10.1. Перетворення грошей у капітал

Після невдалої спроби побудувати соціалізм Україна стала на шлях реставрації капіталізму. Отже, щоб нормально в ньому орієнтуватися й ефективно здійснювати підприємницьку діяльність, слід знати закономірності його станов­лення, функціонування й перспективи розвитку.

Основою економічної системи капіталізму є приватна капіталі­стична власність на засоби виробництва. Приватна трудова влас­ність за своєю природою' не є капіталістичною, вона набуває капіталістичного характеру лише тоді, коли застосовується для збагачення власника шляхом привласнення неоплаченої праці найманих працівників. Постійне привласнення частини праці найманих робітників без еквівалента отримало назву експлуатації.

Отже, для того щоб виникла така соціально-економічна систе­ма, як капіталізм, необхідні принаймні три умови: а)приватна власність на засоби виробництва; б)наймана праця; в)система експлуатації. А для цього потрібно, щоб на її арені зустрілись і вступили в контакт два протилежних власники. З одного боку, власник грошей, засобів виробництва й життєвих засобів, який бажає їх примножити шляхом підприємництва, а з іншого, влас­ник лише робочої сили, вільний особисто, але позбавлений будь-яких засобів виробництва й засобів існування. Тому, щоб жити, він прагне продати свою здатність до праці (робочу силу).

Ці два контрагенти не є наперед історично заданими, вони з'являються в результаті диференціації товаровиробників, їх майнового розшарування. Відбувається це як наслідок дії заковів ринку, насамперед закону вартості, а прискорюється в процесі так званого первісного нагромадження капіталу, суть якого полягає, з одного боку, у відокремленні безпосередніх виробників від засобів виробництва і перетворенні їх у найманих робітників, а з іншого, - у перетворенні експропрійованих засобів виробництва в

ервісний   капітал,    який   зосереджується   в   руках   небагатьох ленів суспільства. "Первісним" цей процес називається тому, що ін  утворює   передісторію  капіталу  й  відповідного  йому  способу иробництва. Історично він відбувся в Європі в 15-18 ст. В Україні :овторно   первісне    нагромадження    капіталу    проходить   тепер. )сновною формою цього процесу в Укра'іні є так зване роздержав-Іення   і   приватизація   власності,   в   результаті   якого   переважна іільшість    колишніх     власників     загальнонародної    (державної) іласності перетворюється у найманих працівників. Бо ж не можна шасника майнового сертифікату вартістю в 10 гривень, який він ітримав як свою частку в державному майні, вважати господарем. У той же час незначна кількість спритних ділків, застосовуючи переважно протиправні дії (символічна оцінка державного майна, службове    становище,    скуповування    за    безцінь    сертифікатів, фіктивні трастові компанії та інвестиційні фонди тощо), концент­рує державне майно в своїх руках і використовує його як первіс-ний капітал.

Загальна             Основною   категорією   капіталістичної   системи   є формула     капітал. Що під ним розуміється? В буденному житті капіталу

капіталом  називають   гроші.  Але  це  не  зовсім  так.

Гроші самі по собі не є капіталом. Виконуючи свої звичайні функції, вони виступають лише в ролі загального еквівале­нта, опосередковуючи мінові відносини людей. Проте за певних умов гроші можуть стати й стають капіталом. Що це за умови?

Історичними передумовами виникнення капіталу, як це було з'ясовано в попередньому розділі, були товарне виробництво й розвинутий товарно-грошовий обіг. Як це розуміти? При простому товарному обігу дрібні товаровиробники (ремісники, селяни) продають вироблені, ними товари за гроші для того, щоб купити інші товари. Цей акт можна записати такою формулою: Т (товар) -Г (гроші) - Т (товар). У даному випадку гроші виконують свою природну функцію засобу обігу і не є капіталом. Вони виступають лише посередником в обміні однієї споживної вартості (Т) на іншу споживну вартість (Т), потрібну даному виробникові.

На певному історичному етапі, в міру розвитку продуктивних сил, просте товарне виробництво набуває підприємницького характеру. За цих умов товаровиробник починає продавати свій товар не заради того, щоб купити за гроші якийсь інший товар, задовольнити свої потреби в споживанні, а з метою пустити гроші знову в обіг. Отже, формула простого товарного обігу Т - Г - Т (продаж заради купівлі) замінюється принципово іншою форму­лою: Г - Т - Г (купівля заради продажу). В цій формулі вихідним і кінцевим пунктами виступають гроші, а товар відіграє роль

посередника. Але рух Г - Т - Г був би безглуздим, якби Г початкові і Г кінцеві були кількісно однаковими. Сутність цього руху полягає в прирості Г, у перетворенні в Г', тобто в Г + ДГ, де Г- означає гроші, що зросли. Сама ж формула набуває такого вигляду: Г - Т - І\

Приріст грошей, який отримується в кінці цього руху (АГ), на­зивається додатковою вартістю. Додаткова вартість - це надли­шок над первісне авансованою сумою грошей (Г> - Г = АГ). А первісна сума грошей, яка принесла додаткову вартість, перетво­рилася в капітал. Отже, капітал - це вартість, яка приносить додаткову вартість. Або це самозростаюча вартість. Позначається додаткова вартість латинською літерою "т" (від слова теКгууегі -додаткова вартість).

Формула Г - Т - Г- отримала назву загальної формули капіталу. Загальної, тому що відображає рух усіх видів капіталу незалежно від того, в якій сфері і в яку історичну епоху вони діють.

Власник вартості, який пускає її в обіг з метою отримання до­даткової вартості, тобто перетворення її в капітал, називається капіталістом (підприємцем).

Отже, гроші стають капіталом лише тоді, коли вони прино­сять додаткову вартість. Але звідки вона (додаткова вартість) може взятись? Що є її джерелом? Перші економісти епохи капіта­лізму (меркантилісти) доводили, що приріст грошей виникає з самого товарного обігу (торгівлі). Але ж, як було з'ясовано в попередніх темах, обіг означає лише зміну форм вартості на основі еквівалентності. При купівлі й продажу товарів змінюється не вартість, а лише форма вартості - товарна форма перетворюється в грошову, а грошова - в товарну. Нового нічого в цих процесах не виникає. Йде лише реалізація вартості, яка створена працею, затраченою поза межами сфери обігу - у сфері виробництва.

Це пояснює джерело додаткової вартості й відхилення цін від вартості в процесі обміну. Припустимо, що підприємець продав товар вартістю 100 грн. за 110 грн. У даному випадку в якості продавця він виграв 10 грн., але в якості покупця він може програти тіж 10 грн. Отже, взаємні виграші й втрати покупців і продавців урівноважуються. Звичайно, окремі підприємці (капіта­лісти) можуть наживатися за рахунок інших. Але від цього зага­льна сума вартості не збільшується. Йде лише її перерозподіл. Отже, цим не можна пояснити збагачення суспільства в цілому й прошарку підприємців зокрема.

Таким чином, ми прийшли до висновку: додаткова вартість не виникає ні тоді, коли обмінюються еквіваленти, ні тоді, коли обмінюються нееквіваленти. Обіг не створює ніякої вартості. А це

означає,  що джерело  самозростання вартості  треба шукати в тій сфері, де створюються вартості, тобто в сфері виробництва.

Для цього необхідно розшифрувати формулу Г - Т - Г-, особливо її перший акт - Г - Т. Що купує капіталіст на ринку? Очевидно, такі товари, які можуть бути використані в процесі виробництва. Такими товарами є фактори виробництва: речові (предмети й засоби праці) й особисті (робоча сила). Вартість речових факторів виробництва (сировина, допоміжні матеріали, інструмент, обладнання і т.д.) задана заздалегідь (оплачена в акті Г -Т) і самозростати в процесі їх викорис­тання не може. Ця вартість без кількісних змін переноситься конкре­тною працею робітників у вартість готової продукції. Отже, і тут джерела додаткової вартості ми не знайдемо.

Таємниця утворення додаткової вартості розкривається лише в тому випадку, коли ми візьмемо до уваги, що в акті Г - Т власник грошей купує не лише речові фактори виробництва, які є звичай­ним товаром, а й особистий фактор - робочу силу, яка є товаром специфічним. У чому ж ця специфічність полягає і яке вона має відношення до самозростання вартості?

Робоча сила - це здатність людини до праці. Проявляється робоча сила в процесі праці, заверша­льним результатом якої виступає продукт або благо. В цій своїй якості робоча сила не виступає як товар. Товаром вона стає лише за певних суспільних умов. Раб, наприклад, не міг продавати свою робочу силу, бо разом із своєю робочою силою належав рабовласнику. Його могли продати, як річ, але сам він своєю робочою силою не розпоряджався. Не міг цього зробити й кріпак, оскільки він знаходився в особистій залежності від феодала (поміщика). Щоб продати свою здатність до праці, людина повинна мати можливість вільно розпоряджатися собою. Але цього недостат­ньо. Робітник не буде пропонувати свою робочу силу іншим, якщо в нього є власне господарство, яке забезпечує засоби існування йому і його сім'ї. Тільки той, хто позбавлений будь-яких засобів виробниц­тва й засобів до життя, змушений продавати свою робочу силу власнику засобів виробництва й тим самим перетворитися в найма­ного працівника. Див. схему 80.

Умови перетворення робочої сили в товар

Не слід плутати робочу силу з працею. Робоча сила - це сукуп­ність фізичних і духовних властивостей людини, які вона викорис­товує в процесі виробництва необхідних засобів існування. А праця - це процес використання робочої сили. Тому в процесі найму робітник продає не працю, бо процес не може бути проданим, а лише свою робочу силу.

Товар "робоча сила", як і будь-який інший товар, має вартість і споживчу вартість. Що під цим розуміється?

Робоча сила - властивість живого організму лю­дини. Отже, життя людини - необхідна умова існування товару "робоча сила". Останнє ж (життя людини) залежить від споживання нею необхідних засобів існування. Тому вартість робочої сили зводиться до вартості засобів, необхідних для життя робітника й відтворення його робочої сили. Засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, включають у себе такі елементи: а)засоби існування, необхідні для задоволення фізичних потреб самого робітника: їжа, одяг, житло; б)соціально-культурні потреби; в)засоби утримання сім'ї, без чого неможливе відтворення робочої сили; г)кошти на навчання, підви­щення кваліфікації і т.д.

Таким чином, вартість робочої сили дорівнює вартості за­собів існування, необхідних для задоволення звичайних у даній країні і в даний період часу фізичних і культурних потреб робітника, для утримання його сім'ї і для навчання. Величина вартості робочої сили вимірюється кількістю робочого часу, необ­хідного для створення перерахованих життєвих благ.

Грошовим виразом вартості товару "робоча сила" виступає заробітна плата. Тому, хоча зовні заробітна плата виступає як плата за працю, такою вона не є, як було з'ясовано раніше, вар­тість має не праця, а лише робоча сила. Отже, заробітна плата - це лише плата за робочу силу, її ціна. Робітник не може продати свою працю як товар з тієї простої причини, що вона не існує, доки він не почав працювати. А починає він працювати лише тоді, коли продає свою здатність до праці, тобто робочу силу.

Вартість товару "робоча сила" не можна ототожнювати з варті­стю фізичного мінімуму засобів існування робітника (мінімальним споживчим бюджетом). Вона, в силу того, що виражає середні умови продажу робочої сили, ніколи не може знизитися до цього мінімуму, В той же час заробітна плата, як грошовий вираз вартості робочої сили (ціна), може падати до фізичного мінімуму і навіть нижче, але в такому випадку вона буде нижчою від вартості й робоча сила не зможе нормально відтворитися. Саме така ситуа­ція спостерігається протягом останніх років в Україні. Так, за даними Федерації профспілок України, доходи 77% населення країни (близько 38,5 млн. чол.) на 01.01.97 р. не перевищували реального рівня межі малозабезпеченості. В результаті падіння заробітної плати нижче вартості фізичного мінімуму засобів існування відбувається деградація робочої сили як в інтелектуаль­ному (падає рівень кваліфікації, загальної підготовки й знань), так і у фізичному (загальне погіршення здоров'я) плані. За коефіцієн­том інтелектуального рівня молодь України, яка тепер поповнює ряди працездатного населення і в найближчий час складе його основу, опустилася з початку дев'яностих років з 3-го на 42-є місце в світі.

Приклад. Припустимо, робітник упродовж місяця створив нову вартість на суму 600грн. Місячна заробітна плата (ціна робочої сили) визначена в 250грн. Різниця 600грн. - 250грн. = 350грн. і буде складати додаткову вартість.

Споживна вартість робочої сили суттєво відрізняється від ін­ших товарів тим, що її не можна зберігати про запас. Вона пови­нна продаватися щоденно і погодинно, інакше її власник загине від голоду. Найманий працівник, продаючи товар "робоча сила", завжди й скрізь авансує капіталіста, тобто надає йому право споживати свою робочу силу раніше, ніж останній виплатить йому зарплату. В реальному житті це проявляється в тому, що заробітна плата виплачується не наперед, а після того, як робітник відпра­цює певний час (тиждень, два тижні або місяць).

Таким чином, ми можемо констатувати, що єдиним джерелом додаткової вартості (а отже, й будь-яких прибутків, як це буде показано далі) е робоча сила. А точніше, споживна вартість робочої сили. Тому, відповідаючи на запитання, коли гроші перетворюються в капітал, можна сказати: коли вони приносять додаткову вартість. А додаткову вартість вони приносять тоді, коли робоча сила перетворюється в товар. Товаром же історично вперше робоча сила стає за умов капіталізму.