1.4.2. Класифікація витрат

4.2. Класифікація витрат

За способами включення до собівартості продукції сільського господарства витрати поділяють на:

прямі — витрати, безпосередньо пов’язані з виконанням сільськогосподарських робіт і враховувані у виробничій собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) за прямою ознакою: прямі матеріальні витрати й витрати на оплату праці, інші прямі витрати;

непрямі (загальновиробничі) — витрати, пов’язані з управлінням, організацією й обслуговуванням сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат і розподіляються між об’єктами витрат пропорційно базі розподілу, обраній сільськогосподарською організацією самостійно.

Прямі матеріальні витрати — витрати цінностей (матеріалів), використаних безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції, включно з тими, що пов’язані із: підготовкою та освоєнням випуску продукції (суми цих витрат відносять на собівартість продукції від початку її виробництва); виконанням технологічного процесу з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг (сировина, насіння, паливо, енергія, добрива, засоби захисту рослин, ліки, корми, інструмент, пристрої та інші засоби й предмети праці, а також матеріали); проведенням ремонту (без поліпшення об’єкта), технічного огляду й технічного обслуговування основних виробничих засобів, зокрема й узятих у тимчасове користування за угодами операційної оренди, за винятком їхньої реконструкції й модернізації; забезпеченням працівників спеціальним одягом і взуттям, захисними пристроями та спеціальним харчуванням у випадках, передбачених законодавством, коли ці суми можна віднести на відповідний об’єкт.

Прямі витрати на оплату праці включають суми основної й додаткової оплати, нараховані згідно із прийнятою підприємством системою оплати праці й віднесені на конкретний об’єкт обліку витрат. При нарахуванні оплати праці натурою продукцію оцінюють у порядку, передбаченому законодавством.

Інші прямі витрати: платежі зі страхування майна підприємства й цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також окремих категорій працівників, зайнятих у виробництві відповідних видів продукції (виконанні робіт, наданні послуг), безпосередньо на роботах із підвищеною небезпекою для життя та здоров’я, передбачених законодавством; плата за оренду основ­них засобів, яку можна віднести до конкретного об’єкту; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт необоротних активів (без поліпшення об’єктів основних засобів), що використовуються в конкретному виробничому процесі, зокрема їх амортизацію, витрати на освітлення, опалення, водопостачання, електропостачання тощо; податки і збори (обов’язкові платежі), які згідно із законодавством відносять на витрати виробництва; інші витрати, які можна безпосередньо віднести до конкретного об’єкта витрат.

Витрати, пов’язані з поліпшенням об’єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструк­ція тощо), не належать до виробничих витрат і собівартості продукції, їх відносять до збільшення первісної вартості цих об’єктів.

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) формують за центрами відповідальності. Центрами відповідальності виступають внутрішньогосподарські підрозділи, що функціонують на засадах госпрозрахунку. Їхній склад визначають з урахуванням виробничої й організаційної структури підприємства, порядку закріплення засобів виробництва тощо.

Залежно від конкретних умов виробництва, структури управління, системи оплати праці, визначення й розподілу госпрозрахункового доходу, бухгалтерія підприємства може здійснювати облік витрат загалом за конкретними виробничими підрозділами без деталізації за окремими об’єктами (видами й групами тварин і птиці, видами виробництв). Фактичні витрати підрозділу розподіляють між окремими культурами, видами й групами тварин і птиці пропорційно до планових витрат, а за їх відсутності — відносять до нормативних витрат згідно із технологічними картами або укрупненими нормативами.

Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяють на основні й накладні.

Основні витрати пов’язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій з виробництва продукції (робіт, послуг), а накладні — з управлінням та обслуговуванням діяльності підрозділу (бригади, цеху, ферми, внутрішньогосподарського кооперати­ву тощо), галузі чи господарства загалом.

Витрати на заходи з підвищення родючості земель (зокрема, на гіпсування та вапнування ґрунтів), обліковують як витрати майбутніх періодів і відносять на собівартість сільськогосподарської продукції однаковими частинами впродовж сівозміни.

Змінні витрати поділяють на пропорційні, величину яких визначає обсяг одержаної продукції, та непропорційні, величина яких залежить від обсягу виконаних робіт чи поголів’я тварин; до постійних належать витрати, величина яких не залежить ані від кількості продукції, ані від поголів’я чи обсягу виконаних робіт.

Класифікацію витрат за економічними елементами здій-
снюють з метою визначення загальних обсягів використаних матеріальних, трудових та інших виробничих ресурсів, а також організації контролю за рівнем цих витрат загалом за сільськогосподарським підприємством.

У сільськогосподарських підприємствах витрати операційної діяльності (рослинництва, тваринництва і промислового виробництва) групують за такими економічними елементами: матеріаль­ні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

Класифікацію витрат за статтями калькулювання здій-
снюють з метою планування й обліку виробничої собівартості сільськогосподарської продукції, організації синтетичного й аналітичного обліку витрат, визначення вартості продукції.

Витрати основної діяльності під час формування виробничої собівартості сільськогосподарських робіт можуть групуватись за такими статтями калькулювання:

Витрати на оплату праці;

Відрахування на соціальні заходи;

Насіння та посадковий матеріал;

Паливо та мастильні матеріали;

Добрива;

Засоби захисту рослин і тварин;

Корми;

Сировина й матеріали (без зворотних відходів);

Роботи та послуги;

Витрати на ремонт необоротних активів;

Інші витрати на утримання основних засобів;

Інші витрати;

Непродуктивні витрати (в обліку);

Загальновиробничі витрати.

У рослинництві облік витрат доцільно вести за статтями, наведеними в п.п. 1—6 і 9—14, у тваринництві — за статтями 1, 2, 4, 6, 7, 9—14, у допоміжних виробництвах — за статтями 1, 2, 4, 7—14, у підсобних (переробних, промислових) виробництвах — за статтями 1, 2, 4, 8—14.

Перелік статей калькулювання та їхній склад сільськогосподарське підприємство може уточнювати самостійно.