки має споріднений з ними об'єкт дослідження — соціальні відносини, процес їх формування, взаємодію людей, їхню поведінку, ціннісні орієнтації, конкретні форми й способи подолання труднощів тощо. Водночас соціальна робота як наука широко вивчає практичну ді­яльність у різних регіонах, умовах, серед різних верств населення, відповідних служб, з одного боку, допомагаючи її коригувати, вдос­коналювати, відпрацьовувати оптимальні моделі, а з другого — ви­являти й досліджувати нові проблеми, збагачуючись і розвиваючись.

Так формується і функціонує теорія соціальної роботи — система поглядів та уявлень щодо використання чи пояснення соціальних явищ, процесів, відносин, пов'язаних із діяльністю відповідних орга­нів і служб соціального захисту й допомоги населенню. Іншими сло­вами, це вища форма організації наукового знання про найістотніші зв'язки й відносини, що виникають під впливом діяльності агентів (суб'єктів) соціальної роботи.

За змістом соціальна робота як наука є соціально-гуманітарною, за характером — міждисциплінарною, інтегративною. Вона поєднує в собі риси як суспільних, так і природничих знань (зокрема, біоло­гії, медицини), теоретично узагальнює емпіричний матеріал, широко використовує статистичні та математичні методи дослідження. Тому в ній наявне велике розмаїття форм знання: емпіричні факти, події та їх опис, систематизація, закономірності й тенденції, принципи і ме­тоди досягнення поставлених цілей, гіпотези, системи поглядів, що різняться типом і ступенем спільності тощо. Вони організуються в єдину теорію завдяки фундаментальним основам — філософським ідеям і принципам, ідеалам і нормативам, загальним науковим заса­дам соціальної роботи.

Філософія є основою культури загалом. Як наука вона своєрідно аналізує різні аспекти людського буття (сенс, спосіб життя, умови і механізми розвитку особи). Тому філософські ідеї і принципи є мето­дологією будь-якого наукового дослідження. Вони ж визначають найсуттєвіші постулати теорії і технології соціальної роботи, забез­печують включення її знань у загальний масив наукових здобутків.

Ідеали й нормативи виражають цінності й цільові установки (спрямованість) соціальної роботи. Вони реалізуються і функціону­ють у формах доведення та обґрунтування знань, їх пояснення, опи­сування, організації. У них відображається певний спосіб пізнаваль­ної діяльності, уявлення про обов'язкові процедури для наближення до істини.

Загальні теоретичні засади соціальної роботи формуються в ре­зультаті синтезу знань, які нагромаджуються різними науками і про­являються системно у притаманних соціальній роботі процесах і явищах. Який предметний зв'язок існує при цьому? Кожна наука ви­окремлює з навколишньої реальності певну її сферу, галузь, аспект, процеси і явища якої можна досліджувати відповідним інструмента­рієм. Об'єктом теорії соціальної роботи, як зазначалося, є вивчення соціальних явищ, процесів і відносин. Тому вона спирається на інші суспільні науки — філософію, історію, соціологію, політологію то­що. Водночас вона має предметні та методичні зв'язки з окремими природничими дисциплінами — фізіологією, медициною, психоло­гією, що підкреслює її інтегративний характер. Ця загальнонаукова тенденція зумовлена необхідністю оптимального пізнання і цілісно­го задоволення матеріальних, соціальних і духовних потреб людини. Для цього необхідні об'єднання зусиль представників різних галузей наукового знання, розвиток міждисциплінарних зв'язків і дослід-

жень, застосування не лише спеціально-наукових, а й загальнонау-кових методів. Разом із тим окремі науки не нівелюються, а кожна знаходить свою нішу в системі теоретичних знань. У багатогранно­му, невичерпному об'єкті дослідження, яким є суспільне життя, тео­рія соціальної роботи вивчає його не загалом, а лише якусь частину, своєрідний "зріз", якому притаманні певні закономірності, власти­вості й відносини, що в сукупності й становить предмет соціальної роботи як науки.

Теорія соціальної роботи досліджує не глобальні соціальні про­цеси, а конкретні проблеми життєдіяльності особи, групи, спільнос­ті людей. Це не означає спрощення її предмета, оскільки соціальні явища і відносини не є незмінними, уніфікованими. Це послідовна зміна станів, стадій, що закономірно чергуються в поведінці й роз­витку особи, сім'ї, соціальної групи або суспільства. Такий складний процес зумовлений внутрішніми і зовнішніми факторами, потреба­ми, інтересами, мотивами його учасників. Теорія соціальної роботи виявляє і досліджує в цьому процесі суттєві, об'єктивно необхідні зв'язки і явища. Конкретні та повторювані соціальні процеси втілю­ються в результатах психологічного, педагогічного й управлінсько­го впливу на стан і поведінку особи, групи, спільності людей. Тому ця наука вивчає закономірності, принципи, механізми функціону­вання соціального управління в системі практичної соціальної робо­ти серед різних груп людей, її ефективність, шляхи і способи вдоско­налення соціальних технологій, підвищення результативності соці­альних служб, їх кадрового та інформаційно-методологічного забезпечення; здійснює структурно-функціональний аналіз роботи державних, регіональних, громадських інститутів соціального захис­ту та підтримки населення; бере участь у комплексних міждисциплі­нарних дослідженнях гуманітарних проблем із метою прогнозуван­ня моделей розвитку конкретних соціальних процесів, обґрунтуван­ня оптимальних варіантів розв'язання можливих суперечностей і конфліктів. Отже, коло питань, що становлять предмет соціальної роботи як науки, широке й різноманітне.

З огляду на це сформулюємо визначення розглядуваного понят­тя. Теорія соціальної роботи — це наука про закономірності та прин­ципи функціонування й розвитку конкретних соціальних процесів, явищ, відносин, їхню динаміку під цілеспрямованим впливом організа­ційних, психолого-педагогічних та управлінських факторів при захис­ті громадянських прав і свобод особи в суспільстві.

Закономірності, як важливий системотворчий елемент цієї науки, є формою концентрації знань предмета, що виражають сталі, повто­рювані, об'єктивно зумовлені зв'язки між сутностями явищ і проце­сів у соціальній роботі. Це інтегровані висновки філософії, соціоло­гії, соціальної психології, педагогіки, а також фундаментальні на-працювання безпосередньо теорії соціальної роботи.

Принципи — це основоположні ідеї, що допомагають організува­ти знання, визначають обов'язки, незаперечні правила діяльності со­ціальних служб. Вони формуються у процесі пізнання й перетворен­ня навколишньої дійсності, закріплюються, перевіряються, оновлю­ються в живій соціальній роботі. Назвемо найголовніші з них.

Принцип детермінізму. Висвітлює причинну зумовленість со­ціальних явищ економічними й політичними факторами, що визна­чають стан суспільних відносин, специфіку їх формування і прояву. Принцип гносеологічного підходу. Орієнтує на ретельне вивчення і по­рівняння соціально-історичної своєрідності процесів у суспільстві, допомагає з'ясувати їхню специфіку, тенденції розвитку й законо­мірності. Принцип особистісного підходу. При вивченні соціальних процесів вимагає врахування конкретної людини з її потребами й ін­тересами, ціннісними орієнтаціями, думками й почуттями. Принцип єдності свідомості та діяльності. Озброює соціальну роботу пра­вильним розумінням сутності того чи іншого виду діяльності, до якої залучений клієнт, і впливу рівня свідомості на неї, її форми і наслідки.

Незамінним засобом дослідження, здобуття і систематизації нау­кового знання, своєрідними "східцями" проникнення в сутність явищ і процесів є специфічні категорії, тобто загальні поняття, що відображають істотні властивості й особливості предмета соціальної роботи.

Як і будь-яка наука, соціальна робота має специфічний концепту­ально-категорійний апарат — сукупність понять про соціальні яви­ща і процеси. Це згадуваний раніше термін "соціальне" і похідні від нього — сфера, простір, структури, відносини, практика, зв 'язки, ме­ханізми, діяльність, проблеми тощо, які розкриває соціологія. Водно­час існують специфічні категорії і поняття, які допомагають реалізу­вати творчий потенціал цієї науки. Так, американська "Енциклопе­дія соціальної роботи" вміщує понад 200 статей, багато з яких присвячено висвітленню сутності її вузлових термінів. Ось лише дея­кі з них, що пов'язані з базовою категорією: соціальні — відпові­дальність, відхилення, дискримінація, діагноз, забезпечення, захист,

планування, проблеми, послуги, робота, спілкування, страхування, технології. Ця наука щодо власних завдань адаптувала поняття су­міжних галузей теоретичного знання — агентство, асоціація, група, зайнятість, здоров'я, імунізація, клієнт, лідер, меншина, мобільність, натуралізація, норма, об'єкт, опіка, партнер, профілактика, репатрі­ація, служба, субсидія, трансакт та ін.

Загалом теорія соціальної роботи має переважно прикладний ха­рактер. Вона не займається абстрактними пошуками, академізуван-ням, а вивчає живі соціальні факти, конкретний практичний досвід. Сукупність цих фактів є основою для наукового аналізу, узагальнень і висновків, дає змогу виявити й науково пояснити тенденції в розвит­ку досліджуваних подій і процесів, а отже, компетентно обґрунтува­ти управління однією з найскладніших галузей соціальної сфери.

Негативні прояви стихійності та невизначеності при зміні плано­вих засад на ринкові механізми в економіці актуалізують пріоритет­ність регулюючої і гарантуючої функцій держави в забезпеченні со­ціальної захищеності громадян. Для реалізації цієї функції потрібні розгалужена структура соціальних служб і цілеспрямована профе­сійна підготовка для них кадрів. Щоб бути кваліфікованим фахівцем у цій сфері, потрібні знання біології, валеології, теоретичної і при­кладної соціології, права, педагогіки, психології, соціоніки, соціаль­ної екології, інженерії та інших наук. Однією з провідних навчальних дисциплін у системі підготовки спеціалістів цього профілю у вищих навчальних закладах є "Теорія і методи соціальної роботи". Вона потрібна нині багатьом — державним службовцям, медикам, юрис­там, учителям, управлінцям. Засвоєння її уможливлює здобуття знань із методології наукового аналізу соціальних процесів і проб­лем, найдоцільніших організаційних структур, змісту, принципів, методів і напрямків діяльності служб, пов'язаних із поданням насе­ленню соціальної допомоги, вітчизняного і зарубіжного досвіду, ін­новацій у цій важливій справі.

Будь-яка навчальна дисципліна є систематизованим внеском із навчальною метою основ відповідної науки. Це стосується і теорії й методів соціальної роботи. Ця дисципліна охоплює ряд курсів, покликаних послідовно, глибше ознайомити майбутніх спеціаліс­тів із загальними й правовими основами, історією, теорією, акту­альними проблемами, організацією, методикою, практичними на­вичками із соціальної роботи і вмінням виконувати її серед різних груп населення.

У різних навчальних закладах існують різні підходи до цього нав­чання. У ліцеях і коледжах готують соціальних асистентів (помічни­ків) і молодших спеціалістів, в інститутах — бакалаврів, в універси­тетах — менеджерів і магістрів соціальної роботи та соціальної полі­тики, у вищих навчальних закладах педагогічного профілю — переважно соціальних педагогів, юридичного профілю — правоз­навців і соціальних працівників.

Перепідготовка фахівців системи соціального захисту населення здійснюється на базі Харківського філіалу Академії державного уп­равління при Президентові України. Загалом майже у ЗО вищих за­кладах освіти України організовано вивчення соціальної роботи та педагогіки. Віддалена перспектива — орієнтуючись на розвинені країни, підготувати таку кількість соціальних працівників різних рівнів, яка відповідала б кількості педагогів і перевищувала кількість лікарів. Наближенню цієї мети сприяє міжнародна допомога. Так, програма Євросоюзу TACIS підтримує підготовку фахівців із соці­альної роботи у Києво-Могилянській академії, Ужгородському університеті, Чернігівському юридичному коледжі. Складовою про­екту "Соціальний захист в Україні" є навчання та підвищення квалі­фікації працівників цієї сфери в Житомирській та Харківській облас­тях. Нині в Україні здійснюється багатоплановий проект програми TACIS, спрямований на створення національної мережі шкіл із соці­альної роботи. Цей напрямок дедалі більшою мірою поширюється у планах міжнародного гуманітарного співробітництва.

Українське представництво Християнського дитячого фонду за підтримки ЮНІСЕФ, Міжнародної федерації соціальних працівни­ків та їх Української асоціації, починаючи з 1997 p., реалізує проект "Соціальна освіта в Україні". Близько 100 викладачів, практичних соціальних педагогів, психологів, інших фахівців на семінарах у Ки­єві, Донецьку, Тернополі та інших містах України за допомогою ви­сококваліфікованих зарубіжних колег мають можливість поглибити свої теоретичні знання, вдосконалити методичну майстерність, запо­зичити місцевий досвід роботи з різними групами соціально вразли­вого населення.

Позитивним є випуск спільними зусиллями науковців і практиків журналів "Соціальна політика і соціальна робота" та "Практична психологія", колективної монографії "Соціальна педагогіка", бро­шур, тематичних теле- і радіопередач, влаштування фотовиставок,

круглих столів та інших науково-освітніх заходів, які популяризу­ють унікальні цінності й зростаюче суспільне значення соціальної роботи. Ця гуманітарна наука і благородна професія дедалі впевне­ніше входить у наше життя, поступово стає дійовим соціальним інс­трументом, який має великі потенційні можливості для "олюднення" багатогранних суспільних відносин, процесів, явищ що дедалі біль­шою мірою ускладнюються. Вчені прогнозують розвиток соціальної роботи у XXI ст. як технології сприяння формуванню, реабілітації життєвих сил людини. Отже, соціальна робота буде потрібна завжди і всім.